стать вже абсолютно

перестала захоплюватися «дивними дівами» і «неземними створеннями».

Обмежся Лядова водевільними ролями, де «інженю» цілком відповідало її типажу, актриса грала і

грала б тих самих «дурок», а газети писали і писали б: проста, мила, граціозна...

БЛИЗЬКЕ ДО БОЖЕВІЛЛЯ ОБЛИЧЧЯ, стаття з енциклопедії М. Насєдкіна «Достоєвський»

Одна з головних причин, чому Достоєвський погодився з січня 1873 р. стати редактором

«Громадянина» – бажання відпочити від «художньої роботи». Проте вже в січні з’являється задум

цього оповідання («Бобок» (Записки однієї особи) – авт.). Поштовхом послужила замітка Л. К.

Панютина (Ніл Адмірарі ) в газеті «Голос», в якій «Щоденник письменника» порівнювався з

«Записками божевільного» М. В. Гоголя і грубо натякалось, що його автор, як і Поприщин, не при

своєму розумі, і, мовляв, це добре видно з портрету Достоєвського кисті В. Г. Перова, якраз

виставленому в Академії мистецтв: «Це портрет людини, стомленої тяжкою недугою».

Іван Іванович, герой-розповідач «Бобка» починає ніби з відповіді Панютину: «Я не ображаюся, я

людина боязка; проте ось мене і божевільним зробили. Списав з мене живописець портрет з

випадковості: «Все-таки ти, говорить, літератор». Я дався, він і виставив. Читаю: «Ступайте

дивитися на це хворобливе, близьке до божевілля обличчя».

У фіналі розповіді згадується, і портрет самого Достоєвського. Мабуть, Панютин «підказав»

письменникові орієнтацію «Записок однієї особи» на «Записки божевільного». Наприклад,

рубаний стиль Івана Івановича нагадує стиль щоденника гоголівського героя, зустрічаються і

смислові переклички – Поприщин: «Зізнаюся, з недавнього часу я починаю іноді чути і бачити

такі речі, яких ніхто ще не бачив і не чував»; Іван Іванович: «Зі мною щось дивне відбувається. ...Я

починаю бачити і чути якісь дивні речі».

Не виключено, що, працюючи над своїм оповіданням Достоєвський пам’ятав і про інший

фейлетон того ж Панютина, який з’явився в «Голосі» за 2,5 роки до того і був присвячений

ритуальним гулянням на Смоленському цвинтарі: у Панютина герой-фейлетоніст також засинає

серед надгробків і мовби вступає в розмову з мертвяком, який серед іншого характеризує своїх

сусідів-небіжчиків.

ГНИЄ ЗАЖИВО, з листа М. Лєскова О. Мілюкову від 12 (24) червня 1875 р.

Париж.

Шановний Олександре Петровичу!

Що це за розумні люди! Мартинов ярий єзуїт і сперечальник, а Гагарін – милий пан, від якого віє

ще атмосферою пушкінського гуртка. Чим це відрізняється від усієї російської сволоти, яка

утворила нинішні російські читальні в Парижі. О, якби Ви бачили – яка це сволота! Тургенєв їм,

проте, сприяє, але, мабуть, не без огиди – сам від них сторониться.

Ніл Адмірарі «вимагав попа». Я був у цього нещасливого в maison de sante (лікарні – авт.) тричі.

Краєвський йому нічого не дає і навіть на листи не відповідає. Ніл весь погнив, і сидіти біля нього

є вже подвиг самопожертви: жоден garde de malade (санітар – авт.) не хоче до нього доторкнутися

голою рукою, і все це робить його молоденька дружина, яка вже й сама захворіла і потрапила до

рук Рікора. Вчора ця бідолаха (їй 18 років) повідомила, що їй відріжуть груди. Нею теж пішли

якісь гнилі прищі, однак вона виявляє дух дивовижної самопожертви.

Ніл дихає через трубку – в горлі у нього свистить, хрипить і бризкає, а він же ще й лається як

фурман, – на щастя, не всяке слово чутно буває. Яке жахливе існування його, а особливо її!

Ваш М. Лєсков.

ЧОМУ ЗАБУЛИ ДОТЕПНОГО ПАНЮТИНА, з брошури А. Коні «Деякі питання авторського

права»

Літературна творчість, якісно і кількісно стимульована грошовими міркуваннями, є творчість

нижчого порядку, яка наближається до митецького ремесла, плоди якого приречені на існування,

вимірюване навіть не десятками років. У цьому відношенні досить подивитися на журнальну

роботу, на передові статті і фейлетони.

Навряд чи через тридцять років від сьогодні будуть поширені політичні міркування навіть такого

жагучого, владного і впливового публіциста, як Катков.

Хто згадує тепер про живі і дотепні фейлетони співробітника «Голосу» Панютина (Ніл Адмірарі),

котрий помер років з тридцять тому?