КОРАБЛЬОВ Василь Миколайович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Філолог, публіцист, історик літератури. Автор першої хрестоматії з сербської і хорватської

літератур на теренах Російської імперії. В філології існує науковий термін «Хрестоматія

Корабльова».

З учительської родини.

Народився 12 (24) квітня 1873 р. в с. Криштопівці Павлоградського повіту Катеринославської

губернії Російської імперії (нині – Близнюківський район Харківської області України).

Загинув 4 лютого 1936 р. в одній із сталінських в’язниць на території Казахської РСР СРСР (нині –

Республіка Казахстан).

Навчався в Павлоградській гімназії, закінчив Ніжинський ліцей (1893), історико-філологічний

факультет Петербурзького університету (1893-1897), стажувався в Берлінському, Віденському,

Лейпцизькому університетах (1897-1899).

Працював викладачем в Петербурзьких історико-філологічному інституті і школі К. Мая (1899-

1914), Жіночому педагогічному інституті (1913-1918), окружним інспектором Петроградського

учбового округу (1915-1918), викладачем Петроградського університету (1921), науковим

співробітником ленінградського Інституту слов’янознавства (1931-1934),

Друкувався в газетах «Санкт-Петербурзькі відомості», «Урядовий вісник», «Життя», «Російська

держава», журналах «Вісті відділення російської мови і словесності Імператорської академії

наук», «Педагогічний щотижневик», «Вісті Ленінградського інституту народного господарства ім.

Ф. Енгельса».

Як літератор дебютував у виданні «Російська праця» нарисом «Через Фрушку гору в Боснію»

(1897).

Потім настала черга нарисів «Сербія і серби», «Боснія і Герцеговина. Їх минуле і нинішнє»,

«Пушкінська ювілейна література», «Іноземці про російську літературу»,»Гоголь у сербів»,

«Гоголь у болгар», «Інститут народного господарства в минулому», «Пам’яті Г. І. Успенського»,

«Пам’яті О. С. Хом’якова», «Поет смутку. В. А. Жуковський», «Російські письменники в

болгарських перекладах».

Наш земляк – автор книг «Події в Македонії і Старій Сербії» (1903), «Літературні нотатки» (1908),

«К. Аксаков» (1911).

Переклав «Сербські оповідання» (1903) і «Хаджи Лоя» Д. Нушича (1912),

З владою у К. стосунки складалися не завжди. Так, його, як «небезпечного агітатора», висилали з

своєї території то австрійська, то сербська поліція. Що стосується російських більшовиків, то вони

взагалі «нагородили» вченого 10 роками виправно-трудової колонії відразу за трьома

сумнозвісними статтями 584, 5810 і 5811, які були «милостиво» замінені таким же терміном

заслання (1934).

Наш земляк посмертно реабілітований (1990).

Серед друзів та близьких знайомих К. – Ф. Батюшков, І. Шляпкін, М. Курнаков, В. Перетц, М.

Державін, В. Ламанський, В. Вернадський, М. Сперанський, А. Селищев, Р. Іллінський та ін.

***

СТАН ДУШІ

, з професійного кредо В. Корабльова

Філологія – не професія, в стан душі.

МЕНЕ ЗАВЕРБУВАЛИ, з протоколу допиту В. Корабльова 29 січня 1934 р.

До організації («Російська національна партія» – авт.) я вступив 1929 року, завербований

...академіком Перетцем...

Я входив до її керівного центру, в склад якого, окрім мене, – Корабльова – входили академіки

Вернадський, Курнаков і Перетц, професор Крижанівський і професор Сичов.

ЧИТАЄ ЧЕСЬКІ ЖУРНАЛИ, з протоколу допиту В. Корабльова 20 лютого 1934 р.

Члена центру акад. Вернадського я знаю по Академії наук, проте особистих зустрічей, бесід і

нарад з ним не мав. Як мені передавав Перетц, тісно пов’язаний з Вернадським, і ряд інших осіб, у

Вернадського багатогранні закордонні зв’язки, встановлені ним під час його поїздок за кордон до

імперіалістичної війни і під час наукових поїздок після Жовтневої революції. Найтісніші зв’язки у

Вернадського з Чехословаччиною і Німеччиною.

У Празі живе його заміжня донька, з якою він підтримує тісні зв’язки. Часті поїздки до Праги дали

Вернадському можливість настільки добре ознайомитися з чеською мовою, що він вільно читає

по-чеськи. Коли я в кінці 1931 року став ближчим до академічних кіл, мені стало відомо, що

Вернадський систематично бере з бібліотеки Академії наук чеські політичні журнали, в яких не

друкуються статті з тієї науки, якою займається Вернадський.

Останній підтримує постійні зв’язки також з Америкою, де в одному з Північно-Американських

університетів (штату і міста зараз не можу пригадати) працює його син, білоемігрант, фахівець з

історії.

Разом з цими зв’язками Вернадського мені відомо, що він також зв’язаний і з Слов’янським

інститутом в Берліні, керованим професором Максом Річардовичем Фасмером і з редакцією його

журналу «Журнал слов’янської філології». Інтерес до слов’янських питань для геолога

Вернадського не є випадковість. Вернадський до революції належав до активного крила кадетської

партії. Представники цієї партії, як в Радянському Союзі, так і серед білоемігрантів на Заході,

перейшли на рейки націонал-соціалістичної партії і найтіснішим чином пов’язали себе з

націоналістичними прагненнями цієї партії і близьких до неї за тенденціями кіл.

Довгі роки Вернадський працював в Україні, де він має найширші зв’язки з націонал-

демократичними групами.

З ленінградських зв’язків Вернадського мені відомі його щонайтісніші зв’язки з академіками

Перетцем, Істріним, Ляпуновим, Жебельовим, Щербатським, тобто майже зі всією правою

опозиційною групою, фактично Вернадським і очолюваною.

Названі мною академіки близькі до нашої організації, частина ж їх є її членами..

ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПРИТЯГНУТІ КОРАБЛЬОВ І ШМІТ, з висновку помічника

прокурора Ленінградської області Віденека від 21 березня 1934 р.

РНП (Російська національна партія – авт.) складалася з центру, що знаходиться в Ленінграді у

складі академіків Вернадського, Перетца, Курнакова,