повинна відповідати безліч типів шкіл, виступав за навчання учнів рідною мовою. Різко
критикував «Положення про початкові народні училища», яке не передбачало варіативності
початкової школи.
Тип створеної Корфом сільської школи набув поширення і в інших губерніях. Особливо активно
його методи і педагогічні ідеї використовувалися в Кавказькому учбовому окрузі, звідки
приїжджало переймати досвід багато вчителів.
Він – ініціатор проведення з’їздів-курсів для вчителів народних шкіл, організатор вчительських
бібліотек.
Займався проблемами усунення неписьменності. Для досягнення цієї мети розробив тип
повторювальних недільних шкіл, в завдання яких входило закріплення знань колишніх учнів
початкової школи, і активно пропагував необхідність їх створення.
Діяльність Корфа викликала вороже ставлення як з боку місцевого дворянства, так і з боку влади
(міністерство народної освіти стало обмежувати самостійність земств в питаннях організації
шкільної справи). У 1872 К. забалотували на земських виборах і, не зважаючи на обрання його
гласним на трьох селянських з’їздах, відмовився від земської діяльності і виїхав до Швейцарії, де
заснував російську сімейну школу для дівчаток, викладав в ній.
ВИСТУПИВ ПРОТИ БАТЬКА ЛЕНІНА, з розвідки Кожушко О.А. та Ієвлєва В.П. «Проблеми
охорони об’єкта культурної спадщини – садиби В. І. Немировича-Данченка в c. Нескучному
Донецької області»
Починаючи з середини XIX століття, Нескучненська садиба стала своєрідним осередком в історії
вітчизняної культури завдяки двом видатним особистостям: Миколі Олександровичу Корфу –
одному з знаних діячів народної освіти ХІХ століття та Володимиру Івановичу Немировичеві-
Данченкові.
…За радянських часів ім’я М. О. Корфа та його справа замовчувалися, можливо, через той факт, що як прогресивний реформатор народної освіти він виступав проти посади інспектора народних
училищ, яку тривалий час посідав педагог Ілля Миколайович Ульянов.
У перші роки перебування в с. Нескучне М. О. Корф посадив там, скориставшись системою
залісення степів Граффа Віктора Єгоровича, великий парк серед зовсім голого на той час степу.
Цей парк поклав початок створенню Нескучненського лісового масиву, який у наш час згідно з
рішенням Донецького облвиконкому став ландшафтним заказником місцевого значення
«Нескучненський ліс».
Після шлюбу доньки М.О. Корфа Катерини Миколаївни, садиба перейшла у власність зятя –
Володимира Івановича Немировича-Данченка.
ВСУПЕРЕЧ МІНІСТЕРСТВУ І СИНОДУ, з статті В. Бурбана «Якби нас вчили так, як треба»
«Інформатизоване» покоління, твердять фахівці, через деформацію його духовного світу не зможе
адекватно сприймати національну культурну спадщину, втілену в літературі і мистецтві. Чи готова
до цього нинішня школа, яка агонізує в нескінченних реформах?
Що можемо взяти у завтрашній день із педагогічної спадщини К. Ушинського, прикладу його
власного життя?
«Мова народу – найкращий цвіт його духовного життя, що ніколи не в’яне і завжди знову
розпускається… Мова є живим, найбагатшим і міцним зв’язком, що з’єднує віджилі, теперішні і
майбутні покоління народу в одне велике, історичне живе ціле. Вона не лише виражає собою
життєвість народу, але й є саме це життя. Коли зникає народна мова, – народу нема більше!»
...У Швейцарії Костянтин Дмитрович почав працювати над унікальною в тодішній педагогіці
книжкою для класного читання – «Рідне слово», яку завершив вже на батьківщині. Чудовий
підручник не прийшовся до шмиги владі – міністр освіти Толстой і Синод організували справжнє
цькування книги та її автора – за нібито атеїзм, «дидактичну свистопляску», «загравання з
народом».
Але самі вчителі, та й учні, сприйняли «Рідне слово» як ковток свіжого повітря, воно стало
настільною книжкою багатьох поколінь – перевидавалося 150 разів! До речі, визначний
послідовник К. Ушинського в Україні, відомий педагог і основоположник земської початкової
школи М. Корф, наперекір Міністерству освіти і Синоду, запровадив «Рідне слово» у початкових
школах Олександрівського повіту Катеринославської губернії, називаючи підручник
«неоціненною книжкою», «перлом нашої педагогічної літератури». Сам Микола Олександрович
підготував читанку «Наш друг» – на зразок «Рідного слова».
ЩИРО ЛЮБИВ УКРАЇНЦІВ, з статті А. Погрібного «Коли зникає народна мова, народу більше
нема»
Відгукуючись на мої попередні бесіди, у яких йшла мова про потребу відродження нашою
педагогікою національних, українських коренів, Л. Стасюк з Житомира гнівно мене «припечатує».
Як можна, докоряє у своєму листі, російського педагога Костянтина Ушинського потрактовувати
як українського? Мовляв, увесь же світ знає, що він – російський…
А ось лист від М. Рудницького з м. Рівного. Він повідомляє, як зберігається пам’ять про К.
Ушинського як про людину, котра гаряче любила Україну, у Рівненській області. ...Переконливо
пише п. Рудницький про вплив К. Ушинського на відомого діяча народної освіти, організатора
початкових земських шкіл в Україні Миколу Олександровича Корфа. «Німець за походженням,
росіянин за місцем народження, українець за місцем, де жив, Микола Корф був глибоко вражений
тією несправедливістю, яку чинили російські шовіністи, знищуючи все українське та насаджуючи
свою пиятицько-матюкальну «культуру». Тож мешкаючи в Україні, він щиро полюбив наш народ
та його мову. Корф доводив, що дитину треба навчати рідною мовою, українців – українською, і
як приклад ілюстрував: запитайте дитину, що то є «потолок» (замість «стеля») – і, не знаючи, вона
відразу засоромиться, знітиться, і то вже весь процес навчання загальмовано». І як висновок
автора листа з Рівного: «Так, це був прямий вплив К. Ушинського, причому вплив
