class="book">епохи також посилюють увагу до забутих письменників, роль яких може переглядатися

наступними поколіннями читачів і набувати більш важливого значення, ніж у сучасну їм епоху, виявляючи при цьому співзвучність новим естетичним пошукам.

...Я. Нахімов уособлює тип письменника університетського кола, освіченого дворянина, який

зберігав просвітительські ідеали, але втілив їх не стільки в публічній діяльності, скільки у власній

сповна самостійній позиції приватної особи і в своїй літературній творчості. У його поглядах на

соціальні проблеми Росії складно переплітались просвітительські, демократичні, консервативні

ідеали, зосередженість на критиці звичаїв своєї епохи.

За Я. Нахімовим, як відомо, закріпилась репутація поета-сатирика, переважно байкаря і

епіграматиста, який продовжував традиції сумароковської поезії, але був примітним не стільки

новаторськими художніми досягненнями, скільки ідейним демократизмом.

...Я. М. Нахімов належить до тих фігур літературного процесу на порубіжжі XVIII-XIX ст., які

ніколи не знаходились у центрі літературного життя Росії, і тому не були достатньо відомі

широким колам читачів, а їх життєвий і творчий шлях поставав лише зрідка предметом

спеціальних досліджень.

У біографічних нарисах про Я. М. Нахімова зазвичай мало приділяють уваги досить важливій

обставині: його родинним стосункам з відомим флотоводцем адміралом П. Нахімовим. Ми

вважали за необхідне акцентувати увагу на важливості харківської і смоленської гілок роду

Нахімових, їхніх тісних стосунках, особливо в історичних перипетіях 1812 року, палких

патріотичних прагненнях, на розкритті ролі письменника-сатирика в становленні майбутнього

прославленого адмірала.

...Рядки з його байок і епіграм ставали крилатими виразами, про Я. Нахімова писали такі видатні

постаті, як О. Пушкін, К. Рилєєв, А. Бестужев, В. Бєлінський.

Проте до 1840 р. ситуація уже змінилась. Нові публікації творів сатирика зустріли в цей період не

лише схвалення читачів і критики, але й різкі, здебільшого анонімні рецензії. Їх автори не тільки

не сприймали художніх сатиричних творів Я. Нахімова, але й низько оцінювали їх зміст.

АВТОР «ХАРКІВСЬКОГО ДЕМОКРИТА», з розвідки Ю. Полякової «Російські літературно-

художні журнали Харкова ХIХ-ХХ століть»

Першим російським літературним журналом не тільки в Харкові, але й в Україні став сатирико-

гумористичний «Харківський Демокрит», який виходив з січня по червень 1816 року. Видавав

його місцевий літератор Василь Григорович Маслович.

Друкувався журнал в університетській друкарні. У ньому було три розділи: «Поезія», «Проза»,

«Суміш». Що характерно: письменники не соромилися вставляти в свої твори українські слова і

вирази (приклад – поема В. Масловича «Заснування Харкова»).

Серед авторів журналу були класик української літератури Г. Ф. Квітка-Основ’яненко; Я. Нахімов, котрий прославився байками і епіграмами; Орест Сомов, письменник-романтик і літературний

критик, близький до декабристів; відомий філолог, професор Харківського університету І. І.

Срезневський; філолог, перекладач і журналіст Р. Т. Гонорський; Олександр Паліцин, поет,

перекладач Руссо і Вольтера, засновник першого на Харківщині літературного гуртка («Попівська

академія»).

РУХ КУЛЬТУРИ І ЛІТЕРАТУРИ, з розвідки В. Десницького «Соціально-політичні і культурно-

історичні передумови розвитку російської літератури в кінці XVIII і на початку XIX століття»

Із створенням університету в Харкові виникає і розвивається крайова література; видаються

журнали: «Харківський тижневик» (1812), «Харківський Демокрит» (1816), «Український вісник»

(1816-1819), «Український журнал» (1824-1825) й ін.

З обласних центрів виходить в широку масову літературу низка письменників: Г. Каменєв,

Городчанинов та інші – в Казані; Маслович, Я. Нахімов, Квітка-Основ’яненко та інші – в Харкові.

Словом, обласні центри вже в першій чверті минулого століття набувають настільки важливого

значення для ...руху культури й літератури, що для повного розкриття його потрібний спеціальний

виклад.

МАВ НЕЗНАЧНІ ВАДИ, з оповідання І. Тургенєва «Хорь і Калинич»

Відвідуючи Жиздрінський повіт, я зустрівся в полі і познайомився з одним калузьким дрібним

поміщиком, Полутикіним... Мав він, щоправда, деякі слабкості: він, наприклад, сватався до всіх

багатих наречених в губернії...; любив повторювати один і той же анекдот, котрий... ніколи

нікого... не смішив; хвалив твори Якима Нахімова і повість «Пінну»; заїкався; називав свою собаку

Астрономом... Проте за винятком цих небагатьох і незначних недоліків, пан Полутикін був, як уже

було сказано, чудовою людиною.