Проте,

мабуть, він запозичений з літературного джерела (так само в одній з приміток до цієї розповіді

справжнім випадком з вказівкою навіть точної дати представлений фольклорний анекдот про

господиню, що варила з чаю суп).

Третьою оригінальною розповіддю є «Молодецька хоробрість: рос безстрашний до крайнощів».

Архаїзований стиль «Театра...», на який, ймовірно, вплинула семінарська риторика, викликав

різкий осуд М. М. Карамзіна. Сучасники, мабуть, сприйняли книгу як збірник непристойних

розповідей, і вона мала, здається, скандальний успіх: Карамзін вказує, що в Москві екземпляри 1-

го видання були розпродані в один день.

У науковій літературі стверджувалося (без вказівки джерела ), що «Театр...» заборонявся

цензурою, оскільки містив епізоди з життя розпусних ченців і священиків. Цьому суперечить факт

появи в 1792 р. титульного видання. Друге видання було у О. М. Радищева, який 1800 року

подарував його О. І. Самаріну.

«Зведений каталог» приписує О. драму «Друзі суперники» (1782); тим часом, вона, згідно вказівки

на титульному листі, була «складена в Санкт-Петербурзі 1781 року»; в цей час О. ще вчився в

Харківському колегіумі.

ВИКЛИКАВ ПОВАГУ, з мемуарів М. Греча «Нотатки про моє життя»

У третьому класі викладав логіку і красномовство Павло Петрович Острогорський, людина

недурна, яка вміла чудово говорити. Він вселяв в учнів повагу і необхідний страх. Ми його дуже

боялися, хоч він не був суворий, ні навіть строгий.

Острогорський в молодості своїй надумав стати письменником і надрукував 1790 року книгу в

двох томах під заголовком: «Театр надзвичайних подій століття, що минає, відкритий і

представлений очам світу». Книга ця складена була з анекдотів...

Карамзін розкритикував її у «Московському журналі»: незважаючи на це, вона в 1793 р. вийшла

другим тисненням.

Острогорський на уроках ніколи про неї не згадував.

Ми вирішили якось процитувати в шкільних роботах книгу, але не зважилися...

ОДНИМ З ПЕРШИХ ВИДРУКУВАЛИ ОСТРОГОРСЬКОГО, з розвідки «Друкарня

Глазунових»

Глазунов Матвій Петрович, який поклав початок видавничій діяльності сім’ї Глазунових, відкрив

свою лавку ще 1782 року. Спочатку він друкував книги в друкарні Академії наук, а в 1803 р.

відкрив власну друкарню, де видавалися книги з історії, географії, права, медицини.

Серед перших видань Глазунова були «Театр надзвичайних подій» П. Острогорського і «Шлях до

порятунку Еміля». У 1805 р. розпочалася підготовка до друкування видання «Пам’ятник законів»

в 15 томах, до редагування якого залучили співробітників Сенату.

У 1836 р. фірма Глазунових приступила до випуску серії мініатюрних видань. Перша книга серії –

«Євген Онєгін» вийшла в 1837 р. Останню коректуру читав О. С. Пушкін. Одними з перших

Глазунови випустили «Героя нашого часу» М. Ю. Лермонтова (1840).

Глазунови почали випуск каталогу книг («Розпису»), який налічував 2602 назви. Між сторінками

були вкладені чисті листи, на яких можна було оформити замовлення.

Фірма книговидавця Глазунових проіснувала аж до 1917 року.

ЗБІРНИК АНТИКЛЕРИКАЛЬНИХ САТИР, з дослідження А. Бровіної і Л. Рощевської

«Особисті бібліотеки Півночі Росії (кінець XVIII – початок XX століття)»

Відомий духовний письменник і проповідник єпископ Арсеній (Дмитро Тодорський – авт.)

регулярно передавав семінаристам книги, що стали йому непотрібні, серед яких: роман А. Ф.

Прево д’Екзиля «Настоятель Килерінський» або «Виправдання графа Калліостро». У своєму

заповіті Арсеній вказав 247 книг (188 російською, 59 – латинською і грецькою мовами), котрі

після його смерті повинні були надійти в бібліотеку Вологодської семінарії.

…Семінарія їх одержала. Назвемо тільки деякі: «Православне вчення» ієромонаха Макарія,

«Йосип Флавій про війну іудейську», «Життя і діяння дванадцяти перших царів римських»,

«Книга Статечна царського родоводу», «Зображення історії європейських государів», «Історичні

розшуки про час хрещення кн. Ольги», «Історичне дослідження Тмутараканського князівства»,

«Опис всіх народів в Російській державі», «Денні записки» І. І. Лепехіна, «Установи для

управління губерній Всеросійської імперії», «Ботанічний словник або Травник». У бібліотеці була

заборонена Синодом книга В. Стратемана «Феатрон, або ганьба історична»; журнали, видавані М.

Новиковим «Вечори», «Живописець»; збірка антиклерикальних сатир П. П. Острогорського

«Театр надзвичайних подій» і роман Ж. Ф. Мармонтеля «Веліссарій».

Виявлені книги дозволяють міркувати про виняткову різноманітність особистої бібліотеки

єпископа Арсенія. Вони наочно свідчать про широту й неординарність його інтересів.