останнім на допомогу, оскільки в даний час про роботи російських майстрів існують думки
абсолютно протилежні».
Конкурс відбувся 10 лютого 1913 р. в Малому залі Петербурзької консерваторії. До складу журі
ввійшли викладачі консерваторії, відомі виконавці того часу: проф. Л. Ауер, Ю. Більдштейн, Г.
Варліх, В. Васильєв, І. Гіль, В. Завєтновський, О. Зілоті, Б. Міхаловський й ін. Єдиним членом
журі, професійно не пов’язаним з музикою, був професор металургії Д. Чернов.
У конкурсі взяли участь майстри струнних інструментів з різних областей Росії: Є. Вітачек
(Москва), В. Крос (Херсон), Л. Мар’яненко (Київ), Т. Підгорний (Москва), К. Седер (Санкт-
Петербург), М. Скибинський (Москва), В. Трейден (Санкт-Петербург), О. Чиркін (станція
Попівка).
Вже на попередній нараді членів журі з’ясувалося, що справу затіяли надзвичайно цікаву і дуже
складну. Виходило майже так, що конкурс мав вирішити питання: бути чи не бути російським
майстрам.
У перший же день попередніх випробувань для багатьох членів журі стало ясно, як сильно
помилялися скептики. За наслідками конкурсу вищу суму балів (від 40 до 50) одержали скрипки Є.
Вітачека – він був нагороджений золотою медаллю і зайняв два перші місця.
З квартетних ансамблів найкращим був визнаний квартет Т. Підгорного.
...Члени журі не помилилися в оцінці робіт молодих майстрів. Згодом Євгеній Францевич Вітачек і
Тимофій Пилипович Підгорний проявили себе як видатні музичні діячі, які створили і очолили
радянську школу скрипкових майстрів, а також внесли в якості експертів, реставраторів,
дослідників і педагогів вагомий внесок до історії російської музичної культури.
СОЮЗНИЙ ЕТАЛОН, з розвідки Д. Бабиченка «Струни для російських народних інструментів:
минуле і нинішнє»
Історія виготовлення струн в СРСР в повоєнний час нерозривно пов’язана із струнним цехом
художньо-виробничих майстерень Державного академічного Великого театру. Створений в 40-х
роках за участю відомого скрипкового майстра Т. Ф. Підгорного, цех спочатку спеціалізувався на
виробництві жильних струн для скрипок і альтів. На середину 50-х уже освоїли технологію
виробництва сталевих струн, які стали на багато десятиліть еталоном якості для більшості
професійних музикантів країни.
І хоча в цей час струни для домр і балалайок продовжували випускатися декількома струнними
цехами, а також окремими майстрами-надомниками, якість продукції майстерень ВТ вважалася
найкращою. Дивно, як ці струни, конструктивно нічим не примітні, виготовлені з середньої за
якістю сировини, завоювали до себе таку повагу в середовищі професіоналів...
АКТИВНИЙ УЧАСНИК, з історичної довідки Є. Волховської «Державна колекція унікальних
музичних інструментів»
На першому етапі формування колекції, який можна умовно обмежити 1919-1924 рр., в ній було
зібрано 111 інструментів, що й сьогодні складають найціннішу частину.
У 1924 р. зібрання з Академічного Великого театру перевели до Державного інституту музичної
науки (ДІМН).
З самого початку свого існування колекція стала центром тяжіння різних фахівців: музикантів-
виконавців, майстрів-практиків, котрі займалися реставрацією старовинних і виготовленням нових
інструментів, учених, які досліджували акустичні властивості і конструкцію інструментів,
музикознавців, що вивчали історію кожного з них. У ДІМНі поряд із співробітниками колекції
були науковці Комісії з музичного інструментознавства і майстри Дослідно-показової майстерні
смичкових інструментів, керованої видатним скрипковим майстром Тимофієм Пилиповичем
Підгорним.
...У 1936 р. була організована майстерня смичкових інструментів при Всекопромраді. У всіх цих
організаціях найактивнішу участь брав Є. Вітачек та інші експерти Держколекції (Підгорний,
Морозов, Томашов, Фролов).
КУДИ ЩЕЗЛИ СЕКРЕТИ, з книги М. Ройзмана «Злодій-невидимка»
Майстер Золотницький був на місці. Він підняв на лоб великі окуляри, вдивився, піднявся
назустріч.
Я почав говорити про знаменитого Вітачика – основоположника радянської школи скрипкових
майстрів, про те, що він творив інструменти, послуговуючись науковими методами.
– Розумник! – підтримав мене майстер. – Уїдливий! І мав великі здібності! – А Підгорний? Мені
доводилося бачити альти його власного стилю. У Підгорного залишилося багато рукописів. Він
розкриває в них всі свої виробничі секрети.
Андрій Якович метнув на мене допитливий погляд, кашлянув, перевів очі на деку і як ні в чому не
бувало знову схилився над нею.
РОСІЯНИ, НА ВІДМІНУ ВІД УКРАЇНЦІВ, БОДАЙ ЗАМИСЛИЛИСЯ, з кореспонденції О.
Антонової «Забута мелодія для скрипки»
До XVIII століття Росія не мала професійних майстрів смичкових інструментів. Їх завозили з
Італії, Франції, Польщі.
...Відчутно це ремесло заявило про себе лише з кінця XIX сторіччя, чому немало сприяли відомі
чеські майстри Франц Шпідлен та Євгеній Вітачек, який знайшов тут другу батьківщину. Він
створив понад 400 скрипок, альтів і віолончелей... Вітачек, по суті, став родоначальником сучасної
школи російських майстрів.
...Він був центром і тієї знаменитої нині плеяди російських скрипкових майстрів, яка включала
Підгорного, Косолапова, Доброва, Фролова.
...Конкурс 2002 року вказав на неблагополуччя справ вітчизняних майстрів-струнників. ...І ось
через п’ять років – V Конкурс скрипкових майстрів, який за традицією стартує раніше інших
номінацій XIII конкурсу імені Чайковського. У розділі створення інструментів наші майстри
навіть не змогли пробитися до числа учасників третього туру в жодній з номінацій!
І це – пряма «заслуга» людей, що стоять біля стерна культури. На створення школи майстрів
смичкових інструментів знадобилося сторіччя, а для руйнування її вистачило і півтора десятка