ШЕВЧЕНКО Олександр Васильович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Художник. Фундатор неопримітивізму на теренах Російської імперії і СРСР.

З родини службовця. Батько, Шевченко В., – бухгалтер мануфактурного магазину.

Народився 12 (24) травня 1883 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 28 серпня 1948 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).

Навчався в Харківському реальному училищі (1890-1898), Московському строганівському

художньо-промисловому училищі (1899-1908), паризьких майстернях Е. Кар’єра і Р. Жюльєна

(1905-1906), Московському училищі живопису, скульптури і архітектури (1908-1909).

Служив в армії (1915-1917), працював завідуючим літературно-художнім підвідділом Колегії у

справах мистецтв Наркомосвіти (1918-1921), викладачем Вільних художніх майстерень (1918-

1929), московського текстильного інституту (1941-1942).

Організатор об’єднання «Цех живописців» (1926).

Учасник виставок «Світ мистецтва», «Віслючий хвіст», «№4», «Мішень», Союзу молоді, Салону

незалежних, «Маковця», Товариства московських художників.

Серед найвідоміших полотен: «Жінки біля ставка» (1908-1910), «Музиканти», «Вивісковий

натюрморт. Вино і фрукти», «Жінка біля дзеркала» (усі – 1913), «Промениста композиція «1914»

(1914), «Дім» (1919), «Прасувальниця», «Брати Сірано-жонглери» (обидва – 1920), «Курдянки»

(1932-1933), «Колгоспниці в очікуванні потяга» (1933), «Нічний порт» (1935), «Зимка» (1942-1943).

Перу нашого земляка належать брошури «Неопримітивізм. Його теорія. Його можливості»,

«Принципи кубізму й інших сучасних плинів у живописі всіх часів і народів» (обидві – 1913),

«Кольородинамос і тектонічний примітивізм» (1919), книга «Спогади» (1942-1948).

Доробки нашого земляка нині зберігаються в Музеї образотворчих мистецтв ім. О. Пушкіна,

Третьяковській галереї (м. Москва, РФ), Російському державному музеї (м. Санкт-Петербург, РФ), обласній художній галереї (м. Перм, РФ), міському музеї образотворчих мистецтв (м. Нижній

Тагіл, РФ), багатьох приватних зібраннях.

Ш. відстоював динамічно-мальовничу станкову картину як найадекватніший сучасності вид

творчості. З роками в його мистецтві знову підсилилися риси символізму, але в новому, більш

узагальнено-монументальному вигляді.

В останні роки життя створював лірично-замислені полотна в дусі «тихого мистецтва».

Вистачало у нашого земляка і житейських негараздів.

З Московського училища живопису, скульптури і архітектури його виключили (1910).

Рано померла дружина митця Надія Сергіївна, залишивши дворічну доньку (1913).

На фронті наш земляк зазнав серйозної контузії (1916).

Уже в радянські часи Ш. піддали критичному остракізму як «формаліста» (1930).

У 1940-х рр. він майже не бере участі у художньому житті – дається взнаки серйозна хвороба.

На будинку №19 по вулиці Римарській у Харкові була встановлена меморіальна дошка,

присвячена відомому земляку (1992), проте перегодом її… вкрали.

У м. Москві в Державному музеї образотворчих мистецтв ім. Пушкіна пройшла виставка творів

Ш., присвячена 120-річчю з дня його народження (2003).

Серед друзів та близьких знайомих Ш. – М. Ларіонов, О. Купрін, М. Врубель, К. Коровін, Р.

Фальк, О. Бенуа, Д. Бурлюк, В. Сєров, О. Грищенко, І. Суворов, М. Волошин, С. Дягілєв, С.

Судейкін, В. Борисов-Мусатов, А. Архипов та ін.

***

УСЬОМУ У ВСІХ

, з життєвого кредо О. Шевченка

Учится всьому у всіх.

ВІДКИНУТИ СВОЄ «Я», з творчого кредо О. Шевченка

Нам треба спершу підійти до природи, до життя, відкинувши своє «я», розчинитися в них для того, щоб знов вийти втіленим у велике, не особисте, людське «я». І тоді це буде мистецтво не

сьогоднішнього дня, а мистецтво епохи, мистецтво монументальне.

...Не існує мистецтва старого і нового, ...бо воно поза часом, поза простором.

ПЕРЕДАТИ УСЕ, ЩО ЛЮБЛЮ, із «Спогадів» О. Шевченка

Життя на пенсію офіцерської вдови, звичайно, не із солодких. Але в бабусі була одна неоціненна

риса – вміння стоїчно переносити всі удари долі.

…Він (дід Микола Петрович – авт.) був дуже добрий і не вмів нікому ні в чому відмовляти.

Кохався на мистецтві, і коли міські купці задумали побудувати при Комерційному клубі свій

оперний театр, то, знаючи слабку струнку діда і його щедрість, вирішили звернутися до нього за

допомогою. І він дав. Поступився і великою ділянкою власної землі, і грошей купці перебрали в

нього на будівлю чимало. Потім знадобилося в саду Комерційного клубу побудувати літній театр, потім – цирк, а потім – і шантан. І все це не без дідових грошей.

…Макс Волошин... Якщо ми в Росії знаємо його як напівпророка, напівелліна, напівголого, в

античному одязі і з золотим обручиком на голові, з довгим пастушачим ціпком, в античних

сандаліях, завжди в юрбі учнів і шанувальників, то в Парижі, в молодості, він був надзвичайно

милою, веселою, товариською і дуже простою людиною, переваги якої ніхто ніколи не відчував...

Говорив тихо і навіть начебто несміливо. Коли ми бували в нього, він показував свої малюнки, і

часто читав вірші – свої і чужі.

…Уся моя робота останніх років зводиться до того, що я хочу знайти таку нову сучасну форму, завдяки якій я міг би передати усе, що люблю.

ПЛАСТИЧНІ ДОСТОЇНСТВА, з кореспонденції «Шевченко Олександр Васильович» в журналі

«Краса-онлайн»

Графіка завжди була важливою, невід’ємною частиною його творчості. З юних років і до кінця

днів він не розлучався з графічними матеріалами.

Акварелі, малюнки, монотипії – не тільки лабораторні досліди чи підступи до тем, ...а і цілком

автономні, повноцінні твори. Романтичні південні пейзажі, виразні натюрморти, жанрові

композиції з своєрідною ритмічною організацією...

Коло шевченківських сюжетів не дуже велике, зате кожен аркуш має очевидні пластичні

достоїнства. Митець умів органічно поєднувати декоративізм з