заснувати посади доцентів.

…Відкрити свою лабораторію Іванові Петровичеві вдалося – крім «гальмівників», у нього були в

керівництві університету й сильні заступники. Відзначимо, що розмістилася вона в тому ж

будинку, який було відведено для казеннокоштних студентів (їх ухвалили перевести на вільні

квартири ще в 1858 р.), що чималі гроші на обзаведення Щелков одержав ще до набрання чинності

нового університетського статуту й що за чиєїсь підтримки його господарство поступово

розширювалося, витісняючи сусідів.

…І. П. Щелков став цивільним генералом, заслужив безліч орденів, був гласним міської думи,

членом санітарної ради міської управи, губернського статистичного комітету, головою

піклувальної ради жіночої гімназії й т. д.

СФОРМУВАВСЯ В ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЛАБОРАТОРІЯХ, з розвідки М. Григорян

«Фізіологічні школи: переломні етапи»

Період 60-80-х років XIX ст. – одночасно й початок і розквіт російських фізіологічних шкіл. Саме

в цей період російська фізіологія отримала світове визнання. Якщо засновники перших шкіл – І.

М.Сєченов, Ф. В.Овсянников, М.О. Ковалевський, І. П. Щелков сформувалися як фізіологи в

європейських лабораторіях, то їхні учні були вихованцями власних лабораторій. Основним

фактором формування наукових шкіл на рідному ґрунті був університетський Статут1863 р., що

надав університетам автономію й забезпечив лабораторії матеріальними засобами, підсилив

професорсько-викладацький склад.

ЯК МІГ, ДОПОМАГАВ БІБЛІОТЕКАРЯМ, з «Короленківських читань-2005»

Найяскравішу сторінку в історію бібліотеки вписав К. І. Рубинський. Він віддано служив їй

протягом 1890-1920 рр. З ним пов’язане будівництво нового приміщення бібліотеки і організація її

роботи в нових умовах, завершення укладання алфавітного і систематичного каталогів,

налагодження регулярного книгообміну з науковими установами Росії та Західної Європи,

організація обслуговування студентів фондами наукової бібліотеки.

…Перевантажені педагогічною, науковою, громадською роботою, з мізерною надбавкою до платні

бібліотекарі-професори не могли віддавати бібліотеці багато часу. Основне навантаження

припадало на штатних помічників бібліотекарів. Серед них були такі визначні особистості, які

ввійшли в історію української культури:

філолог, фольклорист Амвросій Лук’янович Метлинський;

ботанік, згодом ректор Харківського університету Адольф Самойлович Питра;

фізіолог, засновник харківської школи фізіології Іван Петрович Щелков.

ВІДКРИВАЧ, з статті «Електричний струм високої напруги в лікуванні» на fisiofactor.info Ще 1871 року І. П. Щелков писав, що дуже швидке подразнення нерва не збуджує його. В 1899 р.

Нернст показав, що дратівна дія змінного струму значно зменшується, починаючи з частоти

коливань 10000 Гц, а П. П. Лазарєв в 1916 р. вніс виправлення, вказавши, що межею дратівної дії

при малій силі струму є частота 150000 Гц, а при великій – 500000-1000000 Гц.

В 1892 р. Н. Тесла вперше запропонував високочастотний трансформатор високої напруги, і в

тому ж році фізіолог А. д’Арсонваль застосував його у фізіологічних дослідженнях і ввів у

лікувальну практику.

ВИДАТНИЙ ВИНАХІД, з статті М. Арінчина «Здоров’ятворення»

В 1863 р. вчений І. П. Щелков зробив дуже важливе відкриття. Він виявив різке, на відміну від

всіх інших органів, збільшення кровопостачання кістякових м’язів при їхній роботі, яке одержало

назву робочої гіперемії кістякових м’язів. Гіперемія – це розширення судин у м’язах, котре зовні

можна спостерігати, наприклад, при почервонінні обличчя.

Це видатне відкриття одержало помилкове тлумачення як у науковому, так і в практичному

відношеннях. У науковому аспекті до відкриття було висунуто багато гіпотез для пояснення

розширення судин. Але всі вони виявилися неспроможними, а сам факт посилення

кровопостачання працюючих м’язів понад століття залишався таємницею. Її розкрили в результаті

виявлення присмоктувально-нагнітальної мікронасосної властивості кістякових м’язів.

Із практичної точки зору, якщо різке, в 60-80 разів, посилення кровопостачання кісткових м’язів

пояснюється розширенням судин і розцінюється як навантаження на серце, те, за логікою,

охоронним для нього повинен служити нібито режим рухового м’язового спокою. У свій час ця

точка зору одержала широке поширення як у клінічній практиці, так і серед населення. У клінічній

практиці хворих інфарктом міокарда укладали в постіль, годували з ложечки, забороняючи навіть

пальцем ворухнути. Але вони почували себе гірше й частіше вмирали в порівнянні з такими ж

хворими, які в порушення клінічного режиму м’язового спокою рухалися, обслуговували себе

самі, але проте швидше видужували й верталися до праці.