АКИМОВ Микола Павлович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Театральний художник, режисер.

З родини службовця. Батько, Акимов П., – залізничний клерк.

Народився 3 (16) квітня 1901 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 6 вересня 1968 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на санкт-

петербурзькому Волковському цвинтарі.

Навчався в петербурзьких Вечірніх класах Товариства заохочення мистецтв (1914-1915), Новій

художній майстерні (1916-1918), у Вищих державних художньо-технічних майстернях (1922).

Працював в майстерні плакату петроградського «Пролеткульту» (1918-1920), вчителем

харківських Вищих курсів політосвітпрацівників (1920-1922), художником Харківського дитячого

театру (1922), книжковий графік (1923-1932), головним режисером Ленінградського мюзик-холу

(1933-1935), керівником Ленінградського театру комедії (1935-1949; 1956-1968), головним

режисером і художником ленінградського Нового театру (1951-1955), викладачем Ленінградського

державного інституту театру, музики і кінематографії (1955-1968).

Заслужений діяч мистецтв РРФСР (с 1939).

Народний артист СРСР (1960).

Лауреат срібної медалі брюссельської Всесвітньої виставки (1958).

Як режисер дебютував в театрі ім. Є. Вахтангова спектаклем «Гамлет» (1932).

Як художник дебютував оформленням спектаклю «Незайманий ліс» Е. Толлера (1924).

Перша персональна виставка відбулася в м. Ленінград (1927).

Серед найвідоміших режисерських добутків: «Собака на сіні» Лопе де Вега (1936), «Дванадцята

ніч» В. Шекспіра (1938), «Валенсіанська вдова» Лопе де Вега (1939), «Тінь» Є. Шварца (1940),

«Тіні» М. Салтикова-Щедріна (1953), «Діло» О. Сухово-Кобиліна (1955), «Звичайне чудо» Є.

Шварца (1956), «Ревізор» М. Гоголя (1958), «Тінь» Є. Шварца (1960), «Дракон» Є. Шварца (1962),

«Дон Жуан» Д. Байрона (1963), «Весілля Кречинського» О. Сухово-Кобиліна (1966), «Дзвінок в

пусту квартиру» Д. Угрюмова (1967).

Серед найвідоміших художніх робіт з оформлення спектаклів: «Озеро Люл» А. Файко (1924),

«Розлам» Лавреньова (1927), «Бронепоїзд 14-69» В. Іванова (1927), «Підступництво і кохання» Й.

Шіллера (1930), «Страх» О. Афіногенова (1931), «Любов Ярова» К. Треньова (1936), «Школа

лихослів’я» Р. Шерідана (1940), «Офіцер флоту» О. Крона (1945).

Персональні виставки пройшли в містах Ленінград, Москва (обидва – РФ), Нью-Йорк (США),

Париж (Франція), Брюссель (Бельгія).

Наш земляк – автор книг: «Про театр» (1962), «Не лише про театр» (1966).

Йому також належить низка станкових художніх і графічних робіт, театральні афіші, книжкові

ілюстрації.

А от з владою у А. стосунки складалися не завжди. За постановку «Гамлета» його звинуватили у

формалізмі, відсутності розуміння внутрішнього розвитку дії п’єси, лаяли за «товстого, пухкого

Гамлета» (його грав відомий комік Горюнов, бо, як вважав режисер, «Справа не в зовнішності, а в

будові розуму») і «п’яну Офелію» (1932).

Незважаючи на те, що спектакль уже давно не йшов, на 1-й Всесоюзній режисерській конференції

його згадували як яскравий приклад чужого театрального мистецтва (1939).

Пізніше нашого земляка зі шпальт газет називали космополітом і формалістом і заборонили

ставити спектаклі (1949).

Цікаво, що через півстоліття саме «Гамлет» А. нащадки назвуть захоплюючим «політичним

детективом» і одним з найяскравіших явищ театральної Москви 1930-х років.

Помер наш земляк у номері московського готелю під час гастролей театру.

Ім’я А. присвоєно Санкт-Петербурзькому академічному театру комедії.

Серед друзів та близьких знайомих А. – М. Лозинський, Є. Шварц, М. Добужинський, М.

Зощенко, В. Мейєрхольд, Д. Гутман, О. Яковлєв, В. Шухаєв, М. Євреїнов, М. Петров, Л.

Сухаревська, І. Зарубін, Б. Тенін, Л. Колесов, К. Хохлов, Є. Юнгер, С. Зейденберг, Б. Чирков, Ю.

Лавров та ін.

***

МОЯ ШКОЛА, з творчого кредо М. Акимова

Моєю школою режисури і драматургії ... є наступні різноманітні речі: російська ікона XIII-XVI

століть, Гоголь, Достоєвський, російські художники-кріпаки XVIII-XIX століть, Корнель, Вольтер, водевіль Лабіша, Анатоль Франс, Ботічеллі, Пінтуріккіо, Дом’є, Ван Гог, багато хто з

карикатуристів Франції й Англії, кінофільми, починаючи з картин, в яких брав участь Макс

Ліндер, і закінчуючи останніми досягненнями італійського кіно.

ЗДАВАЛОСЯ, ТЕАТР ВЖЕ НІЧОГО НЕ ВРЯТУЄ, з інтернет-сайту Санкт-Петербурзького

академічного театру комедії ім. Акимова

Запрошення до театру Комедії на посаду його керівника було актом розпачу: здавалося, театру,

який помирав, вже ніхто не допоможе. Але те, що сталося вже через рік роботи в ньому Акимова,

перевершило всякі чекання. Театр не просто воскрес. Він став якісно іншим.

Лідер за натурою, унікально обдарований художник, графік, літератор, режисер, оратор,

організатор, – ренесансна особистість, Акимов створив театр настільки оригінальний, що навіть

усупереч нормам російської мови слово Комедія в назві театру почали писати з великої букви. Ця

акимовська «К» і сьогодні на програмках спектаклів театру, що носить його ім’я.

Уразливість театру «одного жанру» підштовхнули Акимова створити при театрові наприкінці 50-х

років літературне об’єднання. Так театр став лабораторією сучасної комедії, відкіля згодом

вийшли відомі літератори.

Під час війни, в обложеному Ленінграді і пізніше, в евакуації, Акимов не залишав свого театру. У

той період були зіграні 16 прем’єр.

Приголомшливий успіх спектаклів створив стійку славу театрові не тільки в нашій країні, а й за

рубежем.

ЛЕТИТЬ, МОВ ВИХОР, з «Щоденників» Є. Шварца

Микола Павлович Акимов, маленький, дуже худенький, ногам його просторо в будь-яких штанях,

справляє враження сили, вихори енергії вміщує в собі субтильна його фігурка. Енергія ця не

бризкає назовні по-одеському, на зразок лимонадної піни. Вона проявляється, коли потрібно...