БУЗЕСКУЛ Владислав Петрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Історик античності.

З родини військового.

Народився 24 лютого (8 березня) 1858 р. в с. Попівці Ізюмського повіту Харківської губернії

Російської імперії (нині – Балакліївський район Харківської області України).

Помер 1 червня 1931 р. в м. Харкові СРСР (нині – адміністративний центр однойменної області

України). Похований на першому міському цвинтарі.

Закінчив 2-гу Харківську гімназію (1868-1876), історико-філологічний факультет Харківського

університету (1876-1880).

Працював приватним учителем (1880-1885), викладачем Харківських університету (1885-1921),

інституту народної освіти (1921-1924). Відмовився очолити кафедру в Московському університеті

(1911).

Академік академії наук СРСР (1922).

Академік академії наук УРСР (1925).

Голова Наукового товариства при Харківському інституті народної освіти (1921-1922).

Кавалер орденів св. Ганни 2-го ступеня, св. Станіслава 1-го ступеня, св. Станіслава 2-го ступеня,

св. Владимира 4-го ступеня

Лауреат премії ім. графа Д. Толстого (1903).

Друкувався в журналах «Вісник Європи», «Історичні етюди», «Голос минулого», «Deutsche

Literaturzeitung», «Журнал міністерства народної освіти», «Нотатки Харківського університету»,

«Російська думка».

Як вчений дебютував розвідкою «Перикл. Історико-критичний етюд» (1889).

Потім настала черга наступних доробків: «Огляд німецької літератури з історії середніх століть»

(1885), «Афінська політія Аристотеля як історичне джерело для історії державного ладу Афін до

кінця V століття (1895), «Генріх Зібель як історик-політик (1896) «, «Вступ в історію Греції. Огляд

джерел і нарис розробки грецької історії XIX і початку XX ст.» (1903), «Історія Афінської

демократії» (1909), «Історичні етюди» (1911), «Античність і сучасність» (1913), «Сучасна

Німеччина і німецька історична наука XIX сторіччя. До походження сучасної німецької ідеології»

(1915), «Якнайдавніша цивілізація в Європі» (1918), «Афінська демократія. Загальний нарис»

(1920), «Відкриття ХIХ і початку ХХ століття в області історії стародавнього світу. 1. Схід»

(1923), «Відкриття ХIХ і початку ХХ століття в області історії стародавнього світу. 2. Грецький

світ» (1924)

Сам вчений головною своєю працею вважав тритомник «Загальна історія і її представники в

Росії в ХIХ і на початку ХХ століття» (1929-1931).

Одним з перших серед істориків звернув увагу на роль німецької історичної науки у формуванні

реакційної ідеології, на ґрунті якої пізніше виріс німецький нацизм.

Наш земляк був серед тих професорів вищих учбових закладів Харкова, хто підписав «Звернення

до ученим Заходу», в якому йшлося про політику більшовиків, репресії (1919).

Зазнав більшовицького арешту, неодноразово допитувався (1920).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – А. Мазон, Є. Редін, М. Петров, М. Ростовцев, С.

Шубінський, В. Надлер, Ф. Успенський, В. Бартольд, В. Іконников, Є. Тарле, Д. Багалей, Ф.

Батюшков, А. Кримський, М. Розанов, І. Крачковський, С. Жебелєв, І. Помяловський, Г. Шульц,

Ф. Зеленогорський, Ф. Зелінський та ін.

***

СВОБОДА – ПОНАД УСЕ,

з політичного кредо В. Бузескула

Попередити катастрофу можливо лише у тому випадку, коли російському народові будуть

гарантовані священні права всякої людини: недоторканність особи, свобода слова, друку, зібрань.

БЕЗГЛУЗДО РОЗСТРІЛЯНІ, з статті В. Бузескула «Пам’яті учня, професора-страдника»,

опублікованій в газеті «Нова Росія» в 1919 р.

З Орла повернулася частина харківських заручників, вивезених більшовиками. Проте професорів

Харківського університету, наших колег, немає серед них: говорять, вони загинули – розстріляні

або зарубані – в Орлі в ніч з 10 на 11 вересня. Насилу віриться цьому: навіщо така витончена,

безглузда жорстокість? За що страждали і загинули незлобивий Яків Андрійович Денисов,

рідкісний знавець грецької метрики, відірваний від своєї роботи з епосу, якою він так

захоплювався останніми роками? Микола Семенович Стелецький, професор богослов’я, мирний

служитель церкви, котрий стояв поза політикою і політичною боротьбою? Андрій Сергійович

В’язигін? Можливо, останньому мстили за його минулу політичну діяльність? Але вже декілька

років, як він з властивим йому запалом і завзяттям цілком віддавався науці і викладанню в

університеті і на Вищих жіночих курсах. За своєю спеціальністю, як загальний історик і як мій

учень, він з трьох був мені найближчим; його пам’яті я і присвячую ці рядки.

У його обличчі загинув видатний учений, великий знавець середніх століть, особливо епохи

боротьби пап з імператорами, чудовий професор.

...Найкрупніша праця А.С. – дисертація «Нариси з історії папства XI ст.». Доти не було такого

ґрунтовного дослідження... А.С. багато що освітив з небувалою повнотою і з нової точки зору,

продемонструвавши дивовижне знання джерел і нової літератури.

Як професора А.С. високо цінували слухачі і слухачки.

...Як відомо, більшовицькі комісари відсторонили проф. А.С. В’язигіна від викладання.

А.С. був вирваний з нашого середовища: арештований, заточений. Революційний трибунал не

знайшов за ним провини; проте його продовжували тримати в ув’язненні в Харкові, в Сумах, в

Орлі, – чотири місяці болісного життя, безперервних страждань, голодування, очікування болісної

смерті.

...Говорять, А.С. в ув’язненні, на суді перед революційним трибуналом і перед обличчям смерті,

тримав себе з гідністю, з непохитною мужністю, як герой. ...У ніч з 10 на 11 вересня скінчилися

страждання.

Зазвичай учень поминає вчителя. Мені випало поминати учня-страждальника.

Хай знайде він вічний спокій в житті нескінченному, в яке він так глибоко вірив!

ХОРОБРА ЛЮДИНА, з листа М. Ростовцева* О. Васильєву від 21 листопада 1927 р.

Отримав листа від Бузескула. Хоробра людина! Пише, та ще й вимагає