ГОЛІЦИНА (ДУХОВСЬКА) Варвара Федорівна

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Мемуаристка.

З поміщицької родини.

Народилася 22 січня (3 лютого) 1854 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України).

Померла не раніше 1913 р. Точна дата і місце не встановлені.

Отримала домашню освіту.

Друкувалася в журналі «Російський вісник».

Наша землячка – автор книг «З щоденника росіянки в Ерзерумі в 1878 р.» (1878), «З моїх

спогадів» (1900), «Туркестанські спогади» (1912).

Видрукувала спогади про відкриття пам’ятника О. Пушкіну в Москві (1880).

Серед друзів та близьких знайомих Д. – О. Іванова, К. Случевський, М. Шанявський та ін.

***

ЗАЛИШАТИСЯ ЧЕСНИМ ПЕРЕД СОБОЮ

, з творчого кредо В. Голіциної (Духовської)

Бути чесним перед самим собою.

ТЕЛЕГРАФНА ЛІНІЯ НЕ ВИТРИМАЛА, зі спогадів В. Голіциної (Духовської)

Приїхали ...три губернатори: Унтербергер, Мацієвський і Арсеньєв, щовечора вони радяться у нас.

З семи годин ранку до одинадцяти ночі в нашому будинку величезне зборище генералів і офіцерів;

у обох залах, за окремими столами, йде посилена робота, пишуть і розбирають шифровані

телеграми, які так і літають між Хабаровськом і Петербургом.

Телеграфна лінія не витримала, зіпсувалася, і декілька днів ми були без депеш; важлива

шифрована телеграма, послана Ванновським (військовим міністром. – авт.), йшла цілих шість

днів.

ЩЕ Й З МУЗИКОЮ, з щоденника В. Голіциної (Духовської)

Військове зібрання оброблено наново, лакеї одягнені в лівреї, двічі на тиждень влаштовуються

карткові вечори з музикою.

НА КИПЛЯЧОМУ ВУЛКАНІ, з розвідки С. Лур’є «Історична етнологія»

Віра в російсько-тубільні школи росла, хоча зростання самих шкіл просувалося поволі. На 1 січня

1903 року на весь Туркестан їх було менше сотні і вчилися в них менше трьох тисяч учнів (у

мусульманських школах в цей же період вчилося майже вісімдесят тисяч осіб). На виправдання

посилалися на непідготовленість місцевого населення до навчання в російських державних

школах. Проте «непідготовленість повинна б зменшитися з роками», а на практиці спостерігалася

протилежна тенденція.

Тоді виникає дивна ідея, що за знання російської мови треба платити тубільцям гроші –

встановити відповідну премію. Раніше хрещені інородці переходили назад в іслам і, понад те,

«деякі корінні росіяни приймають іслам, чому були приклади в Туркестанському краї».

Низка повстань, які почалися в Туркестані з дев’яностих років XIX століття, показали, що всі надії

на прищеплення російської громадянськості місцевому населенню не виправдалися. «Ми живемо

тут на киплячому вулкані», – писав дружині С. М. Духовський, призначений генерал-

губернатором Туркестану 1897 року.

ОЧОЛЮВАЛА «ДАМСЬКЕ ТОВАРИСТВО», з монографії Н. Матханової «Сибірська жіноча

мемуаристика XIX століття»

Всього виявлено 27 авторів. Серед них – дев’ять уродженок Сибіру: К. Авдєєва, С. Бибикова, Є.

Дубровіна, О. Іванова, К. Капустіна, Д. Кюхельбекер, О. Петеліна, О. Непряхіна, Н. Сиязова.

Довго жили в краї ще дев’ять: Л. Аксьонова, П. Анненкова, А. Баркова, В. Бикова, М. Волконська,

Ю. Завойко, А. Созонович, М. Францева. Останню можна вважати і сибірячкою – вона була

привезена до Сибіру п’ятирічною дитиною. Можливо, сибірячкою була і А. Баркова – сім’я її

чоловіка належала до Томського купецтва.

На порівняно короткий термін – від одного до п’яти років – приїжджали до Сибіру семеро: К.

Бестужева, В. Духовська, В. Кичєєва, А. Лабзіна, Л. Полторацька, Л. Рікорд, Л. Шелгунова.

Перш ніж перейти до аналізу мемуаристики, належить відповісти на запитання: наскільки можуть

бути віднесені до населення Сибіру жінки, котрі перебували тут порівняно недовго? Нам

уявляється, що в розв’язанні цього питання треба враховувати те, чи увійшли вони до складу

місцевого товариства, чи стали жити його життям – бодай на короткий час. Дружини сибірських

адміністраторів В. Духовська, А. Лабзіна, Л. Полторацька, Л. Рікорд неминуче повинні були брати

участь в суспільному житті і навіть очолювати місцеве «дамське товариство».

...Мемуаристика XIX в. у Росії – це переважно дворянська мемуаристика, і серед авторів

сибірських жіночих мемуарів чотирнадцять дворянок – до їх переліку ми включили і доньок

декабристів, формально позбавлених дворянства.

...Якщо враховувати не походження, а соціальне становище мемуаристок, то можна зробити

наступні висновки. Тринадцять з них були дружинами і доньками чиновників і офіцерів високого

або середнього рангу: Л. Аксьонова – донька кяхтинського градоначальника, С. Бибикова –

дружина гвардійського офіцера, Ю. Завойко – дружина губернатора Камчатської області, Є.

Дубровіна – донька начальника Нерчинського округу і дружина начальника Петровського заводу,

В. Духовська – дружина Приамурського генерал-губернатора, О. Іванова – дружина ад’ютанта

генерал-губернатора, К. Капустіна – дружина радника Головного управління Західного Сибіру, А.

Лабзіна – дружина чиновника Міністерства фінансів, О. Непряхіна – донька голови Тобольського

губернського правління, Л. Полторацька – дружина губернатора Семипалатинської області, Л.

Рікорд – дружина начальника Камчатки, М. Францева – донька тобольського губернського

прокурора.

ВЕЗЛА КОНЦЕРТНИЙ РОЯЛЬ, з кореспонденції «Прогулянка музеєм з книгою в руках» в

газеті «Тихоокеанська зірка» від 3 серпня 2006 р.

Відчинивши масивні, важкі двері колишнього Військового зібрання, потрапляємо до високого

вестибуля. Понад сто років тому в нього входили А. П. Чехов і цесаревич Микола, майбутній

останній імператор Росії.

Історія Далекосхідного художнього музею тісно пов’язана з історією Хабаровська і долями людей,

які освоювали