КАБАЛЕВСЬКИЙ Клавдій Єгорович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Громадський діяч. Генерал-лейтенант (1906); перший начальник Луганського патронного заводу.

З дворянської родини. Онук, Кабалевський Д., – композитор.

Народився 31 березня 1844 р. в Харківській губернії Російської імперії (нині – Харківська область

України).

Помер 26 липня 1915 р. в с. Охті Санкт-Петербурзької губернії Російської імперії (нині – в межах

м. Санкт-Петербург РФ). Похований на місцевому цвинтарі.

Закінчив Полтавський кадетський корпус, петербурзькі Михайлівське артилерійське училище і

Михайлівську академію (1869).

Служив у низці артилерійських підрозділів, Брянському арсеналі, на Петербурзькому патронному

заводі, в Головному артилерійському управлінні, голови господарсько-будівельної комісії

побудови Луганського патронного заводу (1893-1895), начальником Луганського патронного

заводу (1895-1906).

Кавалер орденів св. Станіслава 1-го і 2-го ступенів, св. Володимира 3-го і 4-го ступенів

св. Ганни 1-го і 2-го ступенів.

Серед друзів та близьких знайомих К. – не встановлені.

***

ШВЕЙЦАРИ І МІНІСТРИ

, з життєвого кредо К. Кабалевського

Хороший швейцар кращий за поганого міністра.

ВІДКРИТИ ШКОЛУ, з наказу К. Кабалевського по Луганському патронному заводу від 3 лютого

1906 р.

Військова рада 22 грудня 1906 року дозволила відкриття при довіреному мені заводі з 1 січня

цього року у найманому приміщенні школи для дітей робітників з асигнуванням на її утримання

2880 рублів.

П’ЯТЬ РУБЛІВ ЗОЛОТОМ... НА ПЕРУКАРНЮ, зі спогадів Д. Кабалевського

Єдиний дідусь, якого ми з сестрою знали, – батько нашого батька Клавдій Єгорович. До часу, про

який я згадую, він був у чині генерал-майора, одержавши особисте дворянське звання за

будівництво патронного заводу в Луганську... Пізніше, вийшовши у відставку і переїхавши до

Петербургу, дідусь з сім’єю поселився на Охті, яка була тоді далеким передмістям, де й прожив до

кінця своїх днів. Приїжджаючи до нас в гості, він на прощання обов’язково дарував нам з сестрою

по блискучій монеті, кажучи при цьому чомусь «На перукарню». Ми не знали, що це були золоті

5-рублівки.

Дід був військовим інженером... За будівництво Луганського патронного заводу одержав особисте

дворянство; був і начальником цього заводу. Ховали його з військовим оркестром, чим ми з

сестрою дуже гордилися.

...Батько у неділю часто відправлявся зі мною і сестрою в далекі прогулянки і обов’язково йшов в

якоїсь візничої чайної чи на якийсь заїжджий двір. «Ви повинні знати простих людей і не вважати

їх людьми гіршими за себе», – говорив він нам. І вимагав, щоб ми з сестрою називали прислугу

«на Ви» і обов’язково віталися з швейцаром і двірниками першими.

У нашому будинку музика була завжди, хоч і займала вельми скромне місце. Мати трішки грала

на роялі і співала, а батько любив наспівувати, акомпануючи собі на гітарі, всякі пісні, серед яких

були й студентські пісні його часу, і народні (чомусь, в основному, українські – можливо тому, що

батько народився і дитинство провів в Україні), і популярні циганські романси.

НАДАВАВ ДОПОМОГУ МІСТОВІ, з офіційного інтернет-сайту міста Луганська

На заводі були застосовані такі новинки:

– «повна електрична передача роботи», що являло «перший і єдиний приклад використання в Росії

електричної енергії для всіх робіт»;

– електричне освітлення майстерень, різних приміщень і території заводу;

– оборотне водопостачання з використанням електродвигунів до насосів;

– телефонний зв’язок та інше.

За час діяльності Кабалевського була відкрита школа для дітей працівників заводу, він надавав

велику допомогу будівництву і благоустрою міста.

ЗАВДЯКИ СЕРБАМ, з кореспонденції О. Привен «Позаплановий ювілей»

Директор музею заводу ім. Леніна Ю. Темник – справжній фанатик історії Луганського краю.

Пропрацювавши 40 років на різних посадах, включаючи посаду заступника головного металурга,

Юрій Олександрович вийшов на пенсію й несподівано відкрив у собі талант історика-дослідника.

Незабаром вийде його книжка «Кам’яний Брід», у якій він доводить, що Луганську не 209 років,

як заведено вважати, а 250. У зв’язку з цією круглою датою директор музею й вирішив розказати

журналістам про свої нові дослідження.

Офіційним роком народження Луганська вважається 1795-й, коли вийшов указ Катерини II про

створення Луганського ливарного заводу. Однак, на думку Юрія Темника, справжнім роком

народження Луганська слід вважати 1754-й, коли на територію селищ Красний Яр, Кам’яний Брід

і Вергунка увійшов російський гусарський полк Шевича: «Це були серби, європейськи освічені

люди, які принесли в ці місця православ’я. Вони ж знайшли тут кам’яне вугілля й першими почали

добувати і використовувати його».

...1882 року указом імператора Луганськ отримав статус повітового міста. А в 1892-1895 рр., після

закриття ливарного заводу, в Луганську було збудовано патронний завод. Його першим

начальником став Клавдій Єгорович Кабалевський. Він відкрив школу для дітей майстрів,

призначив їм стипендії.

...Верстатобудівний завод імені В. І Леніна стоїть на площі, з якої починалося колись місто

Луганськ. Тоді вона називалася Базарною. Сьогодні це історичне місце виглядає досить

жалюгідно, занедбано. Юрій Темник мріє про те, що міські власті звернуть нарешті увагу на

площу, наведуть тут лад. Тоді можна буде перенести сюди з території заводу чудовий пам’ятник

луганським майстрам роботи нашого земляка скульптора Можаєва.

З ЮНИХ ЛІТ ПРИВЧАТИ ДО НАЧАЛЬСТВА, з історичної довідки Луганського професійного

машинобудівного ліцею

Сімнадцятого жовтня 1826 року начальник Луганського гірничого округу та Ливарного заводу