він мав до польських істориків (сам він був родом з Малоросії і демонстрував відверту
прихильність до своїх земляків) і літописців. І втомлював же він нас подробицями походження
одних народів і племен від інших!
…Не пам’ятаю подробиць їх змагання – пам’ятаю лише, що Пушкін гаряче обороняв
автентичність давньоруського епосу, а Калиновський встромлював в нього свій нещадний
аналітичний ніж. …Він відкидав участь будь-яких сентиментів у вивченні історії, і розбирав її
холодною критикою, буцімто анатомічним ножем труп. Місця священним, патріотичним почуттям
– в науці для нього не існувало.
…Всі, хто слідкував за безупинною ниткою його історичних оповідей, слухали з глибокою
зацікавленістю цей тонкий аналіз, в якому сам професор ніколи не доходив до синтезу. Останній
виникав у слухачів сам собою, по закінченні лекцій чи лекції.
…Історію читав так, буцімто зазирав в неї глибоко, ніби в безодню, крізь свої критичні окуляри.
СУМНІВАВСЯ В РОСІЙСЬКІЙ ІСТОРІЇ, з кореспонденції «Тихіше стягуйте з стародавніх
ідолів вбрання» на ng.ru
А ось персонаж російський, але по-своєму не менш екзотичний, ніж Сунь Ятсен. Історик, перекладач, критик, професор Московського університету Михайло Каченовський накликав на
себе і академічну критику, і службові гоніння тим, що заперечував достовірність стародавньої
російської історії – точніше, літописів як головного джерела знань про неї.
У УКРАЇНЦІВ І РОСІЯН СПІЛЬНИХ ПРЕДКІВ НЕ БУЛО, з дослідження М. Пилипенка
«Завжди мав власну точку зору»
Каченовський вважає початок літопису Нестора вигаданим і вважає, а його складання відносить до
дати, не раніше XIII-XIV сторіч. Обстоював точку зору про неможливість написання «Руської
Правди» до IX століття й заперечував існування на Русі шкіряних грошей.
Далі він знаходить, що слов’янороси прийшли не з берегів Дунаю і мали різне походження: великороси, на його думку, походять від оботридів і вільців та переселилися з гірської частини
Прибалтійського краю; малороси належать до хорватської народності й спочатку жили в
Прикарпатському регіоні.
БРИТВА ПАРНАСЬКА, з розвідки В. Кошелєва «Костянтин Батюшков. Подорожі і пристрасті»
Йому (Каченовському М. Т. – авт.) ледь за тридцять, а серед друзів він набув репутації «діда», анахорета, буркотуна й уїдливої людини.
В листах Батюшкова 1810 року знаходимо досить утішні характеристики. Виділяючи його з
літературного оточення, поет зауважує: Каченовський «їх розумом всіх обібрав, та і свій на якийсь
час заховав до кишені».
І в іншому місці: «Каченовський, бритва Парнаська, рідний брат Фрерона, проте моральності
прекрасної, людина істинно добра».
Ця характеристика особливо примітна на тлі тих уїдливих епіграм, які адресували «бритві
Парнаській» московські приятелі.
ЖАЛЬ, НЕ БУВ ПРИСУТНІЙ КАЧАНОВСЬКИЙ,* з відкритого листа П. В’яземського «Про
літературні містифікації «
З деякого часу містифікації увійшли в моду в коді нашої літератури, і бідні читачі, жертви
авторських витівок, не знають, кому і чому вірити.
…За обов’язок вважаю допомогти легковірним читачам, засвідчивши, що я, той, що нижче
підписався, законний і єдиний Видавець «Бахчисарайського фонтану», не мав ніколи розмови, подібної надрукованій в 5-ій книжці «Вісника Європи», і зроду мати не міг, та й надалі мати не
можу...
Признаюся відверто, що з перших прийомів уявного мого співбесідника обернувся б я до нього
спиною, облишивши подальші заперечення, бо не вмію виносити холоднокровно марнослів’я, особливо ж того, яке навіть і не вдягнулося у ввічливість елементарної освіченості.
…Проте Видавець «Бахчисарайського фонтану» є особа визначена, і, отже, у відношенні до нього
не може бути невизначеності. Втім, якщо захотіти, то можна б легко й до особи без образу
«Вісника Європи» застосувати риси знайомі.
…Головною і єдиною спонукою моєю було викрити фальсифікацію розмови, надрукованої
«Вісником Європи», а тому не буду досліджувати всі нісенітниці, сказані і Класиком, і уявним
Видавцем. Моя справа тільки відхилити від себе погану славу; надаю користуватися нею
безтурботно, кому належить вона за правом.
Між іншим, доводиться тут відзначити безневинне визнання Класика «Вісника Європи» і
приятелів його, що Класик моєї передмови – зовсім не класик! Слава богу, що здогадалися!
Звичайно ж, він не класик в дійсному значенні, гідний пошани; проте класик в фальшивому сенсі, гідний осміяння!
Дозволю собі ще одне зауваження. Класик «Вісника Європи» запевняє, що для моєї розмови
публіка довго чекала «Бахчисарайського фонтану». Шкода, що видавець «Вісника Європи», ординарний професор Московського університету Михайло Трохимович Каченовський, не був
третім при …розмові: з благородною відвертістю, властивою чесній людині, він краще за інших
міг би пояснити своєму Класикові дійсні причини, що уповільнили появу моєї розмови, а з нею й
«Бахчисарайського фонтану».
Не бажаючи з свого боку подавати нових зачіпок для продовження містифікацій й вважаю
обов’язком честі захистити себе від неприємного примушення відповідати іноді не так, як
належало; одним словом, боячись під щитом аноніма безстрашної хоробрості безіменних
супротивників, змушений оголосити себе видавцем «Бахчисарайського фонтану».
Князь В’яземський.
Москва, 27-го березня 1824 р.
*П. В’яземський вважав автором публікації, яка його розлютила, саме М. Каченовського.
НА М. Т. КАЧЕНОВСЬКОГО, епіграма О. Пушкіна
Охотник до журнальной драки,
Сей усыпительный зоил
Разводит опиум чернил
Слюнею бешеной собаки.
НА М. Т. КАЧЕНОВСЬКОГО, епіграма П. В’яземського
Наш журналист и сух, и тощ, как спичка;
Когда б ума его весь выжать сок,
То выйдет вряд учености страничка
Да мыслей пять или шесть