КЕППЕН Петро Іванович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Історик культури, етнограф, географ. Автор першої «Етнографічної карти Росії».

З лікарської родини.

Народився 19 лютого (2 березня) 1793 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України).

Помер 23 травня (4 червня) 1864 р. в маєтку Карадазі Ялтинського повіту Таврійської губернії

Російської імперії (нині – Автономна Республіка Крим України). Похований на родовому цвинтарі

«Челіке».

Закінчив юридичний факультет Харківського університету (1810-1814).

З 13 років працював підканцеляристом, канцеляристом, регістратором Харківської губернської

креслярської (1806-1809), секретарем учбової частини людинолюбного товариства (1817-1821),

чиновником Міністерства освіти (1821-1827), Міністерства внутрішніх справ (1827-1838),

начальником відділу III департаменту Міністерства державного майна (з 1838).

Ординарний академік Російської академії наук (1843).

Член 21 російського наукового товариств і 7 – іноземних.

Один з засновників «Вільного товариства любителів російської словесності» (1816), «Російського

географічного товариства» (1845).

Кавалер Костянтинівської медалі (1851).

Лауреат Жуковської премії (1852).

Друкувався в газетах «Санкт-Петербурзькі відомості», «Таврійські губернські відомості»,

журналах «Північна бджола», «Журнал Міністерства державного майна», «Бібліографічні

аркуші», «Кримський збірник».

К. – автор витягів з твору Лерберга під назвою «Історичні дослідження Югорської землі» (1818),

«Матеріалів з історії освіти в Росії» в трьох томах (1819), «Хронологічного розпису слов’янських

першодруків» (1819-1827), «Списків російських пам’ятників…» (1822), ‘Записок про подорож

слов’янськими землями» (1825), «Про виноробство і торгівлю вином в Росії» (1832),

«Про старожитності південного берегу Криму й гір Таврійських» (1837), «Ueber den Wald– u.

Wasser-Vorrath im Gebiete d. obern und mittern Wolga» (1841), «Russlands Gesammtbev ö lkerung im

Jahre 1838» (1843), «Ueber die Dichtigkeit der Bev ölkerung in den Provinzen des europäischen

Russlands», «Про спостереження періодичних явищ природи», «Про шкідливих комах» (усі –

1845), «Statistische Reise in’s Land der Donischen Kasacken durch die Gouvernements Tula, Orel und Woronesh im Jahre 1850» (1852), «Ueber die Vertheilung der Bewohner Russlands nach Ständen in den

ver schiedenen Provinzen», « Дослідження про кількість жителів в Росії в 1851 р.» (1857),

«Хронологічного покажчика матеріалів з історії чужинців Європейської Росії» (1861).

Головним доробком нашого земляка вважається «Етнографічна карта Росії» (1851) – перша

порівняно точна робота такого плану.

К. одним з перших не лише в Росії а й в Європі підняв питання про необхідність систематичних

фенологічних спостережень, вперше в слов’яно-руській бібліографії закінчував свої доробки

довідкою, у якій вказував, хто, де и коли згадував про це видання.

Під час відвідин м. Львів (1822) К. перемалював (щоправда, з помилками) надмогильну плиту І.

Федоров в Онуфріївському монастирі й опублікував в Росії.

По собі К. залишив близько ста тридцяти творів з археології, бібліографії, географії, статистики,

етнографії.

Траплялися в житті К. і прикрощі. Так, його стаття «Критичні дослідження про Кирила та

Мефодія» призвела до доносу в цензурний комітет з боку М. Магницького. Звинувачення цей

мракобіс як на той час висунув серйозні – буцімто автор пішов проти церкви. Відбувся суд у

складі митрополитів київського Є. Болховітінова і петербурзького Серафима, представників

цензурного закладу та духовних учбових закладів. Він повністю виправдав звинувачуваного,

проте… випуск журналу було вирішено припинити.

Заборонили до друку і твір «Про народні переписи в Росії» (1848), бо погляди К. на проблему не

збігалися з точкою зору уряду. Доробок побачив світ лише через чверть століття після смерті

нашого земляка.

А пропозиція вченого про скасування кріпосного права, викладена ним в роботі «Про письмові

стосунки в Росії» була «оцінена» урядом… офіційною доганою.

Іменем К. названо два сорти винограду і одна рослина солончакових степів.

Серед друзів та близьких знайомих К. – Х. Стевен, О. Пушкін, Я. Колар, Ф. Аделунг, Ф. Літке, П.

Семенов-Тян-Шанський, І. Гамель, М. Румянцев, О. Козодавлєв, М. Воронцов, О. Востоков, М.

Мілютін, Є. Болховітінов, О. Строєв, К. Калайдович та ін.

***

ВСЕ ПОГЛИНЕ МОРОК СТОРІЧ,

з професійного кредо П. Кеппена

Світові терени займають нові покоління, котрі і гадки не мають, що пам’ять про них згладиться, і

що історик з часом марно шукатиме їх давно затоптані сліди в темряві сторіч, що збігли.

УЛАМОК АПОЛЛОНОВОГО ХРАМУ, зі спогадів П. Кеппена

Залишивши Очаків, спекотним полуднем наближаюся я до села Іл’їнського. Степ, подібно до

безмовного океану, тягнеться переді мною, і село, обіцяючи ...прохолоду і відпочинок, привітно

вабить мене до своїх хатин.

...Ударив вечірній дзвін і мирні поселяни в день суботній задумливо йшли до храму Господнього.

Попереджаючи мої бажання, управитель запропонував прогулятися і оглянути залишки

стародавньої Ольвії; охоче скористався я його пропозицією і тихим вечором пішли ми до місць

незабутніх.

...Перше, що привернуло мою увагу, був уламок якогось карниза, – шматок білого мармуру, що

свідчить про працю рук людських. Не виключено, уламок цей був колись частиною якогось стовпа

від Аполлонового храму...

ОБОРОННА ТОЧКА, з розвідки П. Кеппена «Про старожитності південного берегу Криму і гір

Таврійських»

Систематичне розташування укріплень вимагало того, щоб при Мердвені – відомому проїзді

примітними кам’яними сходами – знаходилася наглядова або оборонна точка. І справді, за годину

на північний захід від Мухалатки, управо, тобто на схід від дороги і менш ніж за півверсти від так

званих кам’яних сходів, знаходиться скеля Ісар-Кая, на якій, без сумніву, колись було