заспокоєння краю, для убезпечення

мирних селян від бандитів. Добре вивчивши за довгі роки тонкощі східного життя, ...він не

збирався вимагати особливих прав для християн чи обмежити права мусульман. Людина високої

культури, Щербина поважав законні інтереси тих і інших, хоча не міг не симпатизувати

єдиновірцям. Він бажав, аби православні не боялися за своє життя через те, що албанські

розбійники проявляють свій «героїзм» відносно беззахисних.

Досвідчений дипломат, прекрасний знавець балканського життя, він чітко оцінив обстановку, що

складалася. Православному населенню Митровиці загрожувала серйозна небезпека. Австро-

угорські агенти підбурювали бунтівних албанців напасти на місто.

17 березня албанці (за різними оцінками, від двох до п’яти тисяч озброєних чоловік) розпочала

облогу. Вони вимагали вигнання російського консула з Митровиці і сербського з Пріштіни.

...Увечері 18 березня близько о пів на шосту Щербина вирішив особисто упевнитися в обстановці,

що склалася навколо міста... Десь в напівверсті назустріч трапився солдат з рушницю напереваги.

Кроків за десять праворуч від Григорія Степановича він, порівнявшись з ним, швидко підняв

зброю. Щербина вирішив, що солдат, як це робили його товариші, збирається віддати честь.

Консул підніс руку до козирка і тут зрозумів, що солдат вже прицілюється.

Пролунав постріл...

ВИДАТНА РОЛЬ, з некролога Й. Цвіїча

Усякий раз, коли я розмовляв з Щербиною, всякий раз, коли я про нього міркував, у мене

виникала думка, що він має зіграти видатну роль. Це була людина з надзвичайно широкими

поглядами, рідкісної енергії і цілком віддана своїй високій місії.

Це був незвичайний консул; він виділявся не лише розумом, але й вражав усіх своєю щирістю,

вірою, своїй теплою слов’янською релігійністю.

ТУПА БАЙДУЖІСТЬ «ЄВРОПЕЙЦІВ», з кореспонденції П. Вожина (П. Дубенського)

Бідні сербські вчителі народних шкіл, котрі ледве перебиваються з копійку на копійку, негайно

зібрали між собою 200 франків на спорудження пам’ятника Щербині в Митровиці або іншому

місті Старої Сербії. Їх розкішні вінки, квіти наповнюють тепер солунську церкву

Пантелеймонівського монастиря.

2

Це загальний слов’янський порив, хоч чимось згадати, віддячити згаслому російському діячеві.

Його розділяють і болгари. Не те серед так званого «європейського» населення Солуні. Серед

євреїв, греків, мусульман, левантинців-католиків – глибока, тупа байдужість. Лиходійський напад

називають «інцидентом», звинувачують Щербину в непотрібній хоробрості, бажають повного

забуття його імені.

НЕВЖЕ ЙОГО СМЕРТЬ – ДАРЕМНА, з розвідки М. Ямбаєва «Російський консул Григорій

Щербина і Стара Сербія»

У 1902 році було ухвалено рішення відкрити в Митровиці Російське Імператорське Консульство.

Воно стало першим європейським представництвом в місті.

Приміщення консульства – майже квадратний будинок в два поверхи, з мансардами і підвалом.

У верхньому поверсі – квартира консула.

Ось в цій будівлі і судилося мученицьки закінчити свій земний шлях першому російському

консулові Григорію Степановичу Щербині.

...Черговим формальним поштовхом до албанських безчинств послужив проект реформ для

європейських провінцій (вілайєтів) Туреччини, який передбачав деякі «послаблення» християнам.

1 березня 1903 р. в м. Пече відбулися збори албанських представників від всіх племен. Збори

рішуче висловилися проти реформ і прийняли наступну резолюцію:

«Ми найрішучішим чином протестуємо проти прийняття на службу до поліції, до судових або

адміністративних установ бодай одного християнина.

Ми протестуємо проти відкриття нових російських чи інших іноземних консульств в Македонії і

Старій Сербії.

Ми попереджаємо турецьку владу, котра почала говорити про вилучення у нас зброї, що краще

помремо, ніж її віддамо.

Ми не потребуємо інших засобів миру і порядку, крім нашої доброї волі. Ми гарантуємо порядок і

мир кожному мусульманинові чи християнинові.

Якщо це наше запевнення буде прийнято, то ми обіцяємо і в майбутньому залишатися вірними

підданими Султана».

Потім албанці з Митровиці телеграфували султанові, що вони не заспокояться до тих пір, доки

султан не відмовиться від запровадження реформ і не звільнить жандармів-християн. Тим часом,

албанці перейшли від слів до справи – вбивства християн, котрі перебували на службі.

...Чутки про те, що вбивця мстив за загиблого родича, або ще безглуздіша плітка, буцімто

Щербина особисто стріляв із гармати по тих, хто влаштував облогу, чим і спровокував трагедію,

не відповідають дійсності. Вбивця розповів у в’язниці своєму сусідові по камері, як все було

насправді. Днів за п’ять до облоги міста він стояв на посту. До нього підійшло декілька

одноплемінників і повідомили, що через декілька днів вони нападуть на Митровицю. І заявили, що

хочуть прогнати поліцейських-християн і убити російського консула. Тоді він поцікавився, чим їх

так розгнівав консул.

– Нічого він нам не зробив, – була відповідь. – Але до цих пір в Митровиці не було консулів – не

повинно бути і в майбутньому!

Тут у нього і з’явилася думка вбити Щербину.

...В долі Григорія Степановича дивно переплелися всі біди, що пройшлися в XX столітті

безкрайніми просторами ...невеликої Сербії. Дві світові війни, знищення багатовікової

державності. Але серби ще воювали! Ми ж здалися без бою, і, головне, зрадили сербів, котрі

ніколи не стріляли нам в спину. ...Невже ми цього варті? Невже за це прийняв Щербина

мученицьку смерть?!

3