пралі й ін.

А це вже не просто виставка і не просто одяг – мати безліч рук до своїх послуг. …Цей одяг – сила;

зовсім інше ставлення багато прибраного коня до іншого коня.

Монтань дуже потішний, коли, не бачачи в цьому різниці, дивується, що інші її знаходять, і

запитує, в чому причина.

Велика перевага знатність! вона з вісімнадцяти або двадцяти років забезпечує людині

популярність і пошану, яких інший ледве доб’ється в п’ятдесят років; тут тридцять років

виграється без жодних зусиль.

У нас є всі хороші правила: ними лише не користуються. Наприклад, ніхто не сумнівається, що

життям варто жертвувати для захисту загальної користі; але тепер рідко хто приносить цю жертву

релігії. Нерівність необхідна між людьми; проте, визнавши це, ви відкрили шлях до зловживання.

Потрібно дати трохи волі розуму, і ось випадок до найбільшої його неприборканості. Всьому своя

межа. Речі самі собою не мають меж: закони хочуть встановити їх, а розум опирається.

Розум керує нами сильніше за всяку владу. Не підкоряючись владі, ми стаємо нещасними, а не

підкоряючись розуму, стаємо дурнями.

Сміятися над філософією означає філософствувати.

…Перекладач (Бутовський І. – авт.) заслуговує щирої вдячності за переклад чудової книги; проте

нам здається, що, якби він разом з «Думками» переклав й інші чисто літературні твори Паскаля, –

це було б ще краще.

ПРОСТО ДИВУЮСЯ, з листа І. Пущіна Є. Енгельгардту від 25 лютого 1844 р.

Я виписав російського Паскаля, аніскільки не дивуюся, що видавець перекладу

залишається з своїми примірниками, а дивуюся, що такий переклад надруковано.

ВАЛЬСУВАВ З КОРОЛЕВОЮ ЛУЇЗОЮ, з статті Н. Бутовської «Древо генерала Бутовського»

Це була глибоко патріархальна, провінційна сім’я, але з найкращими рисами цих понять. Чоловіча

частина Бутовських з покоління в покоління давала святій Русі особи, головним чином, доблесних

воїнів, тоді як жіноча і в світлі роки, і за негод самовіддано підтримувала сімейні засади.

Олексій Дмитрович до кінця своїх днів з вдячністю і ніжністю згадував устрій степового

поміщицького життя в Малоросії, щиру гостинність всіх Бутовських, доброзичливі стосунки з

сусідами, з селянами. У їх маєтку був величезний сад, пасіка, невеликий, але відмінний кінний

завод, де були і два породисті рисаки з вищими дипломами...

Разом з сестрою Ольгою, вже тоді чудовою піаністкою, Олексій Бутовський дуже непогано грав на

флейті, брав участь в домашніх концертах, головним чином, з модних тоді у молоді Белліні,

Доніцетті, Россіні. У тодішніх дворянських будинках часто танцювали, знову ж таки Олексій і на

паркеті виділявся спритністю і відчуттям ритму. А уроки юним Бутовським давав дядечко Іван

Григорович, котрий знав всі старі і новомодні танці. Він запевняв, що під час Тильзітського

побачення імператорів Олександра I і Наполеона не раз вальсував з королевою Луїзою, а вона

виділяла його зі всіх кавалерів.

Виховання хлопчиків в будинку Бутовських велося чи не із спартанською жорсткістю. За

традицією їх готували до військової служби, тому заохочувалися ігри, всякого роду тілесні

випробування і самостійність.

...Іван Григорович служив в Московському мушкетерському полку. Брав участь в 1805 році в битві

біля Брунау в якості ординарця Кутузова, потім Багратіона.

До того ж, його ім’я було занесене у відомий словник Геннаді «Російські лікарі-письменники».

Іван Григорович не був чужий літературним вправам, переклав, зокрема, з французької

п’ятитомну «Історію хрестових походів» Мішо, «Думки» Паскаля, фонтанелеві «Розмови в царстві

мертвих прадавніх і новітніх осіб», інші твори.

Старший його син – Олександр Іванович – відзначений в енциклопедії Брокгауза і Ефрона як

автор першого російського політекономічного твору «Досвід про народне багатство або про

початки політичної економії» (у 3-х томах).