невтомний трудівник, він в 20-х роках XIX ст. задумав і

здійснив, не зважаючи ні на які труднощі, грандіозний проект: з 1823 по 1829 р. видав 26 томів

власних перекладів з грецької у вигляді єдиної колекції «Грецьких класиків». До цієї колекції

увійшли: Езоп, Каллімах, Софокл, Гомер, Геродот, Лонгін, Піндар і Анакреонт – всі перекладені

прозою, забезпечені коментарями, часом вельми докладними, і видані разом з грецьким текстом.

Мартинов – письменник старого покоління; його переклади, рясно всипані слов’янізмами,

переповнені архаїчних виразів і оборотів, були суворо оцінені літературними критиками –

сучасниками Жуковського, Батюшкова і Пушкіна; проте для середнього читача, особливо в

провінції, видання Мартинова, поза сумнівом, стало важливою допомогою для ознайомлення з

літературою і історією стародавнього світу.

ПРОДУКУЙМО ПАТРІОТІВ, з дисертації В. Блінова «Розвиток теорії і практики освіти в Росії

XVIII – початку XX століття під впливом ціннісних орієнтацій, уявлень про ідеал людини і цілі її

виховання»

Перший директор Департаменту народної освіти, створеного в Росії 1803 року, Іван Іванович

Мартинов, відомий учений, перекладач, публіцист і викладач також брав участь в обговоренні

нових уявлень про ідеал людини-патріота в Росії.

...Мода на іноземні мови, що проникла в побут дворянства, уявлялася І. І. Мартинову загрозливим

чинником, котрий руйнівно впливав на розвиток патріотичних відчуттів і національної гордості.

СУЦІЛЬНА ГИДОТА І ПІДЛОТА, з книги Ю. Дружнікова «Вигнанець самовільний»

У листі до брата, посланому з оказією, яку поет спеціально чекав, Пушкін ображається на Лева,

який все ніяк не з’явиться, а треба б, «інакше Бог знає, коли зійдемося».

Те, що діється навколо все виразніше виводить його з себе: «Душа моя, мене нудить з досади – на

що не погляну, все така гидота, така підлота, така дурість – чи довго цьому бути?». Цей великий

лист, відправлений до Петербурга між 13 січня і початком лютого 1824 року, який минув

перлюстрацію, дуже важливий. За ним стоїть багато невимовного, недомовленого, нам доведеться

повертатися до цього листа в подальших розділах. А поки – ще два повідомлення з цього

послання, котрі вимагають пояснень.

«Ти знаєш, що я двічі просив Івана Івановича про свою відпустку – і двічі отримав всемилостиву

відмову».

Різні Івани Івановичі зустрічаються в листах Пушкіна. Серед них Іван Іванович Мартинов,

директор департаменту Міністерства народної освіти, який був куратором ліцею, і навіть

французький класик Іван Іванович Расін.

У даному ж тексті – і в цьому немає ніякого сумніву – Іван Іванович – це Олександр I. Навіть у

листі, посланому не поштою, Пушкіну не хочеться називати царя прямо.

Мова йде про два клопотання Пушкіна про виїзд за кордон, на які він отримав відмови.

МАРТИНОВ ПЛАКАВ, зі спогадів М. Пиляєва про петербурзьку повінь 1824 р.

Іван Іванович Мартинов, відомий професор карамзинської епохи, плакав, побачивши, як його

бібліотека, яку він збирав понад 30 років, і яку складали переважно рідкісні і дорогі книги,

спокійнісінько спливала на вулицю з розбитого вікна. При цьому Мартинов розповідав, як один

працівник, сидячи верхи на коні і тримаючись за його вуха, гірко обливався сльозами і приплив до

них прямо верхи. «Себе-то мені не шкода, – говорив він, коли його вели вгору, – а що подумає

господар, коли коня не збережу?»..

Сусід Мартинова врятувався з своєю дружиною на великих дверях, зірваною бурею; тремтячий

чоловік тримав в руках курку, а дружина – цуцика.

...До власника будинку на Виборзькій стороні принесло водою в порожньому ящику з-від цукру

немовля; вранці після повені він чує дитячий крик, йде до місця, звідки чутно крик, і знаходять

дитину...

...Злочинців, які знаходилися у виправному будинку, під час повені випустили на свободу, але не

всі захотіли нею скористатися і самозречено кинулися рятувати старих бідних жінок, що потопали

в сусідньому будинку.

А тварини ще задовго до повені попереджали про лихо!

Одна пані передавала Мартинову, що в серпні 1824 року, гуляючи Петровським островом,

помітила, що мурашки незвичайно високо зробили свої запасні крамниці, саме на верхній щаблині

воріт. «Що це означає?» – запитала вона старого начальника брандвахти Лебедєва, що

прогулювався з нею. «Це вельми погано, добродійко, – відповідав старий. – В той рік, коли

бувають повені, мурашки завжди роблять кубла свої на місцях піднесених. У нинішньому році

бути великій воді, раджу вам оселитися якомога вище».

П’ЯНИЙ ...ВІЛЬНОДУМЕЦЬ, зі спогадів М. Сперанського

У Головній семінарії ми потрапили до одного вчителя (Мартинова І. – авт.), який або бував

п’яний, або, тверезий, проповідував нам Вольтера і Дідерота.