class="book">повіту на Полтавщині і служив по виборах дворянства. 24 грудня 1874 р. у нього народились два

сини Володимир і Микола, котрі залишили помітний слід в історії ХХ ст.

ВІРУЮЧИЙ МЕЦЕНАТ, з статті А. Павлушенка «Життєпис святителя Іоасафа, єпископа

Могилівського (князя Жевахова)»

Благодійність та допомога монастирям привела князя Володимира Жевахова в 1911 році на свято

Казанської ікони Божої Матері до Свято-Троїцького Храму Іонинського чоловічого монастиря в

Києві. Там він знайомиться з ігуменом Валентином, котрий першим розповідає йому про

нововідкритий печерний Звіринецький монастир.

Почуте в цей день назавжди змінює життя Володимира Жевахова. Щиро, усією душею, він

полюбив звіринецькі печери і докладає величезних зусиль, аби допомогти відродити на місці

печер чернече життя. Але, як водиться, всяка добра справа не обходиться без проблем та ексцесів.

Користуючись своїм впливом та зв’язками, князь Жевахов розпочав переговори про оренду землі

яка була у власності кріпосного інженерного управління. «Було укладено договір на оренду

потрібної земельної ділянки тривалістю на шість років. Отримавши благословення на цю добру

справу у митрополита Київського Флавіана, він розпочав розкопки.

Через невеликий проміжок часу киянам і всьому християнському світові було відкрито давно

забуті Звіринецькі печери та відновлено монастир на честь Архистратига Михайла. При печерах

був утворений Звіринецький скит, настоятелем якого був поставлений ігумен Валентин.

1912 році Володимир Жевахов організовує фонд за допомогою якого він збирає кошти на

будівництво Надпечерного храму. 1 грудня 1913 року відбулось освячення церкви в ім’я Різдва

Богородиці, а 29 серпня 1914 року був освячений «вівтар» в честь улюбленого князем Святителя

Іоасафа Білгородського. Старостою церкви стає Володимир Жевахов.

За заслуги перед церквою та державою київській генерал-губернатор двічі висував кандидатуру

князя Володимира Жевахова на здобуття нагороди камер-юнкера. Але на жаль здобути титул так і

не відбулось з невідомих причин.

ВРЯТУВАВ ВИДАТНОГО ПИСЬМЕННИКА, з нарису О. Стрижева «Князь Микола Давидович

Жевахов»

До Линовиці Сергій Олександрович Нілус приїхав за наполяганням Володимира Давидовича

Жевахова...

У пору Лютневої катастрофи Нілус з дружиною перебував у місті Валдай, де вони прожили без

малого п’ять років, насолоджувалися молитовним спокоєм поблизу Іверського монастиря. Але

пролунав грім, злетіла ураганом зачумлена чернь, і лютневі події не залишали надій на життя.

Князь Володимир Жевахов умовив подружжя Нілусів залишити Валдай, поселивши Сергія

Олександровича і його дружину Олену Олександрівну в Линовиці, своєму родовому маєтку.

Нілуси перебралися на Чернігівщину, де ще певний час залишалися деякі законні початки...

А лиходійства ці на Валдаї спричиняли за собою все більш жахливі наслідки. Відразу після

приходу червоних банд в місті спалахнув поголовний терор, який забрав життя почесних людей –

священнослужителів, купців, власників дрібних промислових підприємств (великих тут не було),

педагогів, господарників. Залишся у Валдаї Нілус, від лиходіїв не уберігся б...

Проте він вже був поза небезпекою, під покривом Божої благодаті, в сільці Линовиця, де ворог

доки не володарював... Цей період Нілуса відзначений створенням домашньої церкви,

завершенням другої частини чудової книги «На березі Божої ріки».

ЩИРИЙ РЕВНИТЕЛЬ ЦЕРКВИ, з «Енциклопедії російської цивілізації»

На початку травня 1937 р. владика повернувся до Білгорода, перебуваючи вже на спочинку. В цей

час курські енкавеесники розкручували справу про «контрреволюційну терористичну

організацію» під назвою «Ревнителі Церкви». Члени організації «схвалювали методи боротьби

троцькістсько-зінов’євської банди», самі «вихваляли терор проти вождів партії і уряду».

Керівником терористичної групи в Білгороді, яка нібито готувала знищення урядових потягів, які

проходять через це місто, був оголошений єпископ Іоасаф...

Владиці додатково інкримінувалося ведення «терористичної агітації». Хтось доніс, що він

говорив, що «Кіров поніс заслужену кару. На Кавказі він наказав розстріляти двадцять п’ять тисяч

осіб. І ця, безневинно пролита кров, ніколи не залишиться без помсти».

Ще одним «злочином» єпископа було те, що під час обговорення проекту Конституції 1936 року

він говорив про необхідність відновлення дзвону, відміни реєстрації духівництва в радянських

адміністративних органах, відкриття бодай одного свічкового заводу в області.

ПРОСЛАВИЛИ СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА, з замітки Інформагенції БПЦ «Урочиста подія»

У Могилеві (Республіка Білорусь) пройшло урочисте прославлення священомученика Іоасафа

(князя Володимира Жевахова).

Революційні події він зустрів у Києві. Навесні 1919 р. його прихистив ігумен Звіринецького скиту

Мануїл.

4 грудня 1937-го на свято Введення в храм Пресвятої Богородиці Іоасафа в чергове заарештували

й того ж дня розстріляли. Інкримінувавши те, що він говорив про потребу дозволити церковний

дзвін, відмінити реєстрацію священиків у радянських органах, про відкриття хоча б одного

свічкового заводу в області та звинуватили в «керівництві фашистською організацією

церковників».