Любощинським. Діловодом був призначений

астроном за освітою і юрист-самоучка, згодом знаменитий цивіліст С. І. Зарудний.

ДАЄШ ДЕМОКРАТІЮ В СУДОВІЙ СИСТЕМІ, з дослідження В. Жудіна «Суд присяжних в

Росії: історичний аспект атавізму»

Одним з основних напрямів проведення великомасштабної соціально-орієнтованої судової форми

в Росії бачиться створення дієвих механізмів, які забезпечать верховенство закону, захист прав

людини й недоторканність особи.

У цьому контексті, на мій погляд, викликає цікавість історизм становлення інституту присяжних в

Росії, діяльність якого все частіше привертає увагу вчених і публіцистів. Так було на початку 70-х

років XIX ст., коли виклик соціального середовища зажадав зміни судової системи в цілому і

відправлення правосуддя за участю присяжних засідателів. Сенатор М. Карніоліні-Пінський в

1859 році писав: «Присяжних, присяжних і присяжних! – ось вигуки, котрі з деяких пір лунають з

усіх боків нашої дорогої вітчизни».

ВЛАСТОЛЮБНИЙ ПРОЙДИСВІТ, з книги М. Дмитрієва «Розділи зі спогадів мого життя»

Окрім знайомства з Лабзіним, мені нічого і ні про кого більше пригадати з життя цього часу. Були

й інші молоді люди, з якими я частіше за інших бачився, особливо два вчителі гімназії; Базилєв,

людина статечних і тихих схильностей, який пізніше став директором гімназії, здається, в

Оренбурзі; і Карніолін-Пінський, наполегливий і властолюбний пройдисвіт, який завдяки своїм

інтригам і засліпленню наших вельмож, зумів вийти в люди і пішов далеко: нині він вже давно

сенатор.

БУВ ДАЛЕКИМ ВІД ЛІБЕРАЛІЗМУ, з розвідки М. Іванова «Праця не лише для себе»

Йосипович, відкликаний з відпустки, після повернення до Петербургу відразу включився в роботу.

Надзвичайна складність процесу, в якому проходило понад тридцять чоловік, полягала в тому, що

законодавство того часу за будь-яку зловмисність проти персони імператора (словом або справою)

передбачало страту. Від членів суду була потрібна незвичайна холоднокровність, аби неухильно

дотриматися букви закону і не збитися в обстановці суспільного збудження на винесення великого

числа смертних вироків, як того вимагала громадська думка.

Хоча формально обов’язки Йосиповича полягали у фіксації того, що відбувався на процесі, саме

його неофіційні переговори, проведені на прохання князя Гагаріна з членами суду (у тому числі й

далеким від всякого лібералізму сенатором М. М. Карніоліним-Пінським), багато в чому сприяли

винесенню остаточного вердикту, який, всупереч думці багатьох вельми впливових осіб, зберіг

життя майже всім обвинуваченим (Каракозова ніщо не могло врятувати).

ГОЛОВУЮЧИЙ МАВ ДО МЕНЕ СИМПАТІЮ, з листа М. Чернишевського дружині від 8

лютого 1873 р.

Головуючий в тому департаментові тодішнього Сенату К.-П., не зважаючи на те, що деякі з моїх

офіційних з’ясовувань з ним не могли впливати на нього приємним чином, мав безумовну до мене

симпатію.

ПЕРШИМ ЗАГОВОРИВ ПРО «БАЙРОНІЗМ», з літературного огляду Ю. Лотмана «Період

Південного заслання»

У 1824 р. в «Синові Вітчизни» (№ 13) М. Карніолін-Пінський в рецензії на «Бахчисарайський

фонтан» заговорив про «байронізм»: «Байрон служив зразком для нашого Поета; проте Пушкін

наслідував, як звичайно наслідують, великі Художники: його Поезія самоприкладна».

Надалі питання це обговорювалося І. Кирієвським, В. Бєлінським. «Новий літературний жанр

«романтичної поеми», створений Пушкіним за зразком «східних поем» Байрона, зображає

дійсність в заломленні суб’єктивного ліричного сприйняття героя, з яким поет ототожнює себе

емоційно». Разом з тим вже в «Кавказькому полоненому» помітно відмінність романтизму

Пушкіна від Байрона…

НЕСТИ ДОБРО В ЗЛИЙ СВІТ, з статті С. Воложина «Апологія Росії»

Я, здається, можу точніше за інших відповісти на запитання, яке поставив С. Машинський у своїй

передмові до книги Аксакова «Сімейна хроніка. Дитячі роки Багрова-внука».

Запитання це звучить не від власного імені автора: «Відразу ж після виходу в світ «Сімейної

хроніки», М. М. Карніолін-Пінський, один з друзів молодості Аксакова, звернувся до нього:

«Чому, скажи, все прекрасне, тобою створене в справжню епоху твого життя, таїлося в глибині

душі твоєї? Чому все це не з’явилося раніше на славу нашої словесності?»

Те ж запитання, уже від свого імені, Машинський сформулював різкіше: «Чому він, народившись

на вісім років раніше Пушкіна і за вісімнадцять років до Гоголя, увійшов в історії вітчизняної

літератури як письменник післягоголівської епохи, котрий продовжує традицій Пушкіна і

Гоголя?».

…Соборний свій ідеал Аксаков, як і Пушкін і Гоголь, пов’язував з національною ідеєю: нести

добро в злий світ.