АДРІАНОВА-ПЕРЕТЦ Варвара Павлівна

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Літературознавець, бібліограф, фольклорист, книгознавець.

З інтелігентської родини.

Народилася 30 квітня (12 травня) 1888 р. в м. Ніжині Чернігівської губернії Російської імперії

(нині – районний центр Чернігівської області України).

Померла 6 червня 1972 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ). Похована на

Комаровському цвинтарі.

Закінчила Київські вищі жіночі курси (1910 ), Київський університет (1912).

Викладала на Вищих жіночих курсах (1911-1914), Вищих педагогічних курсах Товариства

експериментальної педагогіки (1915-1917), була екстраординарним професором Петроградського

педагогічного інституту, паралельно викладаючи в Самарському педагогічному інституті (1917-

1921), працювала на курсах підготовки наукових працівників в ленінградському Державному

інституті історії мистецтв (1921-1930), старшим науковим співробітником (1934-1947)

завідуючою сектором давньоруської літератури (1947-1954) Інституту російської літератури АН

СРСР, редактором часопису «Праці відділу давньоруської літератури» (1947-1954).

Член-кореспондент АН УРСР (1926) і АН СРСР (1943).

Друкувалася в журналах «Російська народна поетична творчість», «Праці відділу давньоруської

літератури».

Як вчений і літератор дебютувала статтею (1907).

Потім настала черга різнопланових праць: «Матеріали до історії цін на книги в древній Русі»

(1912), «Життя Олексія, людини Божої в стародавній руській літературі та народній словесності»

(1917), «Сцена та костюм в українському театрі ХVII—ХVIII ст.» (1925), «Полтавські прислів’я в

записах 1850-х років» (1927), «Стара українська етимологія слова «горілка»«, «До історії пародії

на Україні в XVIII віці» (обидві – 1928), «Казки про лисицю-сповідницю» (1932), «Нариси з історії

руської сатиричної літератури XVII ст.» (1937), «Нариси поетичного стилю Древньої Русі» (1947),

«З історії сатирично-гумористичної рукописної української літератури XVII -XVIII ст.» (1957),

«Фразеологія і лексика «Слова о полку Ігоревім» (1966), «Слово о полку Ігоревім і пам’ятники

руської літератури XI-XIII ст.» (1968).

Під керівництвом А.-П. підготовлено три академічних курси історії російської літератури, за її

редакцією видано ряд пам’яток, збірник билин.

Ще один напрямок наукової діяльності нашої землячки – дослідження українських літератури

ХVI-ХVIII ст., включаючи т. зв. паломницьку, театру ХVI-ХVIII ст., шкільних драм ХVII-ХVIII

ст.

Вивчала вона також українсько-російські літературні, мовні, культурні взаємовідносини.

Серед друзів та близьких знайомих А.-П. – Д. Лихачов, Г. Бялий, П. Житецький, В. Шишмарьов, П. Берков, С. Балухатий, С. Бугославський, М. Приселков, Б. Романов, Д. Айналов, Б. Боровський, Б. Ларін, С. Маслов, В. Комарович, С. Щеглова та ін.

***

ШЛЯХЕТНІСТЬ НАУКИ

, з життєвого кредо В.

Адріанової-Перетц

Наука і шляхетність неподільні.

ЗНАЙШЛА ВИХІД , з статті Д. Лихачова «Про назву «Задонщина»

Слово «Задонщина» існує лише в одному з п’яти списків – Кирило-Білозірському. Слово це стоїть

в заголовку: «...писання Софонія, старця-рязанця, благослови Отче. Задонщина великого князя

пана Дмитра Івановича і брата його князя Володимера Ондреєвича».

Як видно, «Задонщина» аж ніяк не є «другою назвою цього доробку», як думає Я. С. Лур’є. Воно,

знаходячись в складі назви, означає не сам доробок, а ті події, яким воно присвячене: те, що

відбулося з князем Дмитром Івановичем і «братом його» князем Володимером Ондреєвичем «за

Доном».

В. П. Адріанова-Перетц першою звернула увагу на те, що «Задонщина» повинна бути пов’язаною

з наявними в тому же Кирило-Білозірському рукописові, але в інших його частинах, словами

«Мамаївщина», «Задончина», «Задонщина», «Тактамишевщина».

…Виникло запитання: чи є закінчення «на-щина» для позначення деяких історичних подій

специфічною рисою мови Єфросина, як редактора усіх текстів, що переписувалися ним?

НАВІДРІЗ ВІДМОВИЛАСЯ ВИСУВАТИСЯ В АКАДЕМІКИ, з книги Д. Лихачова «Спогади»

Засідання Відділу відбувалося в Малому конференц-залі. Там уздовж залу стояв довгий стіл,

покритий зеленим сукном. На одному його кінцеві головував О. С. (Орлов – авт.), на іншому вела

протокол В. П. Адріанова-Перетц. Обоє – О. С. і В. П. – не тільки сиділи в різних кінцях столу, але

в якомусь сенсі були протилежностями, – протилежностями гарними, тому що вони взаємно

доповнювали один іншого.

Обговорення доповідей йшло ніби між двома полюсами. Полюс О. С. Орлова був полюсом

підвищеної вимогливості, причому Олександр Сергійович не брав до уваги ні реальні можливості

доповідача, ні думок виступаючих (їх він часом не менш жорстко критикував, ніж доповідача), ні

умови опублікування доповідей...

Полюс Варвари Павлівної був полюсом дипломатичного і дуже вмілого згладжування всіх

різкостей О. С. Орлова і практичного застосування всіх зроблених на засіданні зауважень для

виправлення доповідей.

Варвара Павлівна шукала і знаходила виходи з будь-якого становища, і часто-густо вже за

рамками засідання вирішувала, як бути з тією чи іншою доповіддю, давала поради, редагувала, а

нерідко і дописувала за доповідачів глави, статті і книги. Природно, що вся чорнова робота у

Відділі лежала на Варварі Павлівні. При цьому В. П. уже тоді була дуже хворою людиною – навіть

пересуватися їй було важко.

…Варвара Павлівна була, як я вже сказав, повною протилежністю О. С. Орлову. В своєму житті

вона пережила не менше, ніж він, проте в ній не було ні втаємниченого суму, який був у Орлова, ні психічних комплексів. Абсолютно рівна з усіма, ділова без найменшої метушливості і

квапливості, котрі надзвичайно і часто псують поведінку «ділових людей», вона вражала цілком

об’єктивною оцінкою, тверезим урахуванням наукових