БІЛЕЦЬКИЙ-НОСЕНКО Павло Павлович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Енциклопедист, прозаїк, поет, літературний критик, перекладач. Першим на теренах Російської ім-

перії висунув ідею створення парового плуга.

З дворянської родини козацько-старшинського роду. Дід, Кониський Г., – письменник, церковний

діяч 18 ст.

Народився 16 (27) серпня 1774 р. в м. Прилуках Пирятинського повіту Полтавської губернії

Російської імперії (нині – районний центр Чернігівської області України).

Помер 11 (23) червня 1856 в с. Лапинцях Прилуцького повіту Полтавської губернії Російської

імперії (нині – у складі м. Прилуки Чернігівської області України). Похований у своєму саду поряд

з дружиною, донькою та двома синами. На жаль, не збереглися ні садиба, ні сад, ні могила.

Навчався в Сухопутному шляхетському корпусі (1779-1793).

Служив поручиком в Катеринославському єгерському корпусі (1793-1978). Брав участь у бойових

діях, у тому числі і під проводом О. Суворова. В чині капітана 1798 р. вийшов у відставку і посе-

лився в Прилуках.

Працював підсудком Прилуцького повітового земського суду (1801-1803), помічником попечителя

Прилуцької лікарні (1807-1809), наглядачем повітового училища (1810-1812), почесним нагляда-

чем училищ Прилуцького повіту (1812-1849).

Член Товариства наук при Харківському університеті (1817).

Член Біблейського товариства (1820).

Член Вільного економічного товариства у Петербурзі (1824).

Член Товариства любителів російської словесності при Московському університеті.

Почесний благодійник Прилуцького училища.

Кавалер золотого хреста на георгіївській стрічці з написом: «За труди і хоробрість».

Друкувався в газеті «Полтавські губернські відомості».

Як літератор дебютував перекладом роману «Сімейство фон-Гальдена» А. Лафонтена.

Потім настала черга наступних перекладів: балади «Бій з драконом» Ф. Шіллера, роману

«Лізамор, або Замок Клостернський» Р. Шерідана, юридичної пам’ятки 16 ст. «Литовський

статут».

Опублікував наш плодовитий земляк і не один десяток цікавих доробків з археології, бджільницт-

ва, економіки, медицини, природознавства, техніки, серед яких «Бджоляр, або досвідне

бджільництво в південній смузі Росії» (1818), «Суттєві властивості поезії й риторики» (1821),

«Логіка» (1821), «Початкові основи римського права» (1826), «Про заразливу хворобу холеру»

(1831), наукові розвідки «Про перші гражданські літери в Росії», «Статистичне описання міста

Прилуки», «Біографія. Полковник прилуцький Іван Веремійович Ніс», «Про землеробство в

Прилуцькому повіті», «Короткий огляд про початок народної освіти в Росії взагалі і про початок

училищ в м. Прилуки й Прилуцькому повіті».

Б.-Н. – укладач «Словника німецьких письменників» (1816), «Словника герменевтичного, лінгвіс-

тичного, історичного, географічного…» (1832), «Граматики малоросійської мови», «Словника ма-

лоросійської, або південноросійської мови» (1838-1842). Що стосується останніх двох, то Б.-Н.

тут, по суті, – піонер, оскільки одним з перших аналізував граматичну будову та словниковий за-

пас української мови на творах письменників й народних висловах.

Серед критичних статей особливо вирізняються «Чи корисно критикувати великих письменни-

ків?» (після 1818), «Суттєві властивості поезії та риторики» (1821), «Про мову малоруську» (1838).

Б.-Н. належить кілька етимол. розвідок, а також дослідження «Лінгвістичні пам’ятки повір’їв у

малоросіян...», «Граматика південно-руської мови» (1843, рос. мовою; не опубл., доля рукопису

невідома). Укладав «Словарь герменевтический, лингвистико-исторический, географический, с

изъяснением истинного смысла устарелых, вышедших из употребления находящихся в летописях

российских, старых законах и проч.» (незакін.). До нашого часу дійшли тільки автограф і єдина

копія «Словаря малороссийского или юго-восточнорусского языка..., составленного по

произношению, каким говорят в Малой и Южной России...», над яким автор працював протягом

1838-1843 років.

Але ще більше у доробку Б.-Н. – белетристичних творів. Це «Казки малоросійською мовою»

(1812), «Балади малоросійською мовою» (1822-1829), «Байки», історичний роман «Зіновій Богдан

Хмельницький» (обидва твори – 1829), п’єса «Історичний переказ про Івана Золотаренко» (1839), а

також «Приказки» (1871), поема «Горпина, або Вхоплена Протерпіла» (1871), «Гостинець

землякам. Казки сліпого бандуриста» (1872).

Наслідуючи Котляревського, надає персонажам українського колориту і відтворює народний

побут.

Проте чи не найголовнішим доробком Б.-Н. є «Словник української мови» (1838-1843), який

небезпідставно вважався найповнішим понад 60 років. До речі, У передмові автор сміливо

захищав рідну мову, незважаючи на офіційну позицію царської столиці, яка взагалі відмовляла

«малоросам» в національній самобутності.

Залишив по собі наш земляк і 15 балад, 23 казки, десятки байок, елегій, поем, новел.

У відділі рукописів Інституту літератури Академії наук України зберігається сімейний альбом

Білецьких-Носенків з його акварельними малюнками, портретами, пейзажами, натюрмортами.

Наш земляк заснував народне повітове училище (1789) й приватний пансіон, де чи не всі

предмети викладав особисто. Бібліотеці подарував 580 книг, географічних карти, атласів.

Нагороджений Золотим хрестом на георгіївській стрічці. (1794).

Серед друзів та близьких знайомих Б.-Н. – М. Маркевич, І. Скоропадський, П. Закревський та ін.

***

ЛЮБЛЮ УКРАЇНУ

, з життєвого кредо П. Білецького-Носенка

Справді! Про неї в освіченій Європі знають менше, ніж про який-небудь нововідкритий острів

Океанії.

Я не знаю як хто, а я люблю батьківщину й бажав би познайомити її з цілим світом, справді! Вона

коштує того.

ДО ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ – НЕОХОЧИЙ, з листа П. Білецького-Носенка батькові М.

Маркевича

Він встигає у всіх частинах, коли