- 1
- 2
БАХ Олексій Миколайович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.
Біохімік, фізіолог. Фундатор біохімії на теренах Російської імперії і СРСР. Автор теорії повільного
окислювання (1893-1897).
З міщанської родини. Батько, Бах М., – технік-винокур.
Народився 5 (17) березня 1857 р. в м. Золотоноші Полтавської губернії Російської імперії (нині –
районний центр Черкаської області України).
Помер 13 травня 1946 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому
цвинтарі.
Закінчив 2-у Київську гімназію (1875), навчався на фізико-математичному факультеті Київського
університету св. Володимира (1875-1878).
Працював у хімічній лабораторії Коллеж де Франс (1890-1894), директором Центральної хімічної
лабораторії при Всесоюзній раді народних комісарів РРСФР, пізніше перетвореної на Фізико-
хімічний інститут ім. Карпова (1918-1946).
Академік академії наук СРСР (1929).
Почесний доктор Лозанського університету (1917).
Лауреат Державної (1941) і Ленінської (1926) премій СРСР.
Герой Соціалістичної Праці (1945).
Кавалер 4 орденів Леніна, ордена Трудового Червоного Прапора, низки медалей.
Голова Товариства фізичних та природничих наук у Женеві (1916).
Голова Всесоюзної асоціації робітників науки і техніки (з 1928).
Президент Всесоюзного хімічного товариства імені Д. І. Менделєєва (з 1935).
Академік-секретар Відділу хімічних наук АН СРСР (1939-1945).
Друкувався в журналах «Науковий вісник», «Доповіді Паризької академії наук», «Архів
Женевського товариства фізичних і природничих наук», «Берлінський біохімічний журнал»,
«Колишнє».
Як літератор дебютував книгою «Цар-голод» (1883).
Потім настала черга наступних доробків: «Нотатки народовольця» (1931), «Збірник вибраних
праць» (1937).
Наш земляк – засновник біохімічного інституту Народного комісаріату здоров’я (1920), а разом з
О. Опаріним – Інституту біохімії АН СРСР (1935).
Займався трьома вузловими проблемами біохімії. Це – хімізм асиміляції вуглецю зеленими
рослинами; проблема окисних процесів, які відбуваються в живій клітині; ферменти.
Запропоновані ним методи дослідження ферментів лягли в основу нового напрямку – технічної
біохімії.
Були в житті Б. і гіркі сторінки. Так, його виключили з університету (1878) й відправили в
заслання в м. Білозерськ Вологодської губернії, а потім в – в Новомосковськ і Бахмут (1878-1881).
Після повернення вдруге кинули за грати (1883). Отримавши свободу, Б., як член «Народної
волі», перейшов на нелегальне становище.
Далі наш земляк протягом тривалого періоду змушений був переховуватися від царського режиму
в еміграції у Франції, США, Швейцарії (1885-1917).
Ім’я видатного вченого присвоєно інституту біохімії Російської академії наук (1944).
Меморіальні дошки Б. прикрашають фасади інституту біохімії РАН і Фізико-хімічного інституту
ім. Карпова.
Серед друзів та близьких знайомих Б. – О. Опарін, Г. Лопатін, П. Дашкевич, Л. Орлова, Ч. Дю-
Буше, В. Фігнер, С. Іванов, Р. Шода, З. Васильєв, І. Левінський, П. Шюценберже, Л. Карпов, Б.
Збарський, С. Нікітін, П. Якубович та ін.
***
Я – НЕЗАЛЕЖНИЙ РЕВОЛЮЦІОНЕР
, з політичного кредо О. Баха
Вважаю себе незалежним соціалістом-революціонером.
ВТРАТИВ ЦІКАВІСТЬ ДО ЖИТТЯ, з автобіографії О. Баха
Наша центральна група, членами якої були, крім мене, Спандоні, Захар’їн, Нікітіна, Россі,
Кжеминський і подружжя Каменецьких, встигла розгорнути досить широку діяльність. Роботи
було багато і, природно, мої наукові заняття відійшли на другий план. У нас поставлена була своя
таємна друкарня, в ній ми друкували, головним чином, прокламації, частину яких писав я.
Для обслуговування друкарні у нас була «технічна підгрупа», яку очолював Захар’їн. До
пропаганди серед робітників приставили Кжеминського і мене з двома підгрупами. Крім того, я
вів діяльні зносини з революційними гуртками народних вчителів у Гадяцькому і
Переяславському повітах Полтавської губернії. Я також часто бачився з членами революційного
гуртка, створеного в Київській духовній академії П. Г. Дашкевичем.
…Весною 1883 р., у зв’язку з провалом однієї з конспіративних адрес, я був арештований, проте
жандармський капітан Малицький, який допитував мене, не розібрав відразу, у чому справа, і
відпустив мене; а може бути, він сподівався шляхом стеження захопити інших членів організації.
Як би то не було, після ретельного обговорення всіх обставин справи, група запропонувала мені
перейти на нелегальне становище і виїхати в інше місто. Я, звичайно, підкорився.
…Для мене стало ясно, що «Народна воля» віджила своє. Вибитий з колії, не бачачи свого
подальшого шляху, я в березні 1885 р. виїхав за кордон.
Перший рік перебування в Парижі став для мене чи не найважчою порою мого життя. Я втратив
цікавість до життя і кілька разів був дуже близько до того, аби назавжди звести рахунки з ним.
Тяжкі умови паризького життя погано вплинули на моє здоров’я, і на настійну вимогу друзів я
переїхав улітку 1894 р. до Швейцарії, де в околицях Женеви завів собі маленьку, більш ніж
скромну, лабораторію. в ній я, завдяки моральній і матеріальній підтримці мого друга Дю-Буше, котрий вважається одним з кращих паризьких хірургів, міг спокійно працювати протягом 23 років.
Тут я здійснив близько 70 експериментальних робіт із загальної і біологічної хімії і написав низку
науково-літературних статей і монографій. За сукупність цих робіт Лозаннський університет
ушанував мене ступенем доктора honoris causa.
ТУЖИВ ЗА НАУКОВОЮ ПРАЦЕЮ, зі спогадів О. Баха
Дванадцять років я пробув у підпіллі і коли я проходив повз чужу лабораторію і бачив пробірки з
хімічними реактивами, я мимоволі хвилювався. Як хотілося мені в ці хвилини працювати на
користь науки!
Коли я був у підпіллі, я тужив за науковою працею, а коли
- 1
- 2