міста

Чернівців») від 3 лютого 1803 р. наказується в рамках будь-якої 8­годинної забави 5 годин

відводити під польські танці.

МАКЕТ БУДІВЛІ, ЯКА РУЙНУЄТЬСЯ, з кореспонденції «Австрійський парк «дасть

притулок» Буковині» на MIGnews.com.ua

У відомому австрійському парку моделей «Маленький світ на В’єртерзєє – Мінімундус» планують

побудувати модель в масштабній пропорції (1:25) Чернівецького музично-драматичного театру

імені Ольги Кобилянської, зведеного 100 років тому в часи, коли Буковина входила до складу

Австро-Угорської імперії. За традицією виготовлять черговий експонат з того ж матеріалу, з якого

побудована справжня споруда. Вартість макету складає 50-55 тис. євро.

Проект створення моделі з’явився в рамках регіональної співпраці Федеральної Землі Карінтія з

Чернівецькою областю і партнерства між містами Клагенфурт – Чернівці, Центру

буковинознавства при Чернівецькому Національному університеті і Товариства Георга

Дроздовського в Клагенфурті.

Виготовити модель планують до 600-річного ювілею Чернівців.

Австрійський парк налічує вже 140 масштабованих моделей найвідоміших будівель миру, серед

яких про Україну нагадує Софіївський собор.

Не обійшлося й без ложки дьогтю: директор театру вважає, що названі кошти краще б витратити

на ремонт самого театру, який того давно потребує.

З ВІДЧАЮ СТАЛИ НІМЦЯМИ, з розвідки І. Чеховського «Повернення в місто молодості

«старого австрійця»

Після розпаду Дунайської імперії «старий австрієць» опинився у Чернівцях під румунською

окупацією, коли німецька мова і загалом культура почали витіснятися з ужитку. Яскравим

проявом націоналістичної фобії нових господарів краю стало захоплення міського, а, по суті,

німецького театру. Це трапилося наприкінці грудня 1921-го – початку січня 1922 року, під час

гастролей у Чернівцях німецької театральної зірки Олександра Моїссі, якому, до речі, Георг

Дроздовський вручив від імені вдячних буковинських шанувальників йог таланту лавровий вінок.

Румунські студенти, зокрема з товариства «Арбороаса», зірвали кілька поспіль вистав, змусивши

акторів перейти у приміщення Музичного товариства і, врешті, захопили театр. Молодчики

позривали німецькі написи, натомість вивісили триколор. Скориставшись інцидентом, окупаційна

влада відібрала театр у міської громади і щойно з 1 лютого того ж 1922-го року перетворила його

на румунський Teatrul National.

До всього чернівецьких німців змусили демонтувати пам’ятник класика німецької драматургії

Фрідріха Шіллера, який було встановлено перед театром 1907 року, і з траурною процесією його

перенесли у дворик Німецького дому.

…Восени 1940-го звичний уклад німців Чернівців, Буковини, усієї Західної України зазнав

крутого зламу. Їхню долю самовільно вирішили політики: згідно з пактом Ріббентропа-Молотова,

етнічні німці повинні переселитися, чи репатріювати, «додому в Райх». Наприкінці подорожі їх

чекали фюрер і фатерлянд: нові символи, за які, одначе, багатьом із них довелося накласти

головою на фронті. Та водночас буковинці наслухалися і про репресії, яких зазнали від

більшовицької влади їхні сусіди-галичани, а в застінках органів НКВС уже почали розстрілювати

активістів місцевих українських та інших організацій, і це штовхнуло у потяги із репатріантами

тисячі буковинців, які з відчаю поробилися німцями.

ВІН БИ ОБУРИВСЯ, з кореспонденції Д. Тащука «Куди Чернівцям до Європи»

Чернівці. Лише одне слово малює в уяві чепурні будинки, ошатні вулиці з його дещо гомінкими

мешканцями. Архітектура міста вдало поєднана з навколишнім ландшафтом і створює особливу

ауру затишку і романтики.

У Чернівцях народилось і проживало багато відомих діячів, які принесли нашому місту авторитет

і славу. Одним з таких діячів був Георг Дроздовський, відомий австрійський письменник,

журналіст, який половину свого життя прожив у Чернівцях, іншу – в Австрії.

Але Чернівці для нього залишились на все життя «рідним містом», про яке він писав: «Я любив ці

Чернівці, в яких з’явився на світ, і якщо часом я й мріяв про далекі мандри, сповнені пригод у

великому світі, то ніколи не соромився бути чернівчанином»

Свою любов до міста він виклав у біографічній книзі «Тоді в Чернівцях і довкола», що вийшла

невдовзі до його смерті, де поряд з найдетальнішими згадками про неповторність нашого міста

звучать нотки тривоги за тим, що нові господарі в краї і місті нищать.

Чернівці сьогодні, в незалежній Україні. …Те, що в ньому – абсолютно несумісне з тим, що було в

старих добрих Чернівцях, не те, що сьогодні є в Європі. Чи може таке бути, щоби біля Собору

Святого Духа, в самому центрі міста знаходився примітивний сарай, де відбувається якесь

виробництво, бо туди раз-у-раз розвантажують цемент та інші будматеріали? Уявімо собі

європейське місто, де замість тротуару – халабуда, що веде в «кафе-бар». Або , щоб на вулиці були

відкриті каналізаційні люки, чи засмічена дощова каналізація, а вода з ринв виводилась

прямісінько на тротуар, чи скрізь продавалось насіння соняшнику, яким мешканці міста смітять,

де їм заманеться?

З легкої руки названого департаменту споруджено велетенську споруду біля пам’ятника Ю.

Федьковичу у сквері по вул. Університетській, в результаті чого пам’ятник став, наче сторож при

будівлі.

Не зрозуміло: навіщо «прикрашати» завершені архітектурні ансамблі старої частини міста?