Врангелю. Той швидко це вгадав... У Юлії батько помер, родина була велика, ось і вирішили
видати її за свого офіцера і відправити їх сюди, по-перше, щоб було тут своє око, потім
припускали, що Завойко освоїться і за заступництва дядечка стане правителем всієї Компанії на
Алясці. Тут він тільки практику проходить, а кар’єра йому призначена на Алясці. Ось тому і
видали за нього баронесу Врангель. Аби сім’ї покійного батька її був шматок хліба. Німці дарма, без розрахунку, не візьмуть російського зятя. Однак Завойко не дурень і піде до мене!
...Завойко тим часом на мезоніні пошепки передавав дружині подробиці своєї розмови з
губернатором.
– Та вже буду я генералом! Їй-богу, буду! Антон Антонович забажав, щоб ти була у мене
генеральшею! Аби лише Муравйов не був Хлестаковим.
Вирішено було, що вранці Завойко дасть згоду губернаторові і відпише відразу ж в правління
Компанії Василю Єгоровичу – братові Юлії, а також дядечкові Фердінанду Петровичу, що хоче
йти з Компанії.
– Досить Завойкові бути в Компанії, – шепотів Василь Степанович, – нехай дядечко Фердінанд
Петрович прочитає, що люди вже звернули увагу на Завойка, і що Завойко сам буде адміралом...
Йому хотілося довести дядечкові, що не з його рук, а своїм розумом і своїми працями досяг він
свого щастя і статків.
ЗАКЛАВ ПІДВАЛИНИ КАМЧАТКИ, з розвідки В. Лисенко «Адмірал і губернатор»
Призначений 1840 року правителем Охотської факторії Російсько-Американської компанії, він
дуже швидко переконався в незручності Охотського порту, звідки шлях всередину Сибіру
тягнувся серед боліт, в’ючними стежками, і переніс порт в бухту Аян, за 300 верстов на північний
захід від Охотська, звідки в’ючний шлях до річки Травень (системи річки Олени) не перевищував
20 верст. Під час цих досліджень росіяни вперше відвідали гирла р. Амур, і Завойко вказав на
значення цієї річки для Росії.
Після призначення камчатським військовим губернатором і командиром Петропавловського порту
він побудував шхуну і бот, перевів місцеву, переважно мінову, торгівлю під нагляд чиновника, на
обов’язок якого було покладено оберігати інтереси камчадалів, оголошуючи їм вартість хутра і
ціну товарів, котрі потрібні.
Для охорони звіриного промислу Завойко наказав припиняти його на початку березня.
За його розпорядженням, з Аяна привезли 300 корів, яких роздали мешканцям Камчатки. На
Паратунських гарячих ключах було збудовано будинок і карантин для хворих проказою.
До того ж, Завойко прагнув заохотити камчадалів до городництва.
СТРІЛЯЛИ ІРЖАВИМИ ЦВЯХАМИ, з нарису С. Вахріна «Нащадки гостродзьобого бога»
Чутки про можливий напад на Петропавловський порт поширилися Камчаткою весною 1854 року.
Старий друг російських мореплавців король Сандвічевих (Гавайських) островів Камегамеа III передав з американськими китобоями листа губернаторові Завойкові, в якому повідомляв про
готовність англо-французької ескадри, яка зимувала поблизу Гавайських берегів, йти на північ.
...29 серпня (за новим стилем) біля воріт Авачинської бухти з’явилися ворожі судна – фрегати
«Президент», «Пайк», «Форт», «Евридіка», бриг «Облігадо», пароплав «Віраго». Командував
англо-французькою ескадрою англійський контр-адмірал Девід Прайс. Його заступником був
французький контр-адмірал Фебріє де Паунт.
30 серпня ескадра увійшла до бухти і о п’ятій годині після полудня підійшла до
Петропавловського порту на дистанцію, достатню для польоту гарматного ядра.
Пролунали перші залпи. Стріляла батарея лейтенанта Максутова, яка згодом одержала нове
найменування, – «Смертельна». Скоро до неї приєдналися гармати батарей мису Сигнальний і
Цвинтарний, фрегат «Аврора» і транспорт «Двіна».
Так почався перший день героїчної оборони Петропавловська.
Завойко, розгадавши задум ворога, наказав узяти людей з третьої, сьомої і шостої батарей і
зайняти оборону в районі батареї №2, розташованої на Кішці – вона закривала вхід в порт
ворожим судам. Сам Завойко прибув сюди ж із загоном ополченців поручика Кошелєва.
... З вісімдесяти гармат ударили «Форт», «Президент», «Віраго». Бій тривав не одну годину. На
місці убитих російських бомбардирів вставали ті, хто вчився мистецтву артилерійської стрілянини
в цьому, першому в своєму житті, бою.
...У книзі «Петропавловський бій» Г. І. Щедрін писав: «На батареї №6 шестифунтові гармати були
настільки старі, що невідомо кому вони були небезпечніші: тим, по кому стріляють чи тим, хто з
них стріляє. Картечі знайшлося всього на два заряди. Всі гармати цієї батареї були поставлені
прямо на землю – бруствера спорудити не встигли. Замість нього склали в декілька рядів мішки з
мукою, вивантажені з бригу «Нобуль».
Не приймаючи серйозно цю батарею, Буррідж повів своїх солдатів прямо на гармати. Проте вже
перші залпи – ядрами і картеччю – розсіяли ряди англійців. Потім в хід, замість картечі, пішли
іржаві цвяхи. Коли кінчилися боєприпаси, відстрілювалися з рушниць і стримували ворожий
натиск аж до підходу «аврорівців», які зім’яли десантників.
ЖИВ НАДЗВИЧАЙНО СКРОМНО, з статті П. Антонова «Мудрий, практичний і стійкий
Василь Завойко»
Він мав велику сім’ю. На літо 1854 року в ній було 9 дітей: Жора, Василь, Степан, Іван, Паша, Маша, Катя, Варя і Юля. Старшому, Жорі, було 13 років, а молодшій, Юлі, – декілька місяців.
Проте губернатор весь віддавався служінню Вітчизні. Сімейні турботи взяла на себе дружина
Юлія Георгіївна.
Багатодітна сім’я не дозволяла першому губернаторові Камчатки жити багато. Жили скромно.
Харчувалися в основному рибою. Навіть білі булки були великими ласощами, а чай пили
уприкуску.
Взимку сім’я ходила, як і всі на Камчатці; в кухлянках, торбасах і малахаях. Не був виключенням і
глава сім’ї – губернатор В. С. Завойко.
ЗАВІТАВ НАЩАДОК, з замітки Е. Познякової-Мочевус «Ця неждана
