КРАМАРЕНКО Лев Юрійович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Художник.

З лікарської родини.

Народився 13 січня 1888 р. в м. Умані Київської губернії Російської імперії (нині – районний

центр Черкаської області України).

Помер 5 березня 1942 р. в м. Самарканді Узбецької РСР СРСР (нині – адміністративний центр

однойменної області Республіки Узбекистан).

Навчався на юридичному факультеті Петербурзького університету (1906-1908), займався

живописом в майстернях при Петербурзькій академії мистецтв, паризькій академії Ронсона (1909-

1911).

Працював директором Глинської керамічної школи на Полтавщині, Межигірського керамічного

технікуму на Київщині, ректором Київського інституту пластичних мистецтв.

Серед найвідоміших доробків: розпис конференц-залу академії наук України (1930), Київського

російського драматичного театру (1936-1937), картини «Сухумі» (1933), «Провулок в Гур-Емірі»

(1934), «Біля моря», «Місто біля моря» (обидва – 1938),

Під час евакуації підхопив черевний тиф, внаслідок чого й помер.

Серед друзів та близьких знайомих К. – Д. Кардовський, І. Савицький, Ш. Герен, П. Боннар, О.

Таран, В. Пальмов, П. Голубятников, Л. Чупятов, В. Єрмилов, М. Дені, О. Богомазов, П. Серюз’є

та ін.

***

КОНТРАСТ КОЛЬОРІВ

, з творчого кредо Л. Крамаренка

Прагнув побудови контрастами кольорів міцної, матеріальної, стійкої об’ємної форми.

БАТЬКО БУВ ВСЕБІЧНО РОЗВИНЕНОЮ ЛЮДИНОЮ, з розвідки «Невідомі сторінки життя

Лева Крамаренка» на ndgazeta.org.ua

Один з найблискучіших живописців ХХ-го століття Лев Юрійович Крамаренко своє ім’я одержав

на честь діда, Л. Ю. Крамаренка, який закінчив київську і петербурзьку семінарії і перебрався до

Черкаського повіту, де й оселився у Мошках.

Поблизу Мошок, у парку, серед лісу, ще з кріпосних часів князем Воронцовим був побудований

палац, а на вершині гір – біла веранда з колонадою, відкіля відкривався вид на долину Дніпра і

містечко, оздоблене високими вербами, осокорами, густими садами та блискучою стрічкою річки

Канави. Лише висока багатоголова кам’яна церква виділялася серед цієї зелені. Саме в цю церкву

1848 року і був призначений священиком Лев Юрійович-старший.

…Юрій Львович, батько майбутнього художника, був учнем знаменитих хірургів Пирогова і

Караваєва. Після закінчення університету наприкінці 1876 року його відправили на Кавказький

фронт, а через два роки він одержав запрошення на посаду головного лікаря Умані.

Тамтешнє життя все більше і більше захоплювало родину Крамаренків. Часто в їхньому будинку

влаштовувалися літературно-художні вечори, на які збиралася молодь, а також аматори музики й

співу. Коли ж в Умань приїхав відомий бібліограф і фольклорист Михайло Федорович Комаров,

створений Крамаренко український кружок став працювати над складанням російсько-

українського словника «Спілка».

На початку 80-х років Крамаренко і Квятковський організували в Умані осередок Головного

Управління Червоного Хреста.

Юрій Львович організував 1887 року аматорський театр, спектаклі якого ставилися у військовій

казармі («Одруження», «Шельменко-денщик», «По ревізії», «Грошові тузи», «Кум мірошник»). Це

був час відродження українського театру. В Умань запрошували трупи Кропивницького і

Садовського, Карпенка-Карого і Саксаганського.

…Родина була дуже дружною. На літо виїжджали або до діда в Мошки, або в село до Костянтина

Юцевича – керуючому маєтком Терещенка. Якось усією родиною їздили до Одеси, де професором

духовної семінарії працював рідний брат матері Юрія Львовича Костенков. Досить часто

відвідували парк у Софіївці, посаджений наприкінці ХУІІІ століття Феліксом Потоцьким,

любувалися містками і статуями, долиною Гігантів, площею Зборів...

…У їхньому новому будинку, як і раніше, збиралося багато молоді і йшла літературно-художня

робота, засідав науковий гурток старшокласників і навіть видавався журнал «Наше життя». На

прохання Крамаренко в Умань приїжджав І. Д. Лукашевич, котрий звільнився після 17-тилітнього

перебування в Шліссельбурзькій фортеці. Жив він три дні в Юрія Львовича і зробив дві доповіді

про театр і клуб.

РЕАНІМУВАЛИ ІНСТИТУТ, з статті Р. Петрової «Аналіз розвитку українського авангарду»

Новий спектр художнього життя авангарду пов’язаний з відродженням Київського художнього

інституту. У 1922 році сезанніст Л. Крамаренко запрошує О. Богомазова до керівництва

майстернею станкового малярства. В інституті вирішено навчати на педагогічному факультеті

цілком у «богомазівському» дусі. Студенти малюють натуру у широкому спектрі «ізмів» – від

натуралізму та імпресіонізму до кубізму, футуризму, супрематизму, примітивізму, експресіонізму.

З цього часу розпочалося – раніше переважали художники сецесійного напряму –

кубофутуристичне відродження підупалого інституту.

ХАРЧУВАЛИСЯ «ЩУЧИМ ЧАЄМ», з нарису Н. Небоги «Камінь, що скочується з гори»

«Вже й раніше, з початку 60-х років, робилися спроби окреслити контури українського лівого

мистецтва 1920-1930-х років, уявляючи його як природну і необхідну частину художнього

процесу, повернути нащадкам імена М. Бойчука, його учнів і послідовників, а також Пальмова,

Богомазова, Єрмилова, досліджувати український період Малевича і Татліна». Так починає

мистецтвознавець В. Цельтнер вступну статтю до альбому «Лев Крамаренко», який вийшов у

Москві 1995 року стараннями дружини Крамаренка художниці Ірини Жданко.

…Найпліднішим в дослідженні українського лівого мистецтва 1920-30-х років став рік 1996-й,

коли був виданий альбом «Український авангард 1910-30 років», де спроба «окреслити контури»

трансформувалася в переконливу і всебічну антилогічну версію авангардного мистецтва в країні.

Лев Юрійович Крамаренко отримав освіту в Петербурзі,