РУБІЖ ПЕРЕХОДИВ З РУК ДО РУК, з статті А. Дементьєва «Росії славнії сини»
З юних літ мені запам’ятався нарис поета Миколи Тихонова з військового журналу
«Червоноармієць» № 2 за 1944 рік, який прислав з фронту батько нам, малолітнім синам. Нарис
розповідав про дивовижний подвиг 27-ої піхотної дивізії і її командира Нєвєровського в серпні
1812 року. У наполегливому бою він на добу зупинив війська Наполеона, затримавши їх на час,
необхідний для об’єднання двох російських армій (Барклая-де-Толлі і Багратіона) в одну.
...Наполеон був приголомшений, дізнавшись, що його «велику армію» стримувала всього одна
російська дивізія. Це так подіяло на імператора, що він довго не міг опам’ятатися й ослабив свій
натиск на Смоленськ. Його сподвижники – Сегюр, Пеле, Колленкур, Берт’є і Ней – в своїх
мемуарах відзначають, що ніколи не бачили Наполеона таким безвольним і розбитим.
...27-у дивізію вважали знищеною. Яким же було здивування захисників Смоленська, коли замість
штурмових колон французів вони побачили на тлі вогненної заграви воїнів Нєвєровського, які
підходили до них.
...Були важкі моменти, коли смертельну рану одержав Багратіон і рубіж переходив з рук до рук. І
тоді гвардійці Нєвєровського і Воронцова піднімалися в багнети і відкидали ворога на колишні
позиції.
Танула дивізія, рідшали її ряди, проте вона все одно залишалася грозою для французів.
...Повертаючись з війни, дивізія Д. П. Нєвєровського дорогою на Росію зробила крюк до міста
Галле і віддала останні почесті своєму улюбленому командирові, пройшовши повз пам’ятник
урочистим маршем з приспущеними прапорами і барабанним боєм.
ЗАГИНУЛА МАЙЖЕ ВСЯ ДИВІЗІЯ, з статті І. Білого «Цих днів»
Пiд Смоленськом 6-тисячне з’єднання Нєвєровського, відбивши 40 атак супротивника, зупинило
22-тисячний авангард французької армії.
Дивізію її командир вишикував у величезне каре і в такому порядку відступав на північ – до
Москви, чинячи впертий опір переважаючим силами французької кінноти Мюрата під Красним,
що зірвало план Наполеона відрізати російські війська від Смоленська та зайти їм у тил. Протягом
5 годин відбиваючи безперервні атаки французької кінноти, колона пройшла 12 верст. Дивізія ж
відійшла до Смоленська, де взяла участь у обороні міста. Вражені мужністю дивізії, французи
охрестили цей бій «відступом левів».
На Бородінському полi Нєвєровському та його солдатам було покладено в обов’язок захист центру
– Шевардінського редуту. У жорстокому 6-годинному бою 40 тис. французів так і не змогли
прорвати оборону 12 тисяч росіян. Декілька разів безстрашний генерал водив своїх багатирів в
атаку. Дивізія майже вся загинула, командира було поранено ядром, проте він не залишив поля
бою.
БЕЗПРИКЛАДНИЙ ПОДВИГ, з замітки «Генерал-лейтенант Дмитро Нєвєровський» на
інтернет-порталі orthodoxy.org.ua
«Вперед! На багнети!» – кричав він у забутті. З цим закликом на вустах цього дня 1813-го року на
руках своїх ад’ютантів спочив генерал Дмитро Петрович Нєвєровський. За рік до того він здійснив
свій найважливіший подвиг. Вперше під Красним його дивізія, всупереч частим зіткненням з
військами Мюрата, обстрілювана, відступала, зберігаючи порядок, і встигла настільки затримати
ворога, що російські війська вільно увійшли до Смоленська й прикрили Московську дорогу.
Бій під Красним і відступ після нього військові авторитети визнають безприкладним.
І СПАЛАХНУЛА ЗІРКА СЛАВИ, з статті Л. Арсеньєвої «Черкащани у великій битві»
Дивне почуття вiдчуваєш iнодi, коли дiзнаєшся, що вiд великих iсторичних подiй та
енциклопедичних дат тягнуться ниточки-зв’язки до твого рiдного мiста. Та й самi подiї Великої
iсторiї сприймаються в зовсiм iншому свiтлi, стають якимись людянiшими, ближчими. Спiльна
дiяльнiсть дає порозумiння. Перу патрiарха черкаських поетiв Н. П. Негодi, автору слiв прекрасної
пiснi «Степом, степом», належать цi пронизливі рядки:
Воно лежить не як музейна слава,
В мою свiдомiсть увiйшло воно.
Таким же грандiозним, як Полтава,
Оспiване в пiснях Бородiно.
«Скажи-ка, дядя» знав на пам’ять змалку,
В лiснiй землянцi часто марив ним,
Пiзнiше на задимленiм свiтанку
Сходив його за П’єром i Толстим.
Од кровi i вогню не охолоне,
Засiяне картеччю i зерном,
Лежить воно, звичайне руське поле,
Пiд дерев’яним, рубленим селом.
Ген за байраком куриться дорога,
Хмарини, якi вiки, пливуть над ним.
Лежить воно – нiма пересторога
Загарбникам великим i малим!
Без малого два столiття минуло iз тiєї червневої ночi 1812 року, коли понад, нiж 600-тисячна
французька армiя (сила на тi часи небачена), переправившись через Неман, вторглася на територiю
Росiйської iмперiї.
...На час агресiї Наполеона Нєвєровський – генерал-майор. Зiрка його великої слави спалахнула
пiд Смоленськом...
ДЕКОМУ НЕ ДО ВПОДОБИ ІСТОРИЧНА ПРАВДА, з кореспонденції К. Мочульського
«Пам’ятаєм тую славу»
Один з політологів в керченській газеті висловив невдоволення, що Україна вивчає свій внесок в
перемогу у війні 1812-1813 рр.
Бажано ж показати росіянам приклад правди в цьому питанні. Ар’єргардні бої відступаючої армії
Багратіона – найтяжчі, вела українська 27-ма дивізія, якою командував славетний Дмитро
Петрович Нєвєровський. До складу дивізії входили Одеський, Тарнопільський, Симбірський, Віленський полки, вона підсилювалась Охтирським, Полтавським, Харківським українськими
полками.
Це лише один приклад. У ту війну в Україні було сформовано 30 кавалерійських полків та піхотні
полки – Малоросійський, Київський, Чернігівський, Глухівський, Житомирський,
Катеринославський, Лубенський, Полтавський, Бузький єгерський корпус, Харківський полк. Без
цієї військової сили годі було думати про перемогу.
То чому ж російському політологові не подобається