ХИЖДЕУ-ПЕТРИЧЕЙКУ Богдан Олександрович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: румунсько-молдавський.
Письменник, перекладач.
З шляхтянської родини. Дід, Хиждеу Т., батько, Хиждеу О., дядько, Хиждеу Б., донька, Хиждеу
Ю., – письменники.
Народився 16 лютого 1836 р. в с. Крістінешти Хотинського повіту Бессарабії (нині – с. Керстенці
Хотинського району Чернівецької області України).
Помер 25 серпня (7 вересня) 1907 р. в м. Кимпіна Праховського повіту (Румунія).
Навчався в Благородному пансіоні при Кишинівській духовній семінарії, Харківському
університеті (1855-1856).
Працював суддею Кагульського трибуналу (1858), викладачем Бухарестського університету (1874-
1900), директором державних архівів (з 1876).
Член Румунської Академії наук (1877).
Також член академічних товариств Росії, Болгарії, Сербії, США, Туреччини, Франції.
Спеціалізувався з проблем історіографії, порівняльної філології, мовознавства, фольклоризму,
лексикографії.
Друкувався в журналах «Columna lui Traian», «Revista literara romina», «Revista Noua»,
«Instructiunea publica».
Х.-П. – автор сатиричної повісті «Крихта» (1863), роману «Доля» (1864), художньої монографії
про господаря Івана Воде Лютого (1865), історичної драми «Резван і Відра» (1867), комедії «Три
східні мушкетери» (1878), «Трьох молдавських легенд» (у співавторстві з братом О. Хиждеу),
п’єси «Сон травневої ночі».
Перу нашого земляка також належить збірка «Вірші» (1873).
У с. Керстенці Хотинського району Чернівецької області функціонує літературний музей
письменників Х.
Нині у м. Кишинеу ім’я нашого земляка носять муніципальна бібліотека, музей, вулиця.
У м. Кагул (Молдова) його ім’я носять місцевий університет і театр.
Вулиця Х. є в м. Бєльці (Молдова).
Бронзовий бюст нашого земляка встановлений в кишинеуській Алеї класиків молдавської
літератури.
Серед друзів та близьких знайомих Х-П. – М. Емінеску, В. Александрі, І. Крянге та ін.
***
ІСТОРИКАМИ НЕ НАРОДЖУЮТЬСЯ,
з творчого кредо Б. Хиждеу-Петричейку
Поетами народжуються, істориками – стають.
ПОДВІЙНЕ ПРІЗВИЩЕ, з статті Г. Осетрової «Олександр Хиждеу – доля інтелігента»
Прапрадід письменника Стефан Хиждеу загинув у 1673 р. під час битви під Хотином. Його
дружина була сестрою молдавського господаря Стефана Петричейку. Вона змушена була втекти
до Польщі разом з братом. Він усиновив племінників, і з того часу цей рід носив подвійне
прізвище – Петричейку-Хиждеу.
ДАКІЮ СВІДОМО ПЕРЕТВОРИЛИ НА ПРОВІНЦІЮ, з історичної розвідки Б. Хишдеу-
Петричейку
Завоювавши Дакію, імператор Траян потурбувався про те, щоб Дакія була перетворена в
провінцію з римським веденням господарства, римською юриспруденцією, латинською мовою в
законодавстві та побуті...
Природно, все римське в Дакії сприймалося легко і міцно закріплювалося. Цьому сприяло те, що
населення Дакії під час завоювання було у великій кількості знищено і в країну прибуло дуже
багато різноплемінних, але романізованих солдат, чиновників, купців, промисловців, ремісників і
різного роду шукачів пригод та щастя. Одним словом, Дакія була в той час наводнена римлянами;
можливо, 50% населення Дакії складали римляни.
НЕ ЗОВСІМ ВИПРАВДАНІ ПІДОЗРИ, з книги В. Мавродіна «Нариси історії Лівобережної
України»
Великий інтерес представляє опублікована Богданом Петричейку Хиждеу грамота Івана
Ростиславича, датована 1134 роком. Ось її текст: «У имъ отца и сына /и святого духа аминь/ Аз
Иванко Ростиславовичь отъ стола галичьского, кнъзь берладсьскы свъдчую купцемъ /меси/
бриськьмъ, да не платъть мыть у градъ нашем /у Ма/ломъ у Галичи на изкладъ, развъ у Берлади и
у Текучомъ и /у г/радохъ нашихъ а на исъвозъ розьнымъ товаромъ туташнымъ и угръсьскимъ и
русьскымъ и чес/ькымъ/, а то да платъть николижь, развъ у Маломъ у Галичи. А кажить воевода.
А на томъ обътъ. /В лъто/ от рожьства Христова тисъщу и сть и трдсть и четире лътъ мъсяца маъ К
днь».
...Дослідники запідозрили грамоту в підробленості. Так, підробленою вважав грамоту ... І. І.
Богдан. Останній убачав в ній фальсифікат, спираючись головним чином на молдавські елементи в
її мові, нібито немислимі в XII ст. І стверджував, що вона не витримує критики історика, оскільки
Берладник не міг бути «від столу галицького», бо в 1134 р. об’єднаного Галицького князівства із
столицею в Галичі не існувало і, крім того, Берладник був непримиренним ворогом галицьких
князів Володимирка і Ярослава.
Аргументація скептиків сама викликає сумнів.
По-перше, грамота писалася не в стольному місті, а в Берладі, де, природно, на неї могла вплинути
народна мова, яка, як відомо, відрізнялася від офіційної церковнослов’янської мови. Молдаванізми
також природні, якщо ми врахуємо, що в XIV-XV ст. Дунайське пониззя і Подністров’я вже
носять назву «Росовлахії».
По-друге, швидше помилкова дата грамоти (1134 р.), ніж сам факт, викладений в ній. Належало б
датувати її 1144 роком. У 1144 р. Іван Ростиславич був в Берладі, оскільки в Києві він з’являється
вже з прізвиськом «Берладник». Помилка писаря – вірніше переписувача XIV-XV ст. (у Молдавії і
Валахії аж до XVII і навіть початку XVIII ст. церковною мовою і мовою офіційних документів
була стародавня церковнослов’янська) – цілком можлива.
НЕ ОБОВ’ЯЗКОВО ФАЛЬСИФІКАТ, з дослідження М. Грушевського «Історія України-Руси»
Володимирко загорнув Звенигородську волость Івана Ростиславича. Іван зістав ся безземельним
князем – його прозвали Берладником.
...Звісна й грамота його в справі митних оплат в подунайських городах, і в ній він титулує себе
берладським князем, але вона має деякі підозрілі подробиці (між ними й дата, 1134 р., по всякій
правдоподібності анахроністична.
...Грамота ся була опублікована Богданом Петричейку Хиждеу, з копії зробленої десь коло р. 1850