тепер вони відомі як «пари Кріка й Вотсона».
НІЧОГО МИ НЕ ЦУПИЛИ, з книги Д. Вотсона «Подвійна спіраль»
Настав відповідний момент, аби розміркувати про деякі цікаві закономірності хімії ДНК, вперше
відзначеної біохіміком Колумбійського університету Ервіном Чаргаффом. З часу війни він і його
учні ретельно досліджували співвідношення пуринових і пірімідінових основ в різних препаратах
ДНК. І у всіх зразках число молекул аденіну було дуже близьким до числа молекул тиміну, а
число молекул гуаніну – до молекул цитозину. Крім того, зміст залишків аденіну і тиміну
змінювався залежно від походження препарату. ДНК одних організмів містила більше А і Т, інших
– більше Г і Ц.
Чаргафф не дав ніякого пояснення цим вражаючим результатам, хоча, безумовно, не вважав їх
випадковим.
...Не можна було виключити вірогідність того, що причина закономірностей Чаргаффа лежить в
генетичному коді.
...На початку червня до нас в кабінет прийшов Джон Кендр’ю і повідомив, що скоро до
Кембриджа на один вечір приїде сам Чаргафф. Джон поведе його обідати в Пітерхаус, а нас
запрошує до себе додому, куди вони прийдуть потім.
За обідом Джон прагнув не говорити на серйозні теми й згадав лише, що ми з Френсісом
збираємося розкрити структуру ДНК за допомогою молекулярних моделей. Чаргафф – один з
видних фахівців з ДНК – спочатку поморщився, почувши, що якісь темні конячки намірилися
виграти перегони. Але потім Джон запевнив, що мене не можна назвати типовим американцем, і
Чаргафф заспокоївся, зміркувавши, що його чекає бесіда з маніяком.
Побачивши мене, він упевнився в цьому переконанні. Він тут же висміяв мою зачіску і мій акцент, вважаючи, що раз я приїхав з Чикаго, то й поводитися повинен відповідно. А коли я ввічливо
повідомив йому, що відпустив волосся для того, аби мене не приймали за американського
льотчика, він остаточно переконався в моїй розумовій неповноцінності.
Презирство Чаргаффа до нас досягло межі, коли Френсіс змушений був признатися, що не
пам’ятає хімічних відмінностей між чотирма азотистими основами.
Проте що б там не думав саркастичний Чаргафф, хтось повинен же був пояснити його результати.
...Два тижні опісля ми з Чаргаффом слизнули поглядом один по одному в Парижі, на
Міжнародному біохімічному конгресі.
ПОКЛАВ КРАЙ ПОМИЛКОВІЙ ТЕОРІЇ, з книги А. Азимова «Генетичний код»
У відповідності до тетрануклеотидної теорії, пурини і пірімідіни повинні розподілятися за схемою
1-2-3-4-1-2-3-4-1-2-3-4-... Проте й при однаковій кількості самих елементів все ще залишається
можливість їх нерівномірного розподілу.
З іншого боку, якби аналіз пуриново-пірімідінового зв’язку показав, що окремі складові
представлені в ній в нерівних кількостях, то це однозначно свідчило б про те, що
тетрануклеотидна теорія невірна. Так і сталося.
Одним з найтямущишіх дослідників цієї проблеми був Ервін Чаргафф. До 1947 року він досяг
результатів, які чітко свідчили не лише про те, що кількість пуринів і пірімідінів в нуклеїнових
кислотах різна, але й від однієї молекули нуклеїнової кислоти до іншої співвідношення різних
нуклеотидів теж міняється. Так закінчилася історія тетрануклеотидної теорії.
На початку 1950-х рр. Чаргафф зміг ще переконливіше показати, що різні нуклеотиди буцімто
випадковим чином розкидані нуклеїновою кислотою. У такому разі кількість можливих варіацій
полінуклеотидного ланцюжка уявлялася величезною – хоч і не таким величезною, як кількість
варіацій поліпептидного ланцюжка аналогічної довжини, адже поліпептидний ланцюг має в
своєму розпорядженні 22 елементи для розподілу, а полінуклеодіна – лише чотири.
Тобто, наприклад, кількість можливих варіантів поліпептидного ланцюжка завдовжки в 20
амінокислот складає трохи більше 2400000000000000000 (приблизно два з половиною
квінтильйони), а полінуклеотидного ланцюжка завдовжки в 20 нуклеотидів, по п’ять кожній з
чотирьох їх різновидів, може бути представлена лише трохи більш ніж 1100000000 комбінацій.
Іншими словами, варіативність поліпептидного ланцюжка більш ніж в два мільярди разів
перевищує варіативність полінуклеотидного ланцюжка аналогічної довжини.
Однак ніхто ж і не зобов’язує полінуклеотидні ланцюжки мати не більше ланок, ніж мають
ланцюжки, створені білками! Якщо узяти якийсь поліпептидний ланцюжок, який містить певну
кількість амінокислот, і полінуклеотидний ланцюжок, що містить в два рази більше нуклеотидів,
то їх варіативність буде вже зразково однаковою. Бідність знакового набору нуклеотидів (4 проти
22 у білків) цілком може компенсуватися збільшенням довжини ланцюжка!
Взагалі, складалося враження, що середня молекула нуклеїнової кислоти не в два, а в п’ять разів
довша за середню білкову молекулу.
На початок 1950-х рр. вже не залишалося сумнівів не лише в тому, що нуклеїнова кислота може
виступати носієм генетичного коду, а й в тому, що вона ним справді виступає.
БОРОВСЯ ЗА МОРАЛЬНІСТЬ ВЧЕНИХ, з статті С. Кушнір «Правила Ервіна Чаргаффа – у
житті та в науці»
Ервін Чаргафф зробив багато для того, аби відхилити завісу з багатьох таємниць природи. Він
був одним із світових гігантів біохімії. За 96 років життя здобув репутацію буркотуна та
блискучого полеміста, консерватора та автора революційного відкриття, пуриста, який пристрасно
боровся за чистоту та вищу мораль науки, та критика, необ’єктивного до членів наукового
товариства, які роблять науку не так, як він звик.
....Регулярно як лектор він відвідував, зокрема, Стокгольмський університет, низку університетів
Японії, університети Ріо-де-Жанейро, Сан-Пауло, Колеж де Франс, брав участь у міжнародних
наукових конгресах. Звичайно, плідна наукова діяльність Чаргаффа не лишилася поза увагою як
наукових товариств, так і уряду – в його арсеналі багато нагород: медаль Пастера, Карла
Н’юберга, Товариства біологічної хімії, Нью-Йоркської академії