Юркевича» на kimo.univ.kiev.ua
Памфіл Данилович Юркевич – найвизначніший український філософ минулого століття. Без
ґрунтовного вивчення його спадщини важко збагнути глибинний смисл тих процесів, які
відбувалися протягом другої половини XIX – початку XX ст. у сфері української духовності, а
надто і в духовному житті Росії.
Дослідники по-різному оцінюють філософію українського мислителя. Одні називають її
«філософією серця», інші – конкретним ідеалізмом, убачаючи в ній початки персоналізму й навіть
елементи екзистенціалізму тощо. Неоднаково вирішується й питання щодо ідейних попередників
Юркевича . Проте всі одностайні в тому, що його філософія залишилася незрозумілою для
сучасників, значно випередила свій час і справила величезний вплив на майбутні покоління…
Основні засади «філософії серця» Юркевич виклав у праці «Серце і його значення в духовному
житті людини за вченням слова Божого», де розгортається цілісна філософсько-антропологічна
концепція про серце як визначальну основу фізичного та духовного життя людини. Юркевич
пропонує досить оригінальний і не типовий для його епохи погляд на людину як на конкретну
індивідуальність, котрий аж ніяк не вписувався ні в матеріалістичні, ні в ідеалістичні
антропологічні теорії того часу.
Серце в філософії Юркевича – це скарбник і носій усіх тілесних сил людини; центр душевного й
духовного життя людини; центр усіх пізнавальних дій душі; центр морального життя людини,
скрижаль, на якому викарбуваний природний моральний закон.
Увесь пафос цієї праці спрямований проти раціоналістичних спроб звести сутність душі, увесь
духовний світ до мислення, позаяк у такому випадку знімається проблема людської
індивідуальності, а залишається якась абстрактна людина, котра ніде й ніколи не існувала, якесь
колективне «ми», а не індивідуальне «я».
…Світ як система явищ життєдайних, повних краси й знаменності, існує й відкривається
найперше для глибокого серця, а вже звідси для розуміючого мислення. Завдання, що їх вирішує
мислення, виникають урешті-решт не із впливів зовнішнього світу, а із спонук і нездоланних
вимог серця. Якщо з теоретичного погляду можна сказати, що все, гідне бути, гідне й нашого
знання, то в інтересах вищої моралі цілком справедливим було б положення: ми маємо знати
тільки те, що гідне нашої моральної й богоподібної істоти. Древо пізнання не є древом життя, а
для духу його життя уявляється чимось більш вартим, ніж його знання. Сама істина стає нашим
благом, нашим внутрішнім скарбом лише тоді, коли вона лягає нам на серце. За цей скарб, а не за
абстрактну думку людина може стати на боротьбу з обставинами й іншими людьми, позаяк тільки
для серця можливий подвиг і самовідданість.
З усього цього Юркевич робить два принципово важливі для розуміння суті його «філософії
серця» висновки:
1) серце може виражати, знаходити й досить своєрідно розуміти такі душевні стани, котрі за своєю
ніжністю, духовністю та життєдайністю недоступні абстрактному знанню розуму;
2) поняття й абстрактне знання розуму, оскільки воно стає нашим душевним станом, а не
залишається абстрактним образом зовнішніх предметів, відкривається або дає себе відчувати й
помічати не в голові, а в серці: в цю глибину воно мусить проникнути, щоб стати діяльною силою
лою й рушієм нашого духовного життя.
Інакше кажучи, розум має значення світла, яким осявається Богом створене життя людського
духу. Духовне життя вникає раніше за розум, котрий є вершиною, а не коренем духовного життя
людини.
ДУМКИ НЕ ВТРАТИЛИ ЦІННОСТІ, з статті Є. Регушевського і М. Розумейка «Педагогічна
спадщина учителя-філософа»
Історія розвитку педагогічної думки в Україні – це ще досі майже не оране поле, на якому
зростали, але були розтоптані російським царизмом прекрасні плоди. Єдине, що ніяк не можна
було викинути з наукової пам’яті – це давньоукраїнські братські школи та Києво-Могилянська
академія.
…Проте у декого може скластися враження, що після XVI-XVII ст. в Україні педагогіка не
розвивалась, що лише за радянських часів в Україні появляються педагоги-теоретики і великі
педагоги-практики, яких, правда, теж нещадно нищили, тероризували та замовчували (наприклад,
безсмертний Григорій Ващенко). Безпідставно було забуто педагога-теоретика, педагога-філософа
Памфіла Даниловича Юркевича… Колишній випускник Київської духовної академії І. С. Нечуй-
Левицький згадував лекції професора філософії П.Юркевича (а теоретичні проблеми педагогіки і
навіть психології тоді вивчались у філософії) із захопленням.
…У педагогічній спадщині П. Юркевича нараховується понад 50 великих і малих праць, більшість
з яких ще не опублікована. За життя автором було опубліковано лише 14 праць. …Свого
опублікування чекають ще рукописи праць ученого, присвячених проблемам теорії та історії
педагогічної думки, проблемам методики викладання логіки, педагогіки і філології, проблемам
психології і природознавства.
… Багато теоретичних думок і практичних рекомендацій у галузі навчання та виховання,
висловлених П. Юркевичем, не втратили цінності й сьогодні і можуть бути використані у шкільній
справі сьогодення. Так, він критикував абстрактний гуманізм. Вважаючи, що утилітарна
педагогіка пригнічує дитину, бо посягає на її права не лише в дитинстві, але й у дорослому віці, бо
вирішує за неї, на що вона (людина) повинна спрямовувати свої зусилля.
МОВ КРИШТАЛЬ, з роману І. Нечуя-Левицького «Хмари»
Молоді студенти, приїхавши з усіх кінців Росії, вже чули про його, вже ждали чогось
надзвичайного... В його аудиторії було повнісінько студентів, котрі сиділи цілими лавами й купою
стояли у порога, прийшовши з інших курсів...
Дашкович (Юркевич П. – авт.) промовив перше слово, і всі ряди голів, наче по електричному
потоку, разом схилялись уперед, насторчившись слухати. І