зловісного значіння манії верхівця, як і здольностям огиря. Точно заміряно віддаль, осягнуту одним його скоком, і вона, як виявилось, перейшла, та ще й на разючу міру, найхимерніші розрахунки найбільш фантастичних голів. До того ж, Барон не мав жодного осібного ймення для ції тварини, а вже ж усі інші коні його заводу різнилися особливими назвиськами. Та й сама стайня цього коня містилася оддалік від інших; а що до чищення та іншої потрібної служби, ніхто, тільки сам господар, своєю особою, зважувавсь обслуговувати, а навіть і просто заходити за огорожу осібного стійла, де пробував цей кінь. Засвідчено й те, що три конюхи, которі впіймали його на втечі при пожежі у Берліфітцінґа, хоч і мали тоді удачу запинити його мундштуком та орканом, а проте жоден із трьох не міг би певне сказати, що у цій небезпечній борні, або хоч коли пізніше він таки іменно наложив свою руку на тіло ції животини. Вияви особливого розуму в поведінці шляхетного, високого духом коня, думається, не так то здатні викликати дражливу, надмірну увагу, але тут були особливі обставини, які хоч-не-хоч впливали на найбільш недовірливих і флегматичних; і говорилося, ніби ця тварина змушувала часом податись назад цілу юрбу, що глупіла довкола неї: так знаменно, разючо била вона шаленими копитами в землю ― ніби сам молодий Метценґерштайн часом зблідне бува і одступиться геть перед зважним і жадливим виразом її серйозних, немов би людських очей.

Поміж усією Барона челяддю, одначе, ніхто не брав під сумнів щирість тії незвичайної пристрасти, що її мав Барон для огненної вдачі цього коня; врешті, ніхто як один тільки паж, що його каліцтво було всім на виду, а його думка не важила анічого. Він (коли тільки його балачку варто тут згадувати) мав нахабність запевняти, що його пан ніколи не всідав на сідло без несвідомого і майже невидимого трепету, і немов би кожного разу, повертаючи із звичайної довгої виправи верхи, кожен м’яз йому на виду зводило виразом побідної злісности.

Однії бурхливої ночи Метценґерштайн, прочнувши з важкої дрімоти, як маніяк, зійшов із свого покою і, з гарячковим поспіхом сівши в сідло, помчав геть в лісову гущину. Такий звичайний випадок не звернув на себе особливої уваги, але скоро челядь зажадала його повороту в сильній тривозі, бо вже кільки годин він був у відсутності, коли враз величезне, пишне будування палацу Метценґерштайн побачено в тріскоті і руйнуванні аж до самих підвалин, під навалою буйної сизої маси непереборного полум’я.

Коли полум’я, відтоді як уперше його забачили, зробило вже такий грізний поступ, що всі намагання відрятувати якусь частину будови показались видимо марні, сторопіле сусідство стало бездільно округ, у мовчазному, апатичному зачудуванні. Але скоро новий і жахливий об’єкт притягнув до себе увагу і показав, наскільки людська агонія зворушує почуття юрби сильніше від найстрашніших видовищ неживого порядку.

На довгій алеї старезних дубів, що вела із лісу до головної брами палацу Метценґерштайн, враз завиднів кінь, несучи на собі верхівця без шапки, в розхристанім одягові ― таким наглим скоком, що повершив самого Демона Бурі. Біг верхівця був, очевидно, не в його власній волі. Агонія на його виду, конвульсивні змагання всього його тіла свідчили про надлюдські зусилля; але жодного звуку — тільки один самотній покрик зірвавсь із його закривавлених губів, геть погризених у надмірному жахові. Мить — і брязкіт копит загучав уже прикро й пронизливо над ревом огню і над лементом вітру; друга — і осягнувши єдиним махом і брамний місток, і рів, кінь поскочив нагору хисткими двірцевими сходами і, разом з своїм верхівцем, щез у виру і хаосі полум’я.

Шаленість бурі зразу упала, настала мертва тиша. Білий поломінь обвив будову немов би заслоною і, ринувши геть у спокійне повітря, спалахнув ясним сяйвом надприродного світла; а хмара диму тяжко осіла на руїни палацу в виразній гігантській постаті — КОНЯ.

_______________________________

Примітки

 Новела Едґара Аллана По «Метценґерштайн» вперше була опублікована у газеті Saturday Courier (Суботній кур’єр), 14 січня 1832 року. Це найперша за часом надрукована новела По. Разом з іншими своїми новелами він надіслав її на літературний конкурс Суботнього кур’єра. Жоден з надісланих ним творів тоді не переміг у конкурсі, але «Метценґерштайн» був згодом у цій газеті надрукований, але без згадування імені автора і, очевидно, без виплати йому гонорару. В січні 1836 року новела була надрукована в літературнім журналі Southern Literary Messenger, з підзаголовком «Казка на кшталт німецької». Тут представлена в українському перекладі Бориса Ткаченка зі збірки «Едґар По. Вибрані твори», Харків, ДВУ, 1928. В даній публікації 2017 року збережено правопис видання 1928 року, котрий дещо відрізняється від сучасного.

Метемпсиxоз (гр. «переселення душі») — вчення про переxід душі померлого організму в інші організми, навіть у камінь; особливо xарактерне для браxманізму, індуїзму. Про життя душі до народження в тілі учив Піфагор, за ним — Платон. Про життя душі після смерті тіла учить xристиянство. (М. Г. )

 Жан Лабрюєр (Jean La Bruyиre, 1645-1696) — французький письменник-мораліст; цитата з його твору «Xарактери або звичаї цього віку» (1688). (М. Г. )

... від неможливости бути у самоті. — Мерсьє у «Році 2440-му» («L’an deux mille qutre cent quarant») серйозно підтримує доктрини Метемпсихозу, а І.Д. Ізраелі каже, що «немає жодної системи, такої простої і так мало противної розумінню». Полковник Ітен Аллен (Ethan Allen), «Хлопець із Зеленої гори» («Green Mountain Boy»), також відомий як серйозний метампсихозист. Е. По.

«ne demeure qu’une seule fois dans un corps sensible. Ainsi — uncheval, unchien, unhommemкme, nesontquelaressemblanceillusoiredescesкtres» — «Душа живе тільки раз у чутливому тілі. Отже — кінь, собака, сама людина суть лише ілюзорні подоби цих істот». Пер.

... закасував поведінкою самого Ірода — В старій англійській драмі Ірод (Herod) репрезентує собою бундючного тирана, звідси «to out-herod Herod» (власне, «переіродити Ірода») ― розійтися в розкошах, пишності, бучності. Пер.

Каліґула (Гай Цезар Германік, 12-41) — римський імператор (37-41). В дитинстві xодив у військовиx черевикаx, звідки й прізвисько: caligula (лат. ) — «чобітки». Військові й зробили його імператором. Молодий імператор прославився особливою жорстокістю — внаслідок, як деxто вважає, божевілля після тяжкої xвороби; вкінці був убитий.

Берло — палиця, оздоблена коштовним камінням і різьбою; символ, знак влади; теж саме що й скіпетр. 

Румак — старовинна назва породистого верхового коня у східних народів.