Володимир Красноголовець “Камертон Дажбога” як коловерть феєричних подій в спіралях еволюції Всесвіту

У даному творі Олеся Бердника романтика і ліризм в стосунках діючих героїв наскрізь переплетені з глибокими авторськими філосовськими узагальненнями, котрі в свою чергу ґрунтуються на знанні древніх філософських вчень і провідних релігійних течій. В “Камертоні Дажбога” космогонії древніх гармонійно поєднані з сучасними астрономічними і фізичними науковими знаннями, і тому події, що відбуваються з героями роману, сприймаються підготовленим читачем як цілком ймовірне дійство в одній з біліардів можливих спіралей розвитку еволюції Всесвіту.

Відомо, що на початку 1970-х років перша частина книги, “Зоряний Корсар”, була заборонена в Україні, окупованій московським комуністичним режимом, оскільки цензори побачили паралель між космічною тиранією нав'язаною людям головним координатором Аріманом в керованій ним космічній системі Ара, та совєтсько-комуністичним режимом. Але навіть сьогодні, живучи в пост-комуністичному “дикому” українському суспільстві, ми цілком можемо стверджувати, що “Зоряний Корсар” є так само актульний, як і три десятиліття тому в умовах іншого політично-економічного устрою. Дійсно, міжзоряна система Ара — то була сліпа єдність керівного чиновництва, яка потурала основні закони розвитку всесвіту, як суто фізичні, так і суспільні. А хіба не те саме ми маємо в сьогоденній Україні? Ба більше того, навіть демократичний Євросоюз — то також в значній мірі така сама система (хоча і досить досконала з правово- і політико-економічної точок зору), яка пригнічує форми психічного і духовного індивідуального розвитку, оскільки вимагає від індивідуума цілковитого підкорення наявного статусу: розвиток кожної особи не повинен виходи за межі наперед усталених заданих парадиґм. На приклад, в наш час в галузі фундаментальної фізики, про яку я можу говорити зі знанням справи, на цілковите нерозуміння і не сприйняття нових ідей розвинутим Західним суспільством (так само як і нашим недорозвинутим) наштовхуються радикальні теоретичні ідеї, блискучо підтверджені експериментальними результатами, отриманими колом знайомих мені українських науковців. Навіть суттєвий прикладний аспект нових ідей, зокрема, новий альтернативний тип цілком чистої, відновлювальної і потужньої енергетики, яка дозволить знизити собівартість генерованої електрики в 10 разів, не знаходить зацікавлення в провідних індустріальних країнах світу (і це попри наявне насуванні нової енергетичної кризи, від якої вже почали потерпати провідні країни Європи).

Красною нитку крізь весь роман проходить ідея неповторності людської душі, роздуми над проблемами духовного розвитку людини. Ці роздуми, здебільшого, проходять у вигляді бесід діючих персонажів, Зоряного Корсара, Горениці, Громовиці та інших. Багатомірність простору ставиться в основу розвитку — саме багатомірність, як стверджує Олесь Бердник, сприяє розвитку тонких відчуттів, розвиває духовне сприйняття — на відміну від прагматичного і суто матеріального, що уособлюють тривимірний світ. “Космос віддзеркалюється в кожній росинці, в зіниці кожного ока” — казали древні мудреці і ці слова наводить і далі розвиває Бердник. Інший відомий вислів, а саме Ґаутами Будди: “Вийти зі світу Брами і не боротися з ним” також підхоплює автор. Але чи можна все-таки побороти деспотизм часу, Хроноса, адже пасивний і несвідомий боєць то його здобич. Олесь Бердник, словами Зоряний Корсара, виступає за можливість бунту проти загальноіснуючого: чи не потрібно нам розірвати форму, нав'язану нам природою? Адже це внутрішньо притаманна властивість живої істоти — переходити з однієї якості в іншу (пуповина матері повинна бути зруйнована, щоб плід міг розпочати самостійне життя; риби вийшли на сушу). Отже, наш дух замуровано в безліч тюрем. Наука просто нехтує космічну роль людини, яка є очами й руками космосу… Далі Бердник піднімає питання про космічну свідомість людини.

Чи можна справді розширити єство людини за межі первісного тіла? Йоги стверджують, що усяка перешкода — це відкриття нових можливостей. В даному творі такі можливості Олесь Бердник бачить у подоланні гнітючої нас тривимірності і виходу у новітні багатомірні реалії. Багатомірність він по-суті ототожнює з ноосферою, тобто сферою розуму. Саме розум і всеосяжна любов, любов серцем, покликані розірвати лабети сірої одноманітності і типовості.

А що таке космос і людина в ньому з точки зору сучасної науки? Серед вчених ще немає одностайної точки зору на проблеми космосу, його структуру, його влив на людину і зв'язок з нею. Більше того, адміністратори від науки цілеспрямовано стримують всебічний розвиток знань не допускаючи в провідних журналах публікацій, що несуть нові ідеї, свіжі погляді і переосмислення вже відомих істин і фактів. Але саме в цьому і є покликання фундаментальної науки!

Досить цікавим в книзі є космічний суд над Єговою, Зевсом, Брамою і Людиною. Бердник майстерно створює цікаві діалоги, що мають докази і антидокази існування богів, дискутує руйнацію релігійної свідомості і вилучення творця Бога з людської ідеології — все це складало головну сутність комуносоціалізму. І тут він знову підхоплює тезу про те, що життя одного атома тче мозаїку Вселенської еволюції, що все суще має в собі імпульс спільного атома і що ми повинні оволодіти секретом цього праатома.

А тепер поглянемо на космогонію древніх. В Індії великий дух, Махадева, породив трьох синів: Браму (будівничого), Шіву (руйнатора) і Вішну (володара матерії проявленої і непроявленої); ця космогонія постала вже в пост-Ведичний період, тобто приблизно три — три з половиною тисячоліття тому. Відповідники в грецькій космогонії тих часів, старші боги, це — брати Кроніди (сини Крона, чи Хроноса): Зевс (володар проявленої сфери впливу), Посейдон (володар всесвітніх вод), і Аїд (опікун світу покійних). У русів-українців тих часів Всебог призначив Трояна, брата Дажбога (відповідник грецькому Посейдону) владикою Неба, Землі та Підземного царства. Подібні боги були в Ірані та в скіфів. Таким чином, космогонії різних народів досить подібні: в космосі над людиною вирувало життя Богів і відбувалися метаморфози — переходи від однієї реалності до іншої, життя переходило в небуття і знову з останнього зароджувалось життя. А дух мандрував від покоління до покоління. Олесь Бердник саме цей елемент вірувань древніх, мандрівку духа, і використовує в своєму романі; він вводить Закон подільності духа, який дозволяє метаморфози і в романі це використовує Аріман розробивши