є неабиякі підстави». На щастя, спрацювала інтуїція, і репліка лишилась не висловленою.
Брата з сестрою на сімейній нараді не було. Задовольнилися тим, що розказали їм, як їхня сестричка виставила себе напоказ. Це не дуже травмувало їх.
Невдовзі батько отримав призначення до Нью-Йорка. Я подякувала Христофору Колумбу.
Але треба було ще дочекатися літа.
Ці кілька місяців я прожила у безчесті. Мій сором був перебільшений: діти дуже швидко забули ту сцену.
Але її пам'ятала Елена. Коли перетиналися наші погляди, я читала в її очах глузливу відстань. І це завдавало мені мук.
За тиждень до від'їзду ми мали припинити війну проти непальців.
Цього разу батьки не доклали жодних зусиль.
Якось під час однієї з сутичок, непалець витяг з кишені ніж.
До того у боях ми використовували лише тіло — його форму і зміст. До зброї ніколи не доходило.
Застосування леза справило на нас таке враження, яке можна порівняти з обома скинутими на Японію атомними бомбами.
Наш головнокомандувач вдався до немислимого: він ходив по території всього гетто з білим прапором.
Непал погодився на мир.
Ми вчасно виїхали з Китаю.
Прямий переліт з Пекіна до Нью-Йорка сприяв моєму психічному одужанню. Мої батьки геть втратили здоровий глузд і до нестями розбещували своїх дітей. Мені це страшенно подобалось. Я стала нестерпною. У французькому ліцеї Нью-Йорка десяток дівчаток закохалися у мене до нестями. Я завдавала їм несказаних мук. То було прекрасно. Два роки тому на одному зі світських дипломатичних прийомів у Токіо мій батько зустрівся з батьком Елени. Вияв ніжних почуттів, обмін спогадами про «добрі старі часи» у Пекіні. Неодмінна гречність: — А як ваші діти, друже? Якось з одного татусевого листа, написаного не без хитрощів, але необачно, я дізналася, що Елена перетворилася на фатальну красуню. Вона навчалась у Римі, де чимало бідолах поговорювали про самогубство через нещасне кохання до неї. А може, так уже й сталося. Ця новина дуже поліпшила мені настрій. Спасибі Елені за те, що вона по-справжньому розкрила мені очі на кохання. І величезне — спасибі Елені за те, що вона лишилася вірна своїй легенді.
Амелі Нотомб, франкомовна письменниця Бельгії, народилася 13 серпня 1967 р. у японському місті Кобе — одна з найвидатніших постатей сучасної французької літератури. Завдяки батькові, бельгійському послу, об'їхала Китай, США, Лаос, Бірму та Бангладеш. Коли ж у сімнадцять років приїхала, нарешті, на землю своїх батьків до Бельгії, якої раніше зовсім не знала, тут зазнала справжнього соціально-культурного шоку. «Цілковита самотність. Спілкуватися з західноєвропейською молоддю у мене ніяк не виходило. Думаю саме через те збентеження я й почала писати». Спершу її сприймали як ексцентричну авторку, але майже відразу ж надали статус літературного символа. Сьогодні вона улюблениця ЗМІ і зірка ліцеїстів. Цей чорний вихор з місяцеподібним личком сам по собі символізує круговерть і блискучий успіх при відкритті сезону. Перша книжка принесла їй премії Рене-Фалле і Алена-Фурньє. Наступного року роман «Саботаж кохання» був удостоєний трьох премій. У 1999 р. роману «Тремтіння та заціпеніння» було присуджено одну з п'яти найпрестижніших літературних премій — Гран Прі французької Академії в номінації «роман». Сьогодні романи Амелі Нотомб перекладаються 24 мовами.
Прямий переліт з Пекіна до Нью-Йорка сприяв моєму психічному одужанню. Мої батьки геть втратили здоровий глузд і до нестями розбещували своїх дітей. Мені це страшенно подобалось. Я стала нестерпною. У французькому ліцеї Нью-Йорка десяток дівчаток закохалися у мене до нестями. Я завдавала їм несказаних мук. То було прекрасно. Два роки тому на одному зі світських дипломатичних прийомів у Токіо мій батько зустрівся з батьком Елени. Вияв ніжних почуттів, обмін спогадами про «добрі старі часи» у Пекіні. Неодмінна гречність: — А як ваші діти, друже? Якось з одного татусевого листа, написаного не без хитрощів, але необачно, я дізналася, що Елена перетворилася на фатальну красуню. Вона навчалась у Римі, де чимало бідолах поговорювали про самогубство через нещасне кохання до неї. А може, так уже й сталося. Ця новина дуже поліпшила мені настрій. Спасибі Елені за те, що вона по-справжньому розкрила мені очі на кохання. І величезне — спасибі Елені за те, що вона лишилася вірна своїй легенді.
Про автора
Амелі Нотомб, франкомовна письменниця Бельгії, народилася 13 серпня 1967 р. у японському місті Кобе — одна з найвидатніших постатей сучасної французької літератури. Завдяки батькові, бельгійському послу, об'їхала Китай, США, Лаос, Бірму та Бангладеш. Коли ж у сімнадцять років приїхала, нарешті, на землю своїх батьків до Бельгії, якої раніше зовсім не знала, тут зазнала справжнього соціально-культурного шоку. «Цілковита самотність. Спілкуватися з західноєвропейською молоддю у мене ніяк не виходило. Думаю саме через те збентеження я й почала писати». Спершу її сприймали як ексцентричну авторку, але майже відразу ж надали статус літературного символа. Сьогодні вона улюблениця ЗМІ і зірка ліцеїстів. Цей чорний вихор з місяцеподібним личком сам по собі символізує круговерть і блискучий успіх при відкритті сезону. Перша книжка принесла їй премії Рене-Фалле і Алена-Фурньє. Наступного року роман «Саботаж кохання» був удостоєний трьох премій. У 1999 р. роману «Тремтіння та заціпеніння» було присуджено одну з п'яти найпрестижніших літературних премій — Гран Прі французької Академії в номінації «роман». Сьогодні романи Амелі Нотомб перекладаються 24 мовами.