В нього перед очима було три види відваги, усвідомив собі Ревс, тому що він теж був тут, демонструючи як виглядає повна її відсутність.
А тут і четвертий з’явився, у вигляді молодого капрала Танні, сонце виблискувало на його начищеному ремні, нагрудник Глокти у його нетерплячих руках, а в очах сяяла відвага недосвідченого юнака, що відчайдушно прагне відзначитися.
-- Дякую, -- сказав Глокта, коли Танні застібнув йому пряжки; примруживши очі він уважно спостерігав, як на другому боці моста зосереджується кавалерія гурків, щораз більше коней з’являлося із запаморочливою швидкістю. – А тепер повернися в намет і приготуй мої речі.
На обличчі Танні змалювалося збентежене розчарування.
-- Я сподівався поїхати з Вами, сер…
-- Звичайно, що ти сподівався… і я не хотів би мати нікого іншого поряд зі мною. Але якщо ми обоє поляжемо там, в долині, хто відвезе мої особисті речі матері?
Молодий капрал закліпав, ховаючи сльозу.
-- Але, сер…
-- Ну ж бо, -- Глокта поплескав його по плечу. – Не хотілося б передчасно перервати таку блискучу кар’єру. Я не сумніваюся, що колись ти станеш лордом маршалом. – Глокта повернувся спиною до приголомшеного капрала і з тієї миті викинув його з голови. – Капітан Лакенгорн, підійдіть, будь-ласка, до солдат і спитайте, чи є добровольці.
Виступаючий кадик на худій шиї Лакенгорна підскочив.
-- Добровольців? Для чого, полковнику? – Хоча для чого було цілком очевидним; внизу, в долині, прямо перед ними, немов на велетенській сцені повільно розгорталася епічна мелодрама.
-- Звичайно ж, для того, щоб очистити міст від гурків, дурний, старий козел. Мерщій роздайте зброю та підготуйте людей.
Капітан нервово посміхнувся і поспішив геть, ледь не спіткнувшись об власний меч.
Глокта вискочив на огорожу, одна нога на нижній поперечині, друга – на верхній.
-- Мої горді хлопці Першого полку Його Королівської Величності! Сьогодні я маю намір провчити цих гурків!
Молоді офіцери нетерпляче з’юрбилися навколо нього, так наче вони качки, а героїчні нісенітниці Глокти – крихти хліба.
-- Я нікому не наказуватиму – нехай це рішення буде на сумлінні кожного з вас! – він скривив губи. – А ти, Ревс? Пошкандибаєш за нами?
Ревс подумав, що його сумління витримає такий тягар.
-- Я б з радістю приєднався до Вас, полковнику, але моя нога…
Глокта фиркнув.
-- Я прекрасно розумію, носити таку тушу – непосильне завдання для любих ніг. Не хотілося б звалити цю ношу на невинного коня, -- загальний сміх. – Хтось народився для великих вчинків. Інші для… не знаю чим ти там займаєшся. Звичайно, що ти можеш не їхати з нами. Інакше і бути не може.
Нищівна образа цілковито потонула в п’янкій хвилі полегшення. В кінці кінців, добре сміється той, хто сміється останній, а Ревс сумнівався, що за годину, комусь з його мучителів буде до сміху.
-- Сер, -- промовив Вест, коли полковник, зі спритністю акробата, перемахнув з огорожі в сідло. – Ви впевнені, що ми мусимо це робити?
-- А хто, по-вашому, повинен? – запитав Глокта, потягнувши за віжки і різко осадивши коня.
-- Багато людей загине. Людей з сім’ями.
-- Гадаю, що так. Це – війна, лейтенанте, -- почувся улесливий смішок інших офіцерів. – Саме тому ми тут.
-- Звичайно, сер, -- Вест проковтнув слину. – Капрал Танні, осідлайте, будь-ласка, мого коня…
-- Ні, лейтенанте Вест, -- сказав Глокта. – Ви потрібні мені тут.
-- Сер?
-- Коли все це закінчиться, я потребуватиму одного-двох офіцерів, які можуть відрізнити свою сраку від пари динь, -- він кинув спопеляючий погляд на Ревса, який трохи підтягнув пом’яті штани. – До того ж, підозрюю, що Ваша сестра, коли виросте, наробить клопоту. Я не можу позбавити її Вашого благодатного впливу, згодні?
-- Але, полковнику, я повинен…
-- І чути цього не хочу, Вест. Ви залишаєтеся, це наказ.
Вест відкрив рота, наче хотів щось сказати, тоді швидко закрив його, став струнко і рішуче відсалютував. Капрал Танні вчинив так само, в куті ока в нього блиснула сльоза. Ревс винувато наслідував їхній приклад, п’яний від жаху та насолоди, на саму думку про всесвіт без Глокти.
Полковник посміхнувся; в яскравому світлі сонця було боляче дивитися на його повний комплект досконалих, сяючих білизною зубів.
-- Спокійно, джентльмени, припиніть цю сентиментальщину. Ви й оком не моргнете, як я повернуся.
Він потягнув за віжки, змусивши коня стати дибом, на мить завмер на фоні яскравого неба, немов статуя якогось героя, і Ревс запитав себе, чи коли-небудь існував прекрасніший негідник.
Потім його обличчя вкрила пилюка , коли Глокта помчав вниз по схилу.
В бік моста.
Переклад з англійської -- полігНОТ
- - - - - - - -
https://www.facebook.com/pg/PoligNOT
Заходьте на мою сторінку на Facebook і підписуйтеся, щоб довідуватися про нові переклади.
- -- - - - - -