день у день руйнуються плани, як вони набувають іншого, нового обличчя. Сьогодні це стипендії, про які завтра не може бути жодної мови, бо треба було подати заяву до конкретного терміну, дотриматися якого немає змоги, окрім того — бракує підтверджень, які неможливо одержати. Сьогодні я вже настільки далеко, що маю кілька рекомендацій{40}, одну для стипендії до Парижа, іншу — до Лондона, проте я не можу сказати з певністю, що з цього вийде, я подаю ці заяви без жодної конкретної думки, а тільки в надії, що одна з них якось реалізується. Окрім того, дехто хоче взяти мене зі собою у приватну подорож до Парижа. Я навіть досить певна, що якось це вдасться, бо одного разу це вже мало не сталося{41}. У цей момент я сама собі на заваді, бо мої завершальні іспити для докторату{42} затягуються настільки, що я б ніколи не змогла собі уявити, що це можливо.
Ти, напевно, дійдеш після цього до висновку, що я від Тебе дуже віддалилась{43}. Я можу відповісти лише одне, наскільки неймовірним це б не видалося тепер навіть мені самій, я Тобі дуже близька.
Це гарна любов, у якій я з Тобою живу, і тільки тому, що боюся сказати надто багато{44}, я не кажу, що вона — найкраща.
Паулю, мені хочеться обійняти Твою безталанну, красиву голову, потрясти її й роз’яснити, що я висловлюю цим дуже багато, надто багато для мене, бо Ти ж мав би ще знати, наскільки важко мені віднайти відповідне слово{45}. Я сама бажаю собі, щоб Ти зміг усе відчитати з моїх рядків, геть усе, що стоїть поміж ними.
11 {46} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Відень, 10.6.1950
Відень, 10-го червня 1950 р. Любий, за кілька днів Нані Маєр їхатиме до Парижа{47}, і я попрошу її поговорити з Тобою про те, що мені важко висловити в листі. Отож, я хочу вислати наперед багато, багато думок і надіятися, що незабаром ми дивитимемося на водну гладінь, яка знову межуватиме з Індією та з тими мріями, якими одного разу ми снили. Та якщо Ти більше не можеш, або якщо Ти занурився вже в наступне, найближче море, забери мене зі собою, рукою, яка лишилася вільною! Я дуже, дуже вдячна Тобі, Інґеборґ.
12 {48} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Відень, 6.9.1950
Відень, 6-го верес. 1950 р. Мій найдорожчий, аж тепер, коли повернулися наші друзі, Нані та Клаус{49}, і я змогла впродовж вечора порозмовляти з ними, я зрозуміла, наскільки багато непорозумінь пролягло поміж нами. Вір мені, я не зробила, принаймні свідомо, тих помилок, які так віддалили та відчужили мене від Тебе. Я дуже хворіла впродовж кількох тижнів; мене вивело з ладу нервове виснаження{50} з усіма супровідними явищами, я не в стані була адекватно реагувати і щось вирішувати. Окрім того, я думала, — це тільки одне з непорозумінь — що я не повинна сама писати Тобі. Пробач мені, якщо зможеш, і, все-таки, допоможи мені звідси виїхати! Чи не міг би Ти спробувати надіслати мені запрошення? Я змогла б приїхати в жовтні й напевно матиму до того часу достатньо грошей, щоб перебути перший час у Парижі так, щоб надто Тебе не обтяжувати. Любий Паулю, мені важко писати більше, бо я відчуваю, що все зможе налагодитися тільки тоді, коли в мене буде нагода стати навпроти Тебе, взяти Тебе за руку й усе, усе Тобі розповісти. Не змушуй мене чекати на відповідь, якою б вона не була! Обіймаю Тебе і в думках лишаюся разом з Тобою! Інґеборґ.
13 {51} Пауль Целан — до Інґеборґ Бахман, Париж, 7.9.1950
Париж, 7-го вересня 1950 р. Моя люба Інґеборґ, тут лист, у якому пані д-р Розенберґ{52} запрошує Тебе до Парижа: я сподіваюся, його вистачить, щоб отримати французьку візу. Будь ласка, зроби потрібні кроки і дай мені знати, чи все йде своїм нормальним ходом. Не відкладай цього, Інґеборґ: якщо Ти справді хочеш приїхати до Парижа, то, найкраще, приїжджай тепер. Тобі не треба турбуватися про своє перебування тут, жодним чином. Я радий, що Ти прибудеш, і, можливо, Ти вже нині була б тут, якби вчасно відповіла на листа Нані{53}. Сподіваюся, що консулат не відкладе видачі візи в довгу шухляду, в усякому разі Тобі й самій треба трохи подбати про це. Клаус, який знає французькі звичаї, напевне зможе дати Тобі кілька порад. Як мені стало відомо з усних і письмових розповідей{54} Нані, у Тебе були проблеми, Інґеборґ. Мені дуже шкода. Проте я гадаю, що Париж зможе звільнити Тебе від цих проблем: саме цих проблем. І, можливо, я зможу трохи допомогти Парижеві в цьому. Бачиш, я також мусив довго боротися, перш ніж Париж по-справжньому прийняв мене і зарахував мене до своїх. Але Ти будеш не такою самотньою, як я, не такою ізольованою і відторгнутою, яким був я. Тому що перше право, яке тут виборюють для себе, саме це: захистити своїх друзів від речей, супроти яких самому доводилося так довго бути таким беззахисним, таким наївним. Клаус і Нані, напевне, розповідали Тобі, наскільки прекрасний Париж: я буду радий зустрічі з Тобою, якщо Ти це помічаєш. Дай мені якомога скоріше відповідь. Обіймаю Тебе Пауль
Щирі вітання Клаусові у й Нані.
14 {55} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Відень, після 7.9.1950
Коханий, я Тобі дуже, дуже дякую за Твого дорогого листа, за запрошення, і за все, що Ти робиш для мене. Я відразу все налагодила, була в консульстві й тепер з нетерпінням чекаю на візу. Коли все вже буде готовим, і я зможу їхати, цієї миті я ще не знаю, однак надіюся, що зможу рушати на першому тижні жовтня. Звісно, перед тим, як вибиратися в таку далеку й таку вирішальну подорож, треба багато зробити, я дуже хвилююся, як мені тут — і наскільки — зніматися з місця. Окрім того, я ще чекаю, яким буде рішення стосовно моєї книжки у С. Фішера; та вирушу й без повідомлення від д-ра Бермана{56}, як тільки буду готова. Щоб не впасти цілком знесиленою у Твої обійми, коли прибуду, я маю намір зупинитися в Інсбруці{57} й Базелі{58} у своїх знайомих, на один день, а то й ніч, — а також для того, щоб приїхати до Парижа, перепочивши. Мені важко тепер багато писати; збережімо, краще, усе для прийдешніх днів, коли будемо разом. Як тільки знатиму більше, насамперед — час від’їзду або прибуття, напишу знову. Передай, будь ласка, пані д-р де Розенберґ, яку я, на жаль, особисто не знаю, мою сердечну подяку! Невдовзі цілком Твоя Інґеборґ.
15
11 {46} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Відень, 10.6.1950
Відень, 10-го червня 1950 р. Любий, за кілька днів Нані Маєр їхатиме до Парижа{47}, і я попрошу її поговорити з Тобою про те, що мені важко висловити в листі. Отож, я хочу вислати наперед багато, багато думок і надіятися, що незабаром ми дивитимемося на водну гладінь, яка знову межуватиме з Індією та з тими мріями, якими одного разу ми снили. Та якщо Ти більше не можеш, або якщо Ти занурився вже в наступне, найближче море, забери мене зі собою, рукою, яка лишилася вільною! Я дуже, дуже вдячна Тобі, Інґеборґ.
12 {48} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Відень, 6.9.1950
Відень, 6-го верес. 1950 р. Мій найдорожчий, аж тепер, коли повернулися наші друзі, Нані та Клаус{49}, і я змогла впродовж вечора порозмовляти з ними, я зрозуміла, наскільки багато непорозумінь пролягло поміж нами. Вір мені, я не зробила, принаймні свідомо, тих помилок, які так віддалили та відчужили мене від Тебе. Я дуже хворіла впродовж кількох тижнів; мене вивело з ладу нервове виснаження{50} з усіма супровідними явищами, я не в стані була адекватно реагувати і щось вирішувати. Окрім того, я думала, — це тільки одне з непорозумінь — що я не повинна сама писати Тобі. Пробач мені, якщо зможеш, і, все-таки, допоможи мені звідси виїхати! Чи не міг би Ти спробувати надіслати мені запрошення? Я змогла б приїхати в жовтні й напевно матиму до того часу достатньо грошей, щоб перебути перший час у Парижі так, щоб надто Тебе не обтяжувати. Любий Паулю, мені важко писати більше, бо я відчуваю, що все зможе налагодитися тільки тоді, коли в мене буде нагода стати навпроти Тебе, взяти Тебе за руку й усе, усе Тобі розповісти. Не змушуй мене чекати на відповідь, якою б вона не була! Обіймаю Тебе і в думках лишаюся разом з Тобою! Інґеборґ.
13 {51} Пауль Целан — до Інґеборґ Бахман, Париж, 7.9.1950
Париж, 7-го вересня 1950 р. Моя люба Інґеборґ, тут лист, у якому пані д-р Розенберґ{52} запрошує Тебе до Парижа: я сподіваюся, його вистачить, щоб отримати французьку візу. Будь ласка, зроби потрібні кроки і дай мені знати, чи все йде своїм нормальним ходом. Не відкладай цього, Інґеборґ: якщо Ти справді хочеш приїхати до Парижа, то, найкраще, приїжджай тепер. Тобі не треба турбуватися про своє перебування тут, жодним чином. Я радий, що Ти прибудеш, і, можливо, Ти вже нині була б тут, якби вчасно відповіла на листа Нані{53}. Сподіваюся, що консулат не відкладе видачі візи в довгу шухляду, в усякому разі Тобі й самій треба трохи подбати про це. Клаус, який знає французькі звичаї, напевне зможе дати Тобі кілька порад. Як мені стало відомо з усних і письмових розповідей{54} Нані, у Тебе були проблеми, Інґеборґ. Мені дуже шкода. Проте я гадаю, що Париж зможе звільнити Тебе від цих проблем: саме цих проблем. І, можливо, я зможу трохи допомогти Парижеві в цьому. Бачиш, я також мусив довго боротися, перш ніж Париж по-справжньому прийняв мене і зарахував мене до своїх. Але Ти будеш не такою самотньою, як я, не такою ізольованою і відторгнутою, яким був я. Тому що перше право, яке тут виборюють для себе, саме це: захистити своїх друзів від речей, супроти яких самому доводилося так довго бути таким беззахисним, таким наївним. Клаус і Нані, напевне, розповідали Тобі, наскільки прекрасний Париж: я буду радий зустрічі з Тобою, якщо Ти це помічаєш. Дай мені якомога скоріше відповідь. Обіймаю Тебе Пауль
Щирі вітання Клаусові у й Нані.
14 {55} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Відень, після 7.9.1950
Коханий, я Тобі дуже, дуже дякую за Твого дорогого листа, за запрошення, і за все, що Ти робиш для мене. Я відразу все налагодила, була в консульстві й тепер з нетерпінням чекаю на візу. Коли все вже буде готовим, і я зможу їхати, цієї миті я ще не знаю, однак надіюся, що зможу рушати на першому тижні жовтня. Звісно, перед тим, як вибиратися в таку далеку й таку вирішальну подорож, треба багато зробити, я дуже хвилююся, як мені тут — і наскільки — зніматися з місця. Окрім того, я ще чекаю, яким буде рішення стосовно моєї книжки у С. Фішера; та вирушу й без повідомлення від д-ра Бермана{56}, як тільки буду готова. Щоб не впасти цілком знесиленою у Твої обійми, коли прибуду, я маю намір зупинитися в Інсбруці{57} й Базелі{58} у своїх знайомих, на один день, а то й ніч, — а також для того, щоб приїхати до Парижа, перепочивши. Мені важко тепер багато писати; збережімо, краще, усе для прийдешніх днів, коли будемо разом. Як тільки знатиму більше, насамперед — час від’їзду або прибуття, напишу знову. Передай, будь ласка, пані д-р де Розенберґ, яку я, на жаль, особисто не знаю, мою сердечну подяку! Невдовзі цілком Твоя Інґеборґ.
15