цивільних.

Але згадав, що японці вже завоювали північно-східну частину Китаю, зазіхають і на радянські території. Значить, так треба державі: тут, в забутому людьми куточку, побудувати неприступну фортецю, оплот завоювань Жовтня на Далекому Сході.

Семен Васильович глянув на дружину, згадавши, скільки вона пережила, вимовив з розстановкою:

— Нам вибирати не доводиться. Куди пошлють, туди і їдемо.

Домна Данилівна зрозуміла, що сказала зайве, щоб не хвилювати чоловіка, додала:

— Свята не можуть тривати нескінченно. Доведеться жити без Ленінграда, Херсона, Миколаєва та Севастополя.

— Але ми ще повернемося в Україну зі старовинними храмами Путивля, териконами Донбасу і білими вишневими садами.

Кінь неквапливо брів по розбитій дорозі. Попереду завиднілося невелике селище. Воно складалося з темних від часу дерев'яних будиночків з різьбленими віконницями. Розкинулося на невисокій сопці. Зі сходу її оточував густий тайговий ліс, із заходу вона виходила на дикі луки, які чергувалися з дрібним чагарником і болотами.

Стрункому, підтягнутому полковому комісару виповнилося 33 року, хоча за паспортом вважалося 34. Щоб взяли на завод, довелося при отриманні документа додати рік. Тепер він вів подвійний рахунок своєму віку.

Семен Васильович виглядав молодше своїх років. Акуратний, в строго підігнаній військовій формі, в до блиску начищених чоботях. Смагляве обличчя військового доповнювало темно-русяве волосся, строго зачесане назад і ретельно укладене.

По закінченні військово-політичної академії імені Толмачова в Ленінграді Руднєва направили начальником політвідділу 61-го зенітно-артилерійського полку берегової оборони Морських Сил Чорного моря. Жили тоді в Севастополі і раділи такому призначенню. Звикли до тепла, м'якого клімату Криму з жарким літом і дощовою зимою.

На жаль, Севастополь довелося покинути. У 1932 році Семен Васильович — начальник політвідділу 9-ї артилерійської бригади берегової оборони Морських Сил Далекого Сходу. І ось вони в Де-Кастрі…

Трохи нижче чоловіка, худенька, струнка, така ж темноока і смаглява, як Семен Васильович, Домна Данилівна вже шкодувала, що не втрималася, висловила чоловікові своє перше враження. Її не можна було віднести до розпещених жінок з капризами, з якимись особливими претензіями. Розуміла, що йому теж несолодко. Картала себе, що не могла втриматися від емоцій при вигляді пароплава, що відпливав.

Радик не вникав у вічні дискусії батьків. Він сидів спиною до них, махав звисаючими з воза ногами і милувався зеленню лісів, недоторканою природою. Він звик до гарнізонів, військових містечок і казарм, і зміну місця проживання сприймав як звичайну справу.

Семен Васильович ставився до нового призначення теж спокійно. Він вважав себе рядовим партії. Зобов'язаний перебувати там, де вона накаже.

Бухта Де-Кастрі зникла з виду. Кінь наблизився до дерев'яних будиночків.

— Раніше тут жили японці, — пояснив балакучий червоноармієць. — Тепер — командний склад.

Будиночки були збудовані давно, зяяли темними вікнами, які вже надивилися на світ.

Рипучими полами зайшли в приміщення. Піч, лавка, грубо збиті дерев'яний столик і табуретки. Ось все, що знаходилося в їх помешканні.

Червоноармієць допоміг перенести речі, ввічливо попрощався і поїхав.

Нове житло не викликало у подружжя Руднєвих особливого захоплення. Маленькі вікна, низенькі стелі. Відсутність меблів. Навіть мінімуму для життя.

Це ще більше зіпсувало настрій не розпещеної надмірностями Домнікії Данилівни.

— Нічого, облаштуємося, — заспокоював дружину Руднєв.

— Лише б у тебе по службі склалося. А ми звикнемо. Правда, Радя?! — Запитала вона.

— Аби було з ким у футбол поганяти. Решта додасться.

— Ось це справжня чоловіча розмова, — схвалив слова сина батько.

— Молодці, так тримати! — Засміялася його дружина.

Спати лягли досить пізно. Але сон Семена Васильовича виявився коротким. Йому снився Лев Троцький. Лейба Давидович Бронштейн. Полум'яний оратор з пишним чорним волоссям. Худий, з хворобливим виглядом, з витягнутим обличчям, з гострою чорною борідкою. Пізніше жартували, що він був схожий на козла в окулярах.

Тисячі людей, в тому числі юний Семен, зачаровано слухали слова оратора. Троцький говорив потрібні народу слова. Що Радянська влада ліквідує окопне життя. Вона дасть землю і знищить внутрішню розруху. Радянська влада віддасть все, що є в країні, бідноті — робітникам і селянам.

Натовп шаленів… Маніфестантам запропонували резолюцію: за робітничо-селянську справу стояти до останньої краплі крові…

— Хто за? — Запитав Лев Давидович.

Тисячний натовп, як одна людина, підняв руки.

— Нехай ваш голос буде вашою клятвою підтримувати всіма силами і з усією самовідданістю Раду, яка взяла на себе великий тягар довести перемогу революції до кінця і дати людям землю, хліб і мир.

Троцький, як голова Ради, проводив чітку лінію, щоб в період двовладдя схилити народ, в першу чергу, армію, на свою сторону. До революції Троцький ніколи не належав до ленінської партії професійних революціонерів. Відомо, що приїхавши до Росії після лютневої революції, він спочатку увійшов до групи «межрайонцев», з якими влітку 1917 року і влився, зрештою, в ленінську організацію.

Тобто Троцький до революції не був більшовиком. Пізніше під впливом Леніна він переконався остаточно і безповоротно, що найсправедливіший лад на землі, — комунізм.

Коли Лев Давидович приїхав до Петрограду, Леніна там ще не було. Троцький спокійно і впевнено готував збройне повстання, про яке говорив Володимир Ілліч.

Той ще переховувався у Фінляндії, але закликав до збройного повстання. Боявся: можна спізнитися, упустити владу. Він вимагав починати повстання негайно. Троцький не поспішав. Не бачив особливого сенсу в повстанні.

В країні бродіння ідей. Мітинги, гарячі промови, щедрі обіцянки. Дні, один цікавіше іншого.

Фінляндський вокзал. Разом з робітниками Російсько-Балтійського заводу Семен крокував туди з надією і хвилюваннями. Сеня приїхав до Пітера в 1914 році до старшого брата Василя. На перших порах працював розсильним, потім його перевели учнем в столярно-складальний цех. Розторопного і небоязкого хлопчину помітили більшовики. Залучили до своєї діяльності. Він розповсюджував листівки, брав участь у страйках, демонстраціях та інших масових заходах робітників.

У 1916 році юнака заарештували жандарми, знайшли у нього листівки. Посадили у виборзьку політичну в'язницю «Хрести». Близько чотирьох місяців провів Сеня в «Романовской предвариловке». Тримався стійко, спокійно