захурделило, замело так, ніби зима не на спочинок зібралась, а тільки сили набирала. Визирнув бакалійник на двір, а там сніг ліпить, вітер гуде, небо низько черевом на місто навалилося, ніби роздавити його хоче: не зрозумієш, чи то ніч, чи то день надворі. Місто наче вимерло. Усі по хатах поховалися. О такій порі на покупців чекати не варто.

Бакалійник замкнув двері на засув, зачинив віконниці та зібрався був піднятися нагору до своєї кімнати, як раптом хатою пролетів легенький вітерець. Полум’я свічок замиготіло й згасло. В одну мить запах прянощів і копчення мовби вивітрився, а повітря наповнилось ароматом квітів і польових трав. Злякався бакалійник. Перехрестився. Почав згаслу свічку запалювати, та руки тремтять, не слухаються. Хотів утекти, та ноги ніби до підлоги приросли.

Раптом крамничка освітилась яскравим світлом, і посеред неї просто перед прилавком з’явилася молоденька незнайомка дивної краси в легких шовкових шатах. На поясі в дівчини висіло позолочене веретенце, а в товсті коси були вплетені польові квіти.

— Не чекав гостей? Невже забув, що сьогодні свято, річниця хрестин твоєї дочки? Я прийшла хрещеницю свою провідати, — весело прощебетала незнайомка.

— А як же бродяжка?! — тільки й міг вимовити зачудований бакалійник.

— Люблю дивачити, — засміялася гостя.

— Хто ти, знатна панянко? Королева чи принцеса?

— Я — фея, і звуть мене Доля. То покажеш мені похресницю?

Варто було бакалійнику провести суденицю до Злати, як на нього напав такий сон, що він ледве доплентався до ліжка, а коли прокинувся вранці, то про все забув.

Чарівниця весь вечір няньчилася й бавилася з дівчинкою, на ніч заспівала їй колискову й поклала спати. На світанку Доля дала маленькій ковточок зілля і, поцілувавши похресницю, щезла так само таємниче, як і з’явилась. Відтоді так і повелося. Щороку напередодні річниці хрестин фея навідувалася до Злати, давала їй ковток чудового еліксиру й наступного ранку відлітала.

Злата росла на радість батькові й сусідам. Люди не переставали дивуватися розуму, працьовитості й доброті дівчинки. Її однолітки ще вчилися читати по складах, а вона вже подужала грамоту й вела конторські книги в крамниці.

Зі Златою торгівля йшла жваво. Батько змайстрував приступку, щоб маленьку продавщицю було видно з-за прилавка.

Кожен, хто заходив до магазину, радий був перемовитися слівцем з дівчинкою. До неї йшли з радощами й з тугою.

— Злато, допоможи вишити блузку. Ні в кого стьожки не виходять такими рівними, як у тебе, — просила подружка Поліна.

— Злато, чи не посидиш з моїми розбишаками? Я до рідні в гості зібралась, а вони тільки тебе й слухаються, — запрошувала сусідка.

— Злато, поясни задачку, у мене ніяк не виходить, — приходив сусідський хлопчик Іванко.

Минали роки. Цілісінький день Злата крутилась як дзиґа. Усмішка ні на хвилину не сходила з обличчя дівчини. Для кожного завжди у неї знаходилося добре слово, і все одразу йшло на лад. Характер Злата мала золотий, але росла вона напрочуд негарною: худа, сутулувата, ніс у рудому ластовинні, волосся ріденьке й тьмяне, наче пріла солома. Люди любили дівчину за добре серце й веселу вдачу та намагались не помічати вад зовнішності, а сама вона ніколи не замислювалася над цим. Але ось настав день, який все змінив.

Під Святий Вечір на танцях зібралося багато молоді. На свято з сусіднього містечка завітали гості. Усі веселилися до пізньої ночі. Найкращим танцюристом виявився заїжджий хлопець на ім’я Степан. Кучерявий і ставний, він припав до вподоби багатьом дівчатам, але з-поміж усіх він обрав подружку Злати, красуню Поліну. Злата, як завжди, самотньо стояла осторонь, дивлячись на танцюючі пари. Помітивши дівчину, Степан насмішливо запитав у Поліни:

— Що це за опудало стіну підпирає?

— Зовсім не опудало, — заступилася за подругу Поліна. — Це дочка бакалійника Злата. Шкода, що для неї ніколи кавалера не знаходиться.

— Зараз знайдемо, — хитро підморгнувши, засміявся Степан.

Він про щось пошептався зі своїми дружками, і ті наввипередки почали запрошувати Злату. Зашарівшись, не пам’ятаючи себе від щастя, дівчина кружляла в танці.

Саме у розпал свята Степан зупинив музику й запропонував обрати королеву вечора. Усі підтримали замір. Хтось запропонував на королеву Поліну.

Аж тут Степан несподівано сказав:

— Оголосімо королевою Злату.

Дружки його схвально прийняли пропозицію, та й місцеві хлопці та дівчата були не проти. Усі любили Злату за доброту й лагідну вдачу. Зніяковіла й щаслива, Злата вийшла на середину покою.

— Тепер черга за королем, та щоб красою й поведінкою був до пари королеві. Чи є такий? — крикнув Степан.

— Є! Ось він, саме прийшов! — загиготіли його дружки й вивели на середину кімнати бородатого козла. На рогах у нього теліпалася блазнівська паперова корона. Козел перелякано витріщив очі й мотав головою.

Златі до горла підступив задушливий клубок. Як була, в легенькій кофтинці, вона вискочила на вулицю і, не помічаючи морозу, кинулася до хати. Тієї ночі вона не змогла заснути. У її вухах лунав регіт Степана та його приятелів: «Козлина королева! Козлина королева!».

Ніколи ще дівчина не чекала хрещеної з таким нетерпінням. Щойно фея з’явилася на порозі, Злата кинулася до неї з мольбою.

— Люба хрещено, ви ж чарівниця. Створіть диво, зробіть мене хоч трішечки красивішою.

— Я боялася, що ти попросиш мене про це, — сумно захитала головою судениця. — На жаль, я не можу допомогти тобі.

Доля, нічого не приховуючи, розповіла Златі про те, що сталось у ніч її народження, і показала дівчині кришталевий флакон. На самому дні хлюпотіло трохи золотистої рідини, і в ній ще й досі плавали дві перлини: рожева та чорна.

— Завтра вранці, коли ти вип’єш останній ковток еліксиру життя, перлини розчиняться, і чарівне зілля перетвориться на отруту Варто тобі пригубити його, ти станеш божественно красивою, але глибоко нещасною. Разом із красою в тебе ввійде непомірна гординя — гріх, що здатен зруйнувати всі твої чесноти. Ось чому я не можу виконати твого прохання. Не варто міняти щастя на красу, — сказала фея.

— Ой, люба хрещено, хіба можна бути нещаснішою за мене? — заплакала бідна дівчина.

— Я бачу, що ти засмучена, але повір мені, це мине. Час — найкращий лікар. Обіцяй мені, що не торкнешся чарівного флакона, — суворо сказала хрещена.

— Обіцяю, — нехотя відказала Злата.

Настала ніч. У хатах один за одним згасали вогні. Найдовше світилися вікна в маленькій квартирці над бакалійною крамничкою.