Австралії. Вже самі ці факти повинні наштовхнути нас на думку, що витоки панування Західної Євразії в світі губляться в доісторичному минулому понад 5 тис. років тому. (Під пануванням Західної Євразії я розумію панування самих західноєвразійських суспільств та суспільств, які вони створили на інших континентах.)

По-третє, історія, цілковито зосереджена на західноєвразійських суспільствах, повністю оминає очевидне велике питання: чому саме ці суспільства стали непропорційно могутніми й новаторськими? Типові відповіді на нього спираються на безпосередні чинники, як-от виникнення капіталізму, меркантилізму, наукових досліджень, технологій та страхітливих мікробів, які вигубили народи інших континентів, коли ті вступили в контакт із західно- євразійцями. Однак чому всі ці елементи завоювання сформувалися й нагромадилися в Західній Євразії, а в інших місцях або взагалі не проявилися, або проявилися меншою мірою?

Усі ці елементи — лише безпосередні чинники, а не первинні причини. Чому капіталізм не розквітнув у тубільній Мексиці, меркантилізм — у Суб- сахарській Африці, наукові дослідження — в Китаї, передові технології — в тубільній Північній Америці, а страхітливі бацили — в аборигенній Австралії? Відповідати, покликаючись лише на унікальні культурні чинники — скажімо, наукові дослідження в Китаї придушувало конфуціанство, а в Західній Євразії їх стимулювала грецька або юдео-християнська традиція, — означає далі нехтувати потребою знайти першопричину: чому традиції на кшталт конфуціанства і юдео-християнської етики натомість не сформувалися в Західній Євразії та Китаї відповідно? Крім того, таке пояснення не враховує те, що конфуціанський Китай десь до 1400 р. н. е. в технологічному розвитку випереджав Західну Євразію.

Отож, неможливо зрозуміти навіть самі західноєвразійські суспільства, якщо зосереджувати увагу тільки на них. Чимало цікавих питань стосуються відмінностей між ними та іншими суспільствами. Аби відповісти на них, ми повинні зрозуміти ті інші суспільства також, щоб поглянути на західноєвразійські суспільства в ширшому контексті.

У деяких читачів може скластися враження, що я впадаю в інші крайнощі, відводячи занадто багато місця іншим частинам світу за рахунок Західної Євразії. Я пояснюю це тим, що деякі інші частини світу дуже повчальні, оскільки вони на невеликій території вміщували дуже багато розмаїтих суспільств. Читачі, можливо, погодяться із одним з оглядачів цієї книжки. З відтінком приязної критики він зауважив, ніби я розглядаю світову історію як цибулину, в якій сучасний світ — лише верхній шар, і щоб зрозуміти історію, потрібно один за одним зчищати подальші шари. Так, світова історія справді нагадує таку цибулину! Однак зчищання її дедалі глибших шарів — захопливе і надзвичайно важливе в наші дні завдання, коли ми намагаємося засвоїти уроки свого минулого заради кращого майбутнього.

Джаред Даймонд Листопад, 1997 рік

ПРОЛОГ

Питання Ялі

Усім нам добре відомо, що історія розгорталася по-різному для народів із різних частин планети. Впродовж 13 тис. років, що минули від кінця останнього зледеніння, в одних частинах світу розвинулися письменні індустріальні суспільства, що володіють металевими знаряддями, в інших з’явилися лише неписьменні рільничі суспільства, тоді як у ще інших збереглися суспільства мисливців-збирачів, які послуговуються кам’яними знаряддями. Ця історична нерівність кинула довгу тінь на сучасний світ, оскільки письменні суспільства із металевими знаряддями завоювали або винищили інші суспільства. Попри те, що ці відмінності є найочевиднішим фактом світової історії, їхні причини досі лишаються нез’ясованими й дискусійними. Каверзне питання про походження цих нерівностей задали мені 25 років тому в ході звичайної товариської бесіди.

У липні 1972 року я прогулювався пляжем тропічного острова Нова Гвінея, на якому як біолог вивчав еволюцію птахів. На той час мені вже доводилося чути про визначного місцевого політика на ім’я Ялі, який у цей час відвідував округ, де перебував я. Зовсім випадково Ялі та я прогулювалися в одному напрямку того самого дня, і він наздогнав мене. Десь годину ми йшли разом і весь цей час розмовляли.

Ялі випромінював харизму та енергію. Його очі палали й заворожували. Він довірливо розповідав про себе, але разом із тим ставив багато розвідувальних питань і зосереджено слухав. Наша розмова почалася із теми, яка була тоді в усіх жителів Нової Гвінеї на вустах — стрімких політичних змін. На той час Папуа-Новою Гвінеєю — так тепер називається країна, в якій живе Ялі, — за мандатом ООН управляла Австралія, але незалежність уже витала в повітрі. Ялі розповідав мені, що він робить, аби підготувати місцеве населення до самоврядування.

Через якийсь час Ялі перевів розмову в інше русло і влаштував мені справжній допит. Він ніколи не бував за межами Нової Гвінеї, а освіту не отримував далі старших класів школи, однак був ненаситно допитливим. Спершу він розпитав про моє дослідження новогвінейських птахів (навіть скільки мені платять за це). Я розповів йому, як різні групи птахів заселяли Нову Гвінею впродовж мільйонів років. Тоді він поцікавився, як предки його народу досягли Нової Гвінеї в останні кількадесят тисяч років і як білі європейці колонізували Нову Гвінею в останні 200 років.

Розмова плинула по-дружньому попри напругу між двома суспільствами, які Ялі і я представляли і про яку ми обоє добре знали. Два сторіччя тому всі новоґвінейці продовжували «жити в кам’яній добі», тобто й далі використовували кам’яні знаряддя на кшталт тих, які в Європі поступилися місцем металевим тисячі років тому, і жили в селах, які не мали над собою ніякої організованої політичної влади. Потім прибули білі, накинули централізовану владу і привезли із собою матеріальні блага, цінність яких новоґвінейці відразу збагнули: від сталевих сокир, сірників і ліків до одягу, напоїв і парасольок. На Новій Гвінеї всі ці речі сукупно позначаються збірним терміном «карго».

Багато цих колоністів відверто зневажали новоґвінейців як «примітивний» народ. Навіть найнедолугіші білі «господарі» Нової Гвінеї, як їх продовжували називати в 1972 році, мали кращий рівень життя, ніж новоґвінейці — навіть ніж такі харизматичні політики, як Ялі. Однак Ялі спілкувався з багатьма білими — так само, як тепер спілкувався зі мною, а я спілкувався з багатьма новоґвінейцями, тож ми обоє добре знали, що в середньому новоґвінейці принаймні не поступаються в кмітливості