Олексій Волков Вовчий місяць

I

Mapio дель-Боска важко сперся грудьми на край столу. Кулаки розтислися і долоні пошерхлих рук пройшлися поверхнею з червоного дерева. На мить його нижня щелепа «виїхала» наперед, проте одразу ж стала на місце. Цей характерний жест свідчив про вагання. Потрапляючи на різного роду роздоріжжя, рішуча й вольова людина ніколи не замислюється надовго. Рішення завжди швидкі, виважені і шкодувати про них не доводиться не лише їй, а й тим, хто крокує услід.

Масивний стіл ручної роботи посунувся, не витримавши ваги. А підборіддя зрадливо смикнулося у повторному русі. Такого не бувало давно.

Єдина людина, котра бачила це збоку, замовкла, очікуючи на результат, від якого залежало багато що. Дуже багато. Годинник, що займав майже цілу стіну від підлоги до стелі, здавалося, намірився зупинитися, а важезний позолочений маятник не розумів, за рахунок чого досі відліковує секунди, коли усе навколо зависло перед визначальним кроком.

Пауза затяглася.

Зрештою той, від кого залежало геть усе, наважився. Груди його й надалі тиснули стіл, проте пальці зробили ледь відчутний рух і той, хто упродовж останніх років завжди знаходився поруч, одразу це побачив. Отже, рішення визріло. Інакше й бути не могло. Нехай довше, аніж завжди, проте привід того вартий.

Тиша бриніла напругою.

— Гаразд, Батістоне. Схоже, нас таки чекає подорож. Я хочу знати, що це за країна.

— Занедбана діра, загалом.

— А конкретніше?

— Матеріал готовий, патроне. Бажаєте зараз?

— Так.

Високий широкоплечий чоловік середніх літ перехилився через поруччя крісла і вставив «флешку» у гніздо блока пам’яті. Величезна, на півстіни, «плазма» спалахнула матовим світлом. Система швидко завантажувалася, проте той не забажав чекати:

— Це одна з країн, які утворилися після розпаду Радянського Союзу у дев`яності роки минулого століття. Має з нами дипломатичні стосунки. У географічному відношенні — ось, між Росією та Європою…

Завантаження відбулося і керована пальцем Батістона стрілочка окреслила на екрані межі території, що сягала морського узбережжя.

— До Євросоюзу не належить… — уточнив дон Маріо.

— Звісно, ні. Хоча… Останнє десятиріччя зусилля політичної верхівки країни спрямовані саме на це і зараз питання про європейську інтеграцію стоїть серйозно як ніколи. Реально за усіма ознаками країна третього світу. Недосконалість політичної системи, низький рівень життя, виробництво практично відсутнє. Країна є одним з основних постачальників дешевої робочої сили до Західної Європи, Сполучених Штатів і навіть Росії, з якою роками конфліктує на ґрунті територіальних питань. Корумпована держава з високим рівнем злочинності.

На екрані «плазми» одна за одною з’являлися діаграми, а керована Батістоном стрілка вправно вела боса углиб далекої країни.

— …ось… Рівень доходів цієї частини населення нижче межі виживання, визначеної ВООЗ. Від самого початку проголошення їхньої незалежності у цьому плані не змінилося майже нічого. Результат кількох революцій — перерозподіл влади з подальшою зовнішньополітичною та економічною дестабілізацією країни. Ось їхні витрати на медицину та освіту. Водночас оце перелік найбагатших людей країни та зосередженого у їхніх руках капіталу. Це політики та бізнесмени.

— Серйозне розшарування…

Сигара у руках дель-Боски зрештою потрапила під «гільйотину», отримала вогню й густий ароматний дим поплив кімнатою. В очах читалася неабияка зосередженість, коли помічник, його «права рука» упродовж останніх десяти років, продовжував розповідь про невідому країну, що наче за іронією долі розташувалась акурат на протилежному боці земної кулі. Батістон завжди робив усе фундаментально, тому картина складалася доволі чітка й зрозуміла.

— Основні імпортери — Китай та Росія. Оце їхні містечка… дрібного калібру. Оце — села. Оце дороги.

Дон Маріо лиш похитав головою.

— Через них проходить й один з основних наркотрафіків з Близького Сходу до Західної Європи. Ось, зверніть увагу. Це за нашими федеральними даними.

Слайд-шоу тривало, і на екрані картини смітників та зруйнованих війною територій продовжували змінюватися елітними ресторанами та столичними пейзажами. Рука дель-Боски зробила цілком визначений рух.

— Достатньо. Дякую, Батістоне. Більше не треба. Добряча «помийна яма». Зрозуміло. Хотілося б тільки уточнити, яка частина потоку їхніх емігрантів осідає у нас.

— Вже зроблено, — стрілка попрямувала у відповідний бік і на екрані з’явилися нові цифри. — Їхня діаспора у нашій країні налічує на сьогодні близько трьохсот тисяч. Щоправда, в основному це люди, які потрапили до Південної Америки на початку ще минулого століття і зараз вони звичайні громадяни, дотичні до своєї колишньої батьківщини хіба що рудиментами культури. Потік теперішніх емігрантів незначний, втім, таки існує.

Рипнув стіл, звільнений від ваги масивного тіла і дель-Боска пройшовся залою. Океан сьогодні спокійний. Хвилі мирно накочувалися на скелястий берег, а коли піна відступала, галька іскрилася барвами під світлом призахідного сонця. Ще трохи — і червонястий диск торкнеться обрію.

— Скільки часу минуло від його появи у мережах?

— Сьогодні десятий день.

— І жодної реакції на наше звернення?

— Жодної. Або він більше не з’являвся в інтернеті, або… це взагалі не те.

— Я прийняв рішення, — дель-Боска швидко повернувся до крісла, всідаючись навпроти свого помічника. — Гадаю, імовірність висока. І нам потрібно діяти. Зволікати більше не можна. Це й так диво, що досі ніхто крім нас не наштовхнувся на нього. А тепер, коли натрапили ми, небезпека зростає. Якщо уявити, що наші системні адміністратори десь прокололися… або ж хтось із них працює на дві сторони…

— У нас надійні люди. Ручаюся. Проте…

Батістон вагався якусь мить.

— Патроне, я можу висловити власні міркування?

— Звісно, — погляд дона Маріо залишався зосередженим. — Я буду тобі вдячний за це.

— Тоді я застеріг би вас від поїздки, — стишивши голос, Батістон нахилився до нього. — Принаймні, вас особисто. Це може виявитися пасткою. Грою з боку наших ворогів та конкурентів. Імовірність такого розкладу ще вища.

— Імовірність, як така, існує завжди. — Рука дель-Боски спромоглася на інший характерний жест, обтерши гостро окреслений клин сивіючої бороди. Рух, який свідчив про неабияку зацікавленість та натхнення. — Але… будь-кого з нас — і мене і тебе… і навіть президента можна прибрати, не сплітаючи