носія, – через л або ль: Ґлорфіндел, Ґаладріель (прим. перекладача).
[73]
Наприклад, у galadhremmin ennorath (дивись тут: ч. 1, с. 302) – «помережані деревами терени Середзем’я». Remmirath (дивись тут: ч. 1, с. 113) складається з rem – «вічко сітки» (квенійське rembe) + mіr – «коштовність». [74]
У вестроні й у перекладах вестроном квенійських назв доволі поширеною практикою було передавати довгі е й о як ей та оу, тобто приблизно як в англійській фразі say no, і це позначилося на письмі: ей, оу (чи їхні еквіваленти в сучасних шрифтах). Одначе таку вимову вважали неправильною чи простакуватою. Але саме така вимова побутувала як вельми природна в Ширі. Відтак ті, хто вимовляв yeni unotime («довгі роки незліченні»), приблизно як єні уноатаймі, помилялися би не менше за Більбо, Меріадока чи Переґріна. Проте Фродо, як визнавали, мав неабиякий «хист вимовляти іноземні звуки». [75]
Як і в Annûn – Аннун («захід сонця»), Amrûn – Амрун («схід сонця») під впливом споріднених dûn – дун («захід») і rhûn – рун («схід»). [76]
Первісно. Проте iu в мові квенья у Третю Епоху зазвичай вимовляли як висхідний дифтонг: як yu в англійському yule (ю українською). [77]
З огляду на це, при транскрибуванні відповідних слів українською ці звуки передавалися як тг, кг (прим. перекладача). [78]
Єдине співвідношення, яке було би зрозумілим ельдарам, скажімо, в українській абетці, – це співвідношення між літерами Р та Б, а от їхнє відмежування одна від одної, а також від В, М, Ф здалося би їм абсурдним. [79]
Деякі з них, приміром, можна побачити у написі в ч. 1, с. 71, протранскрибованому у тій самій частині на с. 324-325. Вживали їх головно для позначення голосних, які в мові квенья зазвичай вважали видозмінами сусідніх приголосних; чи для якнайбільш стислого запису найпоширеніших звукосполучень приголосних. [80]
Тут звуки відтворювано за тим самим принципом, що й в описаних вище правилах транскрипції, тільки в цьому випадку ch передає звук ch в англійському church (себто ч українською); j передає англійський j (себто дж), а zh – звук, що його чуємо в англійських словах azure, occasion (українське ж). [81]
Напис на Західній брамі Морії демонструє приклад того, як саме передавали на письмі синдарську мову, в якій ступінь 6 передавав прості носові приголосні, а ступінь 5 репрезентував подвійні чи довгі носові звуки, часто вживані в цій мові: 17 = нн, але 21 = н. [82]
Дивись назви квенійських літер тут: ч. З, с. 495-496. [83]
У мові квенья, де звук а траплявся дуже часто, знак на позначення цього голосного взагалі нехтували. Зокрема, замість calma («світоч») можна було написати просто clm. Звісно, всі читали це саме як calma, бо cl не було у квеньї можливим початковим звукосполученням, а m ніколи не стояло наприкінці слова. Імовірно, цей самий набір літер можна було прочитати ще і як calama, проте такого слова не існувало. [84]
На позначення приглушеного варіанта г у квеньї первісно використовували просту підвищену основу, що мала назву галла – «високий». Її могли ставити перед приголосним, аби вказати на те, що його вимовляють без участі голосу, глухо; приглушені варіанти р і л позначали саме так, а транскрибували – гр, гл. Згодом № 33 почали використовувати для позначення звичайного г, а значення г’я (давніше значення) надавали символу наступного й із додаванням техти. [85]
Символами в дужках послуговувалися лише ельфи; * позначає керти, якими користувалися тільки ґноми. [86]
період, про який ідеться, у Лорієні розмовляли синдарською, проте «з акцентом», адже більшість тамтешнього народу була за походженням пралісними ельфами. Цей «акцент» і його обмежене знання синдарської і ввели Фродо в оману (як зазначив у «Книзі Ватага» один ґондорський тлумач). Усі ельфійські слова, цитовані у Другій Книзі в розділах 6, 7, 8, насправді є синдарськими, як і більшість топонімів і власних назв. Але Лорієн, Карас-Ґаладон, Амрот, Німродель походять із мови пралісних ельфів і були лиш адаптовані до синдарської. [87]
Квенійськими є, наприклад, назва Нуменор (повна форма – Нуменоре) й імення Елендил, Ісільдур, Анаріон і всі королівські імена Ґондору включно з Елессаром, що означає «Ельфійський Самоцвіт». Більшість імен інших чоловіків і жінок із роду дунедайнів, як-от Араґорн, Денетор, Ґільрен, синдарські за формою, – їх-бо часто нарікали на честь ельфів і людей, увічнених у піснях та в історіях Першої Епохи (як-от Берен, Гурін). Однак зовсім мало імен мають і змішану форму, як-от Боромир. [88]
Стури зі Стрілки, котрі повернулися до Дикого Краю, уже на той час знали спільну мову; та Деаґол і Смеаґол – це імена, запозичені з мови людей, котрі мешкали на теренах поблизу Ірисової Ріки. [89]
За винятком тих моментів, коли гобіти робили власні спроби передати короткі шепоти і вигуки ентів; а-лалла-лалла-румба-каманда-ліндор-буруме – це також не ельфійська фраза, а єдине (хоч, імовірно, вельми неточне) намагання відтворити фрагмент справжньої ентівської мови, що дійшло до наших днів. [90]
Українською мовою це передано завдяки вживанню займенників ти, ви та похідних од них, причому ви, ваш, вам тощо репрезентують моменти, коли було вживано церемоніальну мову; а перехід від ви та ваш до ти і твій свідчить про значущу заміну формальної мови панібратською. [91]
Застосування цієї лінгвістичної процедури, проте, не має на меті потвердити, що рогірими та наші предки мали між собою щось спільне в культурі й у мистецтві, у зброї та в методах ведення війни, крім тих загальних рис, що неминуче виникають під впливом обставин: як це, наприклад, стається із простішими народами, які контактують із вищою і тоншою культурою та живуть на територіях, що колись були її домініоном. [92]
Загалом, цей опис облич і волосся можна застосувати лише до нольдорів. Див.: Книга втрачених сказань, ч. 1.
Наприклад, у galadhremmin ennorath (дивись тут: ч. 1, с. 302) – «помережані деревами терени Середзем’я». Remmirath (дивись тут: ч. 1, с. 113) складається з rem – «вічко сітки» (квенійське rembe) + mіr – «коштовність». [74]
У вестроні й у перекладах вестроном квенійських назв доволі поширеною практикою було передавати довгі е й о як ей та оу, тобто приблизно як в англійській фразі say no, і це позначилося на письмі: ей, оу (чи їхні еквіваленти в сучасних шрифтах). Одначе таку вимову вважали неправильною чи простакуватою. Але саме така вимова побутувала як вельми природна в Ширі. Відтак ті, хто вимовляв yeni unotime («довгі роки незліченні»), приблизно як єні уноатаймі, помилялися би не менше за Більбо, Меріадока чи Переґріна. Проте Фродо, як визнавали, мав неабиякий «хист вимовляти іноземні звуки». [75]
Як і в Annûn – Аннун («захід сонця»), Amrûn – Амрун («схід сонця») під впливом споріднених dûn – дун («захід») і rhûn – рун («схід»). [76]
Первісно. Проте iu в мові квенья у Третю Епоху зазвичай вимовляли як висхідний дифтонг: як yu в англійському yule (ю українською). [77]
З огляду на це, при транскрибуванні відповідних слів українською ці звуки передавалися як тг, кг (прим. перекладача). [78]
Єдине співвідношення, яке було би зрозумілим ельдарам, скажімо, в українській абетці, – це співвідношення між літерами Р та Б, а от їхнє відмежування одна від одної, а також від В, М, Ф здалося би їм абсурдним. [79]
Деякі з них, приміром, можна побачити у написі в ч. 1, с. 71, протранскрибованому у тій самій частині на с. 324-325. Вживали їх головно для позначення голосних, які в мові квенья зазвичай вважали видозмінами сусідніх приголосних; чи для якнайбільш стислого запису найпоширеніших звукосполучень приголосних. [80]
Тут звуки відтворювано за тим самим принципом, що й в описаних вище правилах транскрипції, тільки в цьому випадку ch передає звук ch в англійському church (себто ч українською); j передає англійський j (себто дж), а zh – звук, що його чуємо в англійських словах azure, occasion (українське ж). [81]
Напис на Західній брамі Морії демонструє приклад того, як саме передавали на письмі синдарську мову, в якій ступінь 6 передавав прості носові приголосні, а ступінь 5 репрезентував подвійні чи довгі носові звуки, часто вживані в цій мові: 17 = нн, але 21 = н. [82]
Дивись назви квенійських літер тут: ч. З, с. 495-496. [83]
У мові квенья, де звук а траплявся дуже часто, знак на позначення цього голосного взагалі нехтували. Зокрема, замість calma («світоч») можна було написати просто clm. Звісно, всі читали це саме як calma, бо cl не було у квеньї можливим початковим звукосполученням, а m ніколи не стояло наприкінці слова. Імовірно, цей самий набір літер можна було прочитати ще і як calama, проте такого слова не існувало. [84]
На позначення приглушеного варіанта г у квеньї первісно використовували просту підвищену основу, що мала назву галла – «високий». Її могли ставити перед приголосним, аби вказати на те, що його вимовляють без участі голосу, глухо; приглушені варіанти р і л позначали саме так, а транскрибували – гр, гл. Згодом № 33 почали використовувати для позначення звичайного г, а значення г’я (давніше значення) надавали символу наступного й із додаванням техти. [85]
Символами в дужках послуговувалися лише ельфи; * позначає керти, якими користувалися тільки ґноми. [86]
період, про який ідеться, у Лорієні розмовляли синдарською, проте «з акцентом», адже більшість тамтешнього народу була за походженням пралісними ельфами. Цей «акцент» і його обмежене знання синдарської і ввели Фродо в оману (як зазначив у «Книзі Ватага» один ґондорський тлумач). Усі ельфійські слова, цитовані у Другій Книзі в розділах 6, 7, 8, насправді є синдарськими, як і більшість топонімів і власних назв. Але Лорієн, Карас-Ґаладон, Амрот, Німродель походять із мови пралісних ельфів і були лиш адаптовані до синдарської. [87]
Квенійськими є, наприклад, назва Нуменор (повна форма – Нуменоре) й імення Елендил, Ісільдур, Анаріон і всі королівські імена Ґондору включно з Елессаром, що означає «Ельфійський Самоцвіт». Більшість імен інших чоловіків і жінок із роду дунедайнів, як-от Араґорн, Денетор, Ґільрен, синдарські за формою, – їх-бо часто нарікали на честь ельфів і людей, увічнених у піснях та в історіях Першої Епохи (як-от Берен, Гурін). Однак зовсім мало імен мають і змішану форму, як-от Боромир. [88]
Стури зі Стрілки, котрі повернулися до Дикого Краю, уже на той час знали спільну мову; та Деаґол і Смеаґол – це імена, запозичені з мови людей, котрі мешкали на теренах поблизу Ірисової Ріки. [89]
За винятком тих моментів, коли гобіти робили власні спроби передати короткі шепоти і вигуки ентів; а-лалла-лалла-румба-каманда-ліндор-буруме – це також не ельфійська фраза, а єдине (хоч, імовірно, вельми неточне) намагання відтворити фрагмент справжньої ентівської мови, що дійшло до наших днів. [90]
Українською мовою це передано завдяки вживанню займенників ти, ви та похідних од них, причому ви, ваш, вам тощо репрезентують моменти, коли було вживано церемоніальну мову; а перехід від ви та ваш до ти і твій свідчить про значущу заміну формальної мови панібратською. [91]
Застосування цієї лінгвістичної процедури, проте, не має на меті потвердити, що рогірими та наші предки мали між собою щось спільне в культурі й у мистецтві, у зброї та в методах ведення війни, крім тих загальних рис, що неминуче виникають під впливом обставин: як це, наприклад, стається із простішими народами, які контактують із вищою і тоншою культурою та живуть на територіях, що колись були її домініоном. [92]
Загалом, цей опис облич і волосся можна застосувати лише до нольдорів. Див.: Книга втрачених сказань, ч. 1.