насупився.

-- Клієнт мене кинув. Вся решта в нього, але цю він хоче найбільше. Настільки, що я тримаю його за яйця, -- його обличчя проясніло і він засміявся. – Я виб‘ю з нього все, що він мені винен плюс компенсацію за моральні збитки. Загалом три тисячі золотих марок, і я дам тобі сотню тільки за те, що ти кілька годин доглядатимеш за цією цяцькою.

Я нахмурила брови. Я знала Корбіна вже три роки; він був добрим злодієм і доброю людиною. Худий як тріска, з личком, від якого всі дівчата шаріються і прикривши рот долонями, шепочуть одна до одної, і яке приваблює довгі пильні погляди жінок. В нього найдовші вії, які я коли-небудь бачила в чоловіків чи жінок. Він легко напивався, тому пив мало, хоча й любив виставляти. В нього делікатні пальці й хвилясте волосся кольору меду, і коли певної ночі я сказала йому “ні”, коли він надто розпустив руки, мені не довелося підкріплювати свої слова ножем і я більше ніколи не мусила повторюватися. Раз чи два я пошкодувала, що була такою непоступливою, але це був слабкий, меланхолічний жаль. Гру “а якби” грати не дуже весело.

Проте, Корбін був не самою розумною людиною, яку я коли-небудь зустрічала. Не дурнем; дурні злодії довго не живуть. Але його хитрість була ситуативною. Коли йшлося про людей, він ніколи так насправді не розумів, на що вони здатні. А може просто не хотів вірити, що те, на що люди здатні, це правило, а не виняток.

-- Амро? Це ж легкі гроші.

-- Надто легкі, -- відповіла я, сьорбнувши вина.

-- О, Боги, жінко! Я гадав ти не проти заробити лишню копійчину, а мені потрібен хтось, кому я довіряю. Але якщо ні… -- він потягнувся по статуетку, але я ляпасом відкинула його руку.

-- Я не сказала “ні”.

Корбін посміхнувся, показуючи надзвичайно прямі, надзвичайно білі зуби. В мене відразу виникло бажання кинути ту гидоту йому в обличчя. Але сто марок не та сума, від якої я могла так легко відмовитися. Хоча, треба було. А йому потрібно було відмовитися від своєї безнадійної затії.

-- Одна умова, -- сказала я. – Розкажи мені кого ти шантажуєш.

Йому це не сподобалося. Клієнту гарантувалася анонімність. В нашому бізнесі це ледь не єдине правило. Він насупився.

-- Ну, давай, Корбіне. Сам сказав, що вони намагалися кинути тебе на гроші.

-- Правда. Але навіщо тобі знати?

-- Бо якщо я збираюся запхати палець у воду, то хочу знати, що в ній плаває.

-- І чи є в нього зуби. Гаразд, це справедливо. Це еламнерець на ім‘я Гейрус. Я тільки знаю, він багатий, як чорт рогатий. Найняв віллу на Джакос-Роуд, розташовану на кручі. Оточив себе найманцями, а всю брудну роботу для нього виконує дрібний посіпака, горбань, якого звуть Бош. Саме з Бошем я мав справи. Особисто з еламнерцем не зустрічався.

Ніколи не чула жодного з імен.

-- Цей Бош місцевий?

-- Люсернієць, але не думаю, що з самого міста. Судячи з акценту він з півдня.

-- Ще одне. Звідки походять статуетки?

-- Я забрав їх зі старого-престарого храму в Гол-Шен, на болотах. Як я вже казав, його більше не існує. Я ледь накивав п‘ятами живим і неушкодженим. Не найкращі миттєвості мого життя. – Він знов ковтнув Тамборського Елітного і заткнув корок. – Ще якісь запитання?

-- Якщо хочеш, то за сотню марок я тебе прикрию. Вони вже намагалися кинути тебе; що їм перешкодить зробити це ще раз?

-- Перший раз я проявив недбальство. Досі не розумію, як вони вичислили, де я приховав здобич. Міг би присягнути, що за мною не було хвоста. Цю я взяв з собою на зустріч, щоб показати товар. Вони повинні були заплатити й тоді я сказав би їм, де інші статуетки. Коли я прийшов на місце зустрічі, ніхто не з‘явився, а коли повернувся, вся решта зникла. – Він посміхнувся тією своєю невимушеною усмішкою. – Здається, взявши з собою цю статуетку, замість того, щоб залишити з рештою, я трохи зіпсував їхні плани. Я зробив це імпульсивно. Праведний порив, який окупився. Як я вже казав, цим разом я тримаю їх за яйця.

Я не була така певна в цьому.

-- Тепер ти повинен принести статуетку, але не зробиш цього. Що помішає їм спробувати вибити її з тебе?

-- Про це не хвилюйся. Я домовився про приємне безпечне місце де ми провернемо цю справу, а потім довга подорож за кордон. З лікувальною метою.

Я фиркнула. Мене називають песимісткою. І недовірливою сукою. А ще є люди, які не люблять розкидатися компліментами. Але це була не моя гра, це була гра Корбіна. Я була готова підтримати його, наскільки він цього бажає. За сто марок і по старій дружбі.

-- Як скажеш, Корбіне, -- я підняла ідола в руці. – Коли ти за ним прийдеш?

Він встав і потягнувся.

-- Опівночі, або трохи пізніше.

-- А якщо ти не з‘явишся?

-- Якщо не з‘явлюся до світанку, статуетка твоя. Але переплав її. Щоб у них не було шансів придбати її десь на відкритому ринку. – Він пішов у коридор і почав зашнуровувати черевики.

-- А що з тобою? – запитала я. – А що зі мною? Якщо ти не з‘явишся.

Він знизав плечима.

-- Заопікуйся Кісткою. Ти знаєш, де я живу.

-- Я не люблю собак.

-- Ні, ти не любиш бути відповідальною за когось крім себе. Але за ціну золота, витопленого з цієї штуковини, тобі доведеться потерпіти Кістку. До того ж, -- сказав він. – Кістка любить тебе. А, і Амро? Гарна цяцька, -- він показав крихітного скляного колібрі, якого поцупив з коробки, і з невиправною посмішкою, запхав у кишеню. З цим він вийшов за двері й зійшов по хитких сходах.

Я зачинила за ним. Пам‘ятаю, я ще подумала, не дай Боги, щось піде не так.

Кістка, хоча й дворняга – здоровенна тварюка. Яка пускає слину. Постійно. Я не збиралася терпіти її в своєму домі.

Я ще раз поглянула на статуетку. Вона була така ж страшна. Золото було не надто високої проби, а різьба грубою. Складки потемніли від древнього бруду. На ній майже не було потертих місць, тож я припустила, що до неї доторкалися не дуже часто.

Мені в голову прийшло півдесятка жабоподібних богів, божків і демонів, але у всіх них було по чотири лапи, й тільки двоє пожирали людей. Я знизала плечима. Статуетка належала якомусь нікчемному культу, про який ніхто ніколи не чув, або походила з часів до Діаспори. Якщо перше, то вона не вартувала нічого понад свою вагу в золоті. Якщо друге, то значно, значно більше. Для відповідного клієнта. З того, що розповів Корбін, друге було більш ймовірним, але я все одно розплавлю її, якщо до цього дійде звичайно.

Я заховала огидну статуетку в криївку