і пішла досипати. Мені снилося, що я чула в стіні важке дихання жаби, яке переривав пронизливий крик її обіду. Коли я прокинулася після заходу сонця, в мене жахливо боліла голова, а в роті смакувало, наче після триденного запою.

Розділ 2

Неспокійна і сама не своя, за кілька годин до півночі, я помилася, одягнулася і вийшла в ніч. Біль голови був такий, неначе паскудні, маленькі голки кололи мені в скронях.

Внизу, я чула як кружляють і клацають кісточки на ігрових столах товариського клубу Корані. Старі буркотуни проводили нескінченні партії в пуш здаля від свого рідного острова. Раз в місяць вони влаштовували танці, й чудернацькі мелодії троїстих музик з колісними лірами стогнали, дрижали та хрипіли через дошки в підлозі. А так вони цілком приємні сусіди.

Я пройшлася трохи в світлі ліхтарів по кварталу Чужоземців, по вулицях, що виглядали небезпечнішими, ніж були насправді. Люсерніс вже давно переріс поділи на квартали, але назва залишилася. Мені там подобалося.

Він був достатньо близько до гавані, щоб влітку ловити легкий вітерець, який у Люсернісі вартував навіть гнилого запаху риби, що прилітав разом з ним. І квартал Чужоземців був домівкою для різношерстої публіки.

З цілого Люсерніса, тут в мене було найменше проблем. Але жінка, яка гуляє сама, все одно повинна вважати на себе і оточення, і мені постійно доводиться зносити певну кількість образ і брудних натяків. В мене чоловічий одяг і хлоп‘яча фігура, а якщо хтось підійде настільки близько, що бачить моє обличчя і здогадується про стать, він тоді достатньо близько, щоб побачити кілька з моїх найбільших шрамів. Як правило цього достатньо. Якщо ні, то я провела достатньо часу, відточуючи свою майстерність з ножами.

Я пройшла через Нічний Базар, повз торговців усім, що тільки можна уявити, і купила перекусити у Атана. Атан – камлачерець, огрядний вуличний крамар, від нього смердить вугільною пічкою, над якою він постійно нахилений, а обличчя червоне і блискуче від жару. Він не використовує надто смердючих чи протухлих інгредієнтів. Частка хрящів мінімальна. Мене ще ніколи не нудило від його страв, хоча я ніколи до кінця не впевнена, що саме їм.

-- Що за м‘ясо сьогодні, Атане?

--Їстівне, -- буркнув він, роздмухуючи вугілля.

-- Моя мама так завжди говорила.

Його широке, грубе обличчя спохмурніло ще більше.

-- Так, порівнюй мене з бабою. Чом би й ні? Я готую, отже я не чоловік. – Він похитав головою.

Здається всі камлачерці трохи понурі, так наче вони впали з недосяжних висот і були невдоволені, що їм доводиться борсатися у багнюці разом з рештою людськості. Мабуть, це тому, що вони переможена раса воїнів.

Сіроокий Атан повинен тримати в руці широкий меч, а не шампури з м‘ясом.

-- Бути жінкою не так вже й погано, -- сказала я йому. – Але, гадаю, тут я необ‘єктивна.

-- Так. Наступного разу я одягну спідницю і напудрю личко. Забирайся звідси.

-- Добраніч, Атане.

Він відмахнувся від мене. Я плелася по вулиці Скорботної Пристані й механічно жувала, не помічаючи, що їм. Біль голови повільно минав.

Коли стара карга наштовхнулася на мене, я автоматично прикрила кишеню від руки, що мала залізти туди. Від руки, як виявилося, якої там не було. Я стала надто підозріливою.

-- Вибачте, -- сказала бабуся, одягнена в поношену, але чисту сукню, з гаптованим капелюшком на геть сивому волоссі. Ростом вона була навіть меншою від мене. Бабуся простягнула висохлу руку і поплескала мене по плечу.

-- Та нічого, -- пробурмотіла я.

-- Здається, в тебе клопоти, -- сказала вона, і я зауважила її проникливі зелені очі. Все в ній кричало “бабуся”, але очі говорили зовсім інше. Щось ближче до хижака. Я відсахнулася.

-- Все гаразд, дякую.

-- Ой, ні, я так не думаю. Я бачу темряву в отих твоїх красивих, блакитних очах. А ще я бачу, як тіні збираються в тебе за спиною. – Її рука різко смикнулася і схопила мене за зап‘ястя.

-- Краще відпусти мене, бабусю. Я не хочу влаштовувати сцену на вулиці. Але влаштую.

Вона не чула мене, взагалі не звертала на мене увагу.

Зелені очі раптово стали буремно-сірими. Кривава відьма. Я розмовляла з кривавою відьмою тут, на вулиці Скорботної Пристані. Просто фантастика.

-- Я бачу кров, і золото, -- промовила вона загробним голосом. – Чую жалібне завивання. Вогонь і Смерть переслідують тебе, а за ними до твоїх дверей наближається Восьмикратна Сука.

Я вирвалася і обірвала контакт. Моя рука аж свербіла за ножем, але це було б нерозумно. Криваві відьми неприємні вороги.

-- Заради яєць Керфа, жінко, що ти в біса плетеш?

Вона слабо посміхнулася.

-- На тебе звалиться сто лих, дівчино. Приходь до Матусі Багряної, коли тобі стане несила. Ти знайдеш мене в Ненависних Водах. – Вона хотіла поплескати мене по руці, але я відступила. Ще один загадковий погляд і бабуся зникла серед перехожих.

-- Заради кривої палки Керфа, -- пробурмотіла я. – Хіба ворожки не повинні розказувати, який ти везучий?

Але я зала, що мої слова це тільки бравада. Мені потрібно було випити. Криваві відьми. Якщо вже мати справу з чарами, то я воліла мати справу з магами. Принаймні маги не набридали тобі таємничими нісенітницями.

Я провела певний час у винному магазині “У Тамбора”, за одним з вуличних столиків, сьорбаючи оцет з глиняної чашки й прислухаючись до чуток.

Коли “У Тамбора” зачинився, у мене був паскудний настрій. В мене завжди були проблеми з очікуванням. Звичайно, я можу почекати, але мені це не подобається. Я переживала за Корбіна, а слова кривавої відьми стривожили мене більше, ніж я була готова признати чи подумати. Я й гадки не мала хто ця Восьмикратна Сука, але знала, що криваві відьми не любили жартувати. З зусиллям я відклала це для подальших роздумів. Якщо мене чекають клопоти, то вони прийдуть, переживаю я чи ні.

За годину до півночі я повернулася додому, щоб чекати на Корбіна, була я похмурою і спантеличеною. І стривоженою.

Північ прийшла і минула. Я читала; перш ніж померти мати навчила мене грамоти, а в Люсернісі були найкращі й найгірше захищені приватні бібліотеки з усіх міст, де я бувала. А з іншого боку, хто буде красти книги? Якщо ти вмієш читати, то, мабуть, достатньо багатий, щоб купляти свої. Це була одна з тих дещо пікантних романтичних історій з минулого століття. За нормальних обставин, вона б мені сподобалася, але зараз мені