переривчастими порціями, потекло молоко. Ми пили його всією родиною, бо воно було особливо багате на вітаміни і білки.

Маша стояла, трохи зігнувшись, спираючись руками на огорожу, і слухала, як апарат видоює з неї рідину. Її очі дивилися кудись у землю. Я не втримався і почухав її за вухом. Маша усміхнулась і подивилася на мене. Мені навіть здалося, що в її погляді промайнула якась думка. Нісенітниця. Мислення сторів лише трохи вище за мавпяче. Вони розуміють тільки накази, та й то не всі. Дресировані стори можуть розуміти окремі прості речення, але не більше десятка.

— Ну, іди! — я погладив її по голові, віднявши від грудей гумові накладки. — На.

Я вийняв з кишені невелику шоколадку.

Вона закричала від радості, схопила шоколадку і побігла в куток, на ходу розриваючи обгортку. Вона була би гарна ззаду, якби не присохлі фекалії, які прилипли до її сідниць і спини. У сторів відсутні особливі поняття про чистоту. Інстинктів чистоти вони не мали, а культура їм, тваринам, була не відома.

Я відкрутив банку з молоком від апарата. Воно була ще тепле, майже гаряче, щойно з тіла. Зверху зібралася моя улюблена пінка. Я тут же, закинувши голову, випив половину. Невелика цівка потекла мені по підборіддю на шию і груди. Я чомусь засміявся.

3

До витоків нашої цивілізації

ЛЮДИ І СТОРИ

Пан Джон Шевчук,

доктор філософії,

Головний Радник Контрольної Ради Рейха,

оберштурмбанфюрер

У зв’язку з подальшим зростанням моральної свідомості наших співгромадян, що є метою нашої гуманістичної держави, молоді люди починають порушувати питання, яких не порушували їхні діди та прадіди. Які витоки нашої цивілізації, як нам ставитися до засновників цієї цивілізації?

Не можна сказати, що Гітлер із його нацистською філософією в жодний спосіб не вплинув на народження нашої цивілізації. Він, слідом за Ніцше, піддав сумніву багато понять, які здавалися вічними. І насамперед — саме поняття «людина». У цьому було зло й у цьому було добро їхніх діянь. Зло Гітлера було в то­му, що він проповідував і дозволив убивства людей — таких самих, як він, істот. Але, як і його сучасник Сталін, він виходив із ніцшеанського (та християнського!) постулату про незакінченість, невизначеність людини. Один хотів зробити (і зробив) із людини одне, інший — інше. Що таке людина — ніхто не знає і знати не може. У цьому сенсі обох тиранів об’єднує якийсь глибинний зв’язок із ідеєю свободи. Як, утім, і будь-яке «зло».

Наша цивілізація стала одним із можливих породжень цієї свободи. Ми відкидаємо більшовизм, фашизм і нацизм як жорстоке, нелюдське явище. Уже багато століть люди у нас не вбивають людей. Але сама ніцшеанська думка нацистів про необов’язковий збіг зов­нішньої, тілесної, схожості з поняттям «людина» виявилася доброчинною. Що більше: можна сказати, що нацисти в якомусь сенсі — піонери майбутнього, які стали жертвами перехідного періоду. Вони діяли в епоху, коли всі людиноподібні істоти були людьми. Тому вони і вступили в конфлікт із людською мораллю, постали нік­чемами. Важко уявити, але на планеті не було людиноподібних тварин! Зігнані в концтабори люди за своєю свідомістю і психічними якостями залишалися людьми. Хоч як намагалися нацисти пере­конати себе й інших, що це не люди, «нижча раса», щось на зразок тварин, — усе-таки то була брехня. Хоча б уже тому, що там, у конц­таборах, як свідчать архіви, перебували дуже розумні люди. Там писали вірші, вирували найвищі людські почуття. Серце стискається від болю та обурення, коли знайомишся з істинною картиною тих років.

Таким чином, не нелюдяність фашизму лежить біля витоків нашої цивілізації, а лише сама ідея неспівпадіння поняття «людина» з певною будовою тіла. Здогад про те, що не кожне анатомічно «людське» тіло належить людині (а тільки її, власне, і стосується вся наша гуманістична мораль), у зародку є вже у Ніцше. Він поклав край християнсько-уніфікованому погляду на будь-яку істоту, що володіє «людським» тілом, як на людину. Він перший припустив, що серед таких істот можуть бути як люди, гідні того, щоби до них ставилися як до людей (надлюди), так і представники породи, яка не доросла до людей.

Треба сказати, що для тих часів (згадаймо ще раз, що сторів тоді не існувало!) це була божевільна ідея. Ідея, що несла в собі загрозу кожній людині: в кожному можна було побачити не людину, а просто істоту, що володіє людським тілом. І спробуй тоді доведи, що ти людина!

Те, що є неймовірним сьогодні у нас, було можливим у далекому ХХ сторіччі. Й абсолютно зрозуміло відтак, чому з фашизмом було так швидко покінчено. Спроба довести на практиці, що істоти, які мають людські тіла, можуть бути і людьми, і нелюдьми, тобто звичайними тваринами, закінчилася крахом. Адже то була тільки ідея, — проте вона не мала в ті часи підстави у дійсності. Вигина­ючи реальність під ідею, фашисти прагнули перетворити повноцінних людей на тварин. Божевільна спроба випередити час! Голі, брудні, скупчені в одному місці, люди не переставали бути людьми. Адже кожен людиноподібний був тоді людиною.

Та відштовхнімося від того часу і спробуємо перенестися у ближчий до нас період. Хоч як би це не було нам боляче усвідомлювати, але ми не можемо заперечувати, що сьогоднішні стори — результат фашистського перетворення світу. Через сто років після першої появи на історичній арені фашисти, як ми знаємо, все-таки спромоглися взяти реванш. У 2098-му, коли це сталося, цивілізація була вже далеко не тою, що в середині ХХ століття. Поняття про «людину» було настільки розхитане, розмите, що ми вже з повним правом можемо говорити про зародження перших сторів. Поширеним («модним») вже було злягання при свідках (не кажучи вже про ходіння голим), сім’я, фактично, зникла, смерть перестала бути таїнством, і розвагою стало спостерігати — спочатку на екрані, а потім у спеціальних палатах — за останніми конвульсіями вмираючого. Те, що називають «остаточним розкладанням моралі», використали фашисти. Цього разу вони виявилися чи не найрозумнішими, бо стали єдиними, хто зміг дати суспільству, одурілому від безглуздого існування, ясну та розумну мету. Фашисти стали санітарами дикого людства, яке повністю деградувало і скотилося до тваринності. Хто міг врятувати людину? Відновити людську расу? Знову мільйони було зігнано в концтабори.

Тепер відповімо на, можливо, найжахливіше з питань. Чи не було і цього разу в цих концтаборах людей? Чи не було там поетів, мислителів? Вони там були. І навіть ті істоти, які, розклавшись морально, втратили будь-яку форму, були ще все-таки людьми. «Власне стори» —