- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (4) »
Засвіт встали козаченьки
Ой на горі два дубки
Ой на горі два дубки, (2)
Ой на горі два дубки, два дубки,
Та й схилились докупки5.
Вітер дуба хитає, (2)
Вітер дуба хитає, хитає,
Козак дівку питає:
— Ой, дівчино, чия ти, (2)
Ой, дівчино, чия ти, чия ти,
Чи не вийдеш гуляти?
— Не питайся, чия я, (2)
Не питайся, чия я, чия я,
Вийдеш та — то вийду й я.
А я донька мамчина, (2)
А я донька мамчина, мамчина,
Цілуватись навчена!
— А я в батька один син, (2)
А я в батька один син, один син,
Погуляти хоть би з ким!
Терен цвіте, терен цвіте
Терен цвіте, терен цвіте,
Листя опадає,
Хто в любові не знається,
Той горя не знає.
А я молоденька
Вже горя зазнала,
Вечероньки недоїла,
Нічки недоспала.
Візьму кріселечко,
Сяду край віконця,
Іще очі не дрімали,
А вже сходить сонце.
Хоч дрімайте, не дрімайте,
Не будете спати:
Десь поїхав мій миленький
Іншої шукати.
Очі мої, очі,
Що ви наробили?
Кого люди обминали,
Того полюбили.
Туман яром по долині
Туман яром по долині, (2)
Широкий лист на калині.(2)
А ще ширший на дубочку, (2)
Кличе козак дівчиноньку. (2)
А він кличе та й не свою: (2)
— Прийди, серце, поцілую. (2)
Він цілує, він милує, (2)
До серденька пригортає. (2)
Нащо чужу цілувати, (2)
Серцю жалю завдавати. (2)
А Ванюша молоденький, (2)
Під ним коник вороненький. (2)
А Ванюші коник грає, (2)
А в дівчини серце в’яне. (2)
А в дівчини серце в’яне, (2)
Що з козаком спать не ляже. (2)
Попід мостом, мостом
Попід мостом, мостом
Росте трава ростом...
Люблю, мати, того козаченька,
Що високий ростом.
Не я його люблю,
Любить моя мати...
З ким стояла, в саду розмовляла,
Й підківочки знати.
Ой коли б же мені
Ранше неньки встати,
Да вирвати в саду василечки,
Слід позамітати.
Ой у мене ненька
Ранше мене встала,
Та вирвала в саду василечки,
Слід позамітала.
Ой орав козак та й у чистому полі
Ой орав(и) козак та й у чистому полі,
Да доорався до сухого лому.
Ой доорався та й до сухого лому
Та й випріг воли та й пішов на діброву.
Сам заплакав та край коника стоя.
Заболіла головушка з горя.
Заболіла головушка з горя:
Засватана дівчинонька моя.
Ой коли б мені та вечора діждаться —
Пошлю людей дівчину сватати.
Пошлю людей дівчину сватати,
А сам сяду під вікном слухати.
А сам сяду під вікном слухати,
А що буде мати про мене казати.
Ой і зійди, зійди, ти, зіронько та вечірняя
Ой і зійди, зійди, ти, зіронько та вечірняя,
Ой вийди, вийди, дівчинонько моя
вірная! (2)
Рада б зірка зійти, — чорна хмара та
й наступає:
Рада б дівка вийти, так матуся, ой,
не пускає! (2)
Ой зірочка зійшла — усе поле та й освітила,
А дівчина вийшла — козаченька та
й звеселила. (2)
«Ох і ти, козаченьку, ти, хрещатий,
ой барвіночку!
Хто ж тобі постеле у дорозі та
постілечку?» (2)
«Ой стелеться ж мені широкий лист та
все бурковина,
А під головоньку голубая та жупанина!» (2)
Ой що через межу та зелений горошок
поплівся,
Козак до дівчини через люди, ой, та
й уклонився: (2)
«Ох і поклоніться, ой ви, добрії та люди,
Нехай моїй милій та легенько буде!» (2)
Ударь, коню, копитами
Ударь, коню, копитами
Перед воротами,
Може, вийде дівчинонька
З чорними бровами.
Та й не вийшла дівчинонька,
Вийшла стара мати,
Запрошає, загощає
Козаків до хати.
Оден козак з коня злазит,
Другий коня в’яже,
Третій козак йде до хати,
Добрий вечір, каже.
Добрий вечір, стара мати,
Дай води нап’юся,
Кажуть люди — гарне дівча,
То най подивлюся.
В хаті кварта, в сінях ведро,
А в саду криниця,
Моя дочка на гулянню —
Іди подивися.
Іде козак, іде козак
Дівчина гуляє,
Молодому козакові
Серденько ся крає.
Покинь, дівча, покинь, дівча,
З хлопцями гуляти,
Ходи, сядеш на коника,
Щось буду казати.
Чом ти не прийшов
«Чом ти не прийшов, як місяць зійшов,
Як я тебе ждала,
Чи коня не мав, чи стежки не знав,
Чи мать не пускала?»
І коня я мав, і стежку я знав,
І мати пускала.
Найменша сестра — бодай не зросла —
Сідельце сховала.
Старшая сестра сідельце знайшла,
Коня осідлала:
«Поїжджай, браток, до дівчиноньки,
Котра тебе ждала».
Тече річенька невеличенька,
Схочу — перескочу.
Ой віддай мене, моя матінко,
За кого я схочу.
Як віддавала, приказувала
В гостях не бувати:
«А як прийдеш ти, моя донечко,
То вижену з хати».
Терпіла годок, терпіла другий,
Третій не стерпіла,
Перетворилась в сиву зозулю,
В гості полетіла.
Полем летіла — землю кропила
Дрібними сльозами,
Гаєм летіла — гілля ламала
Білими руками.
Прилетіла в сад, сад зелененький,
Сіла на калині,
Та й стала кувать, жалю завдавать,
Як жить на чужині.
Кувала я день, кувала другий,
І ніхто не чує.
А на третій день стала кувати,
Ніхто не рятує.
Сидить матінка край віконечка,
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (4) »