або у холодній величі відвернеться від життя. Малоросіянка або помре від свого болю, або й коли її волосся вже давно посивіє, все ще оплакуватиме темні кучері свого милого. Польська пані, що бачила, як її син загинув у боротьбі за польську справу, повернулася ще у повному блиску своєї вроди у самотнє помістя і прожила довге спокійне життя бідної хворої страдниці. Відома малоросійська письменниця незадовго після смерти своїх дітей пішла за ними в могилу.

Якщо темперамент якось показує приблизну температуру людської природи, то у польки він жвавий, але без пристрасти. Полька холодна, її афекти — це афекти акторки — не сильні і не тривалі. Вона здається безтурботною, легковажною істотою. І як вона володіє собою! Полька не має жодного співчуття до власних поривань — вона знає, як їх впорядкувати, як зберігати чоловічу дисципліну, ніби Валленштайн, командувати, як Наполеон. Малоросіянка ж має спокійну гідність іспанки. Її хода, рухи, мова та дії спокійні, завжди видаються розважливими, вона спостерігає, однак залишається пристрасною, як іспанка, вона любить і ненавидить усією душею, але без фраз і роздумів, її афекти виникають з її вдачі, вони різкі і стихійні, бо фантазія безперервно дає їм поживу.

Коли б хтось хотів назвати фантазію польки суб’єктивною, то фантазія малоросіянки винятково об’єктивна і поетична. Обидві вони відтворюють швидко і пристрасно; але коли перша концентрує всі предмети, образи, що западають їй у душу, як у фокусі лінзи, то друга відбиває їх подібно до гарного дзеркала — чисто і чітко.

Полька веде розмову, як у французькому салоні, малоросіянка ж розповідає з природною правдивістю Тургенєва, з гумором Гоголя. Полька іскриться душею, вона, як вістря, кожний вислів — якийсь каламбур, кожний рух — якась епіграма. Її дух — це рапіра. Блискучі випади, тонкий розум, витончений такт, люб’язне розслаблення при абсолютному володінні собою роблять цю жінку настільки ж чарівною, настільки й небезпечною. Полька виконує таку роль у житті, яку вона сама собі створює, а роль малоросіянки виявляється в тому, як вона вміє поводитись з іншими; вона — практичний домашній філософ. Вона має багато ідей. Якщо полька має талант виставляти свою персону у вигідному світлі, панувати над ситуацією, є винахідливою у здійсненні своїх намірів, то малоросіянка вміє розуміти чуже, вона спостережлива, знає людську натуру, її не можна перевершити у проникливості, у здоровому глузді та вирозумінні. Коли вона проникливо розглядає чуже, то заглиблюється і у власну натуру, і за знанням людей у неї іде знання самої себе і оте святе пізнавання, гірке і тужливе.

Багаті на таланти полька та малоросіянка у Галичині беруть активну участь у громадському житті; вони не просто надокучливі дилетантки, вони мають вплив, на який заслуговують, вони вміють ним розпоряджатися, бо цьому сприяє їхня освіта.

Німецька освіта однобічна, бо вона лише літературна. Освіта, справжня гуманітарна освіта, означає гармонійний розвиток людської натури, передовсім у жінок. У жінок велика кількість прочитаного відбирає духовну грацію так само, як тяжка робота — тілесну. І що це за рід літератури, з якого вони черпають освіту? Чи можна її відзначити краще, як дорадчими фразами з німецьких видань для сімейного читання: “Предмет читання! Повчальний і розважальний!”

Тоді освіта, література стають тут самоціллю; люди забувають, що і одна, і друга тут лише заради життя. Галицькі жінки цього не забувають. Поряд з рідною мовою вони, звичайно, дуже добре говорять по-французькому, по-німецькому, а в новіших часах нерідко й по-англійському, вони в оригіналі читають Вольтера й Віктора Гюґо, Шекспіра і Маколі, вони захоплюються своїми Міцкевичем і Лелевелем, Квіткою і Шевченком. Але в літературу вони не заглиблюються. Їхнє виховання — вже інше; вони вчаться одночасно і читати, j їздити верхи. Сувора школа матері, салон, верхова їзда, запальний народний танець дають їм одночасно грацію та енергію. Вони можуть і лисицю вполювати, і виконати якусь із сонат Бетговена. Вони кидають дотепи з такою ж смертоносною впевненістю, як і кулі з пістоля.

Звичайно, відіграють вони свою роль і в літературі. Жодна з цих націй не має письменниці з генієм Жорж Занд, але вони можуть їх сподіватися, бо їхні жінки поряд із талантом виявляють відчуття природи, таку людяність, таку творчу наївність, які на Заході вже втрачені. Впадає в очі, як тут жінки зберігають хист, зокрема до літературних творів, особливо полька. Вона не тільки співає ніжні мелодії, айв обшитій хутром куртці з цигаркою у вустах пише політичні летючки, з манерами благородної пані вона редагує газету.

Музичний талант слов’ян — національна риса характеру — найбільше виявляється в малоросіянки. Її чудові, часто глибоко меланхолійні, часто дико веселі народні пісні перевершують пісні польські.

І полька, і малоросіянка рідко мають акторський талант. Малоросійський театр стоїть ще на дуже низькому рівні, щоб його можна було порівнювати із західноєвропейським, але польська драма — високого рівня, і польська вистава на свіжому повітрі, душа якої — полька — рівновартісна французькій.

У житті своєї країни, свого народу галицькі жінки беруть жваву і пристрасну участь. Немає жертви, якої б злякалася полька, якщо це стосується її батьківщини. Відомо, які послуги вона зробила польській справі і у війні, і в мирний час, польським змовам, польському повстанню. Вона плете інтриги на виборах, сидить на трибуні ландтаґу. Сьогодні вона — найспритніший емісар, найгнучкіший шпигун, а завтра благословляє зброю, благословляє воїнів чи сама безстрашно мчить проти ворожих лав. А потім вона стоїть на колінах серед мертвих, перев’язує поранених, підтримує тих, хто вмирає.

Натомість патріотизм малоросіянки не приніс якихось блискучих подвигів, але під час більш, ніж трьохсотлітніх страждань під пануванням Речі Посполитої, з непохитним терпінням, з непорушною любов’ю до своєї національносте, у спротиві до польських домагань він зберігся в подивугідний спосіб. Через пісню і слово вона вже в душу босоногого хлопчини влила ненависть та завзятість, на Поділлі, на Україні^[*] та в Галичині вона врятувала русинську національність. Супроти неї полька — аристократка. У неї є щось зарозуміле. У малоросіянки ж ідеї свободи та рівности — в крові. Вона демократка, а в релігійних справах — схильна до сумнівів.

Католичка-полька — побожна або легковажна і тоді вона, зрештою, закінчує святенництвом. Відданість русинки має інші мотиви. Церква довгий час була останнім притулком її національности, ще й зараз вона майже ідентична з нею. Щодня в церкві лунає з