сміялася, мені паморочиться в голові...
ЕРІК: Сядь, будь ласка, посидь...
Вони саджають Івонну на капот машини Бориса.
ІВОННА: Довелося попотіти з цим... кущем...
ФРАНСУАЗА: З азалією.
ЕРІК: Піду по нашу машину.
ІВОННА: Ні, не треба. Я нікуди не кваплюсь.
ФРАНСУАЗА: Де ми взагалі?
ЕРІК: З іншого боку ресторану. Я й не знав, що тут можна паркуватися.
ІВОННА: Ми так сміялися!
АНДРЕА: А я бачила, як зірка впала...
ІВОННА: Де?
АНДРЕА: Вже не видно.
ЕРІК: Загадали бажання?
АНДРЕА: Загадала.
ЕРІК: А ви знаєте, що означає, коли падає зірка? Це душа, що вирвалась із чистилища і шукає тіло, щоб прийти на світ.
БОРИС: Це метеорит.
ФРАНСУАЗА: Ходімо? Вже пізно...
ІВОННА: Чому пізно? Нам же весело! Не треба про щось думати! Мене лякають ці зірки, що падають...
ЕРІК: Так, годі! Спати!.. Всім — спати!
БОРИС: Правда ваша...
Івонна все ще сидить на капоті, Борис тим часом відчиняє дверцята.
ЕРІК: Мамо, він зараз поїде...
Він допомагає Івонні злізти. Вона робить кілька кроків по парковці, стискаючи сумочку.
ІВОННА: Добре відсвяткували...
ЕРІК: Авжеж! Чудово!
ІВОННА: А що мені подарували?
ФРАНСУАЗА: Новий халат. І нову лампу, щоб читати у ліжку.
ІВОННА: О...
ФРАНСУАЗА: Атож! Отой м’якенький симпатичний пеньюар, який ти сама вибрала.
ІВОННА: І правда...
ЕРІК: Що ж, прощавайте... цього разу, мабуть, уже остаточно...
ФРАНСУАЗА: Ми залишаємо вас... У вас усе гаразд?
АНДРЕА: Так, звичайно.
ФРАНСУАЗА: Що ж, тоді...
Вони зникають у ночі — там, звідки з’явились. Удалині знову чути їхній сміх.
Мовчанка.
АНДРЕА: Треба було запитати його, чому Полярна зірка сяє під Великою Ведмедицею...
БОРИС: Бачу, ти потребуєш наукового коментаря...
Пауза.
БОРИС: І що ти загадала?
АНДРЕА: Бажання.
БОРИС: Що ми тепер будемо робити?
АНДРЕА: Не знаю... Гайда на море?
БОРИС: Але ж це не близький світ...
АНДРЕА: От бачиш.
БОРИС: А що ти зробила зі своїм взуттям?
АНДРЕА: Туфлі у сумці... Світ завойовують із наплічником! Усі думають, що військо жене вперед, та насправді ми в’янемо непорушно...
ЛитВек: бестселлеры месяца
