модель–трьох суб’єктивних відносин, які включають трьох суб’єктів навчання – студента, викладача та середовище. Володіння мінімальним набором знань і навичок роботи на комп’ютері- називається комп’ютерною грамотністю.

2.Комп’ютерна технологія. Інформаційні технології, процес яких створює, зберігає, передає сприйняття інформації, та є методом реалізації таких процесів прирівнюється до комп’ютерних технологій. Різновидом комп’ютерних технологій є засоби інформаційних технологій, за допомогою яких розшукується, обробляється і передається інформація. Вони потрібні для того, щоб прискорити і забезпечити виконання завдань. З трьох видів засобів інформаційних технологій, в освіті використовуються тільки комунікаційні засоби, до яких відноситься техніка: комп’ютерів, ноутбуків, смартфонів, планшетів та інших приладів. Вважається, що інформаційні технології почали розвиватися після комп’ютерів. Але, насправді, їх історія йде далеко в минуле, аж до первісних часів, коли люди ділилися даними за допомогою наскельних малюнків. З античних часів до П половини Х1Хст. головними інструментами інформаційних технологій, в той час, були ручне перо, книга, чорнильниця. Взаємодії між людьми проходили шляхом відправки листів. Але, все ж, головною метою було донесення інформації до адресата таким чином, щоб він зрозумів про що, його хотіли повідомити. Комп’ютерні технології з’явилися у 1980р. по наш час. Основний інструмент цієї технології – персональний комп’ютер з набором програмного забезпечення для виконання завдань різного призначення. Інформаційні системи і технології в навчанні застосовують в перегляді фільмів, отриманні доступу до інформації в навчанні: вебінарами, довідниками, онлайн-уроками, підручниками в електронному форматі, відео, і т.і. Основними вимогами формаційних систем є – упровадження інформаційно-комунікаційних технологій у систему освіти і є – забезпеченням зворотного зв’язку відповідності обраної методики при проведенні заняття. Комп’ютер виконує різні функції, як джерело навчальної інформації, та як засіб діагностичного контролю, а також бере на себе функції ілюстрування матеріалу, показу в динаміці важких для розуміння моментів, диференціювання заняття, відповідно до індивідуальних особливостей, кожного студента, повторень того, що викликало утруднення. Можливості комп’ютера я використовую на всіх етапах навчання: при поясненні нового матеріалу, повторенні, контролі знань. При подачі нового матеріалу я намагаюсь скоординувати і організувати навчальний процес застосуванням демонстраційного матеріалу.

3.Цифрова грамотність та освіта, як інструмент інформаційної діяльності, вийшла за рамки вміння тільки використовувати комп’ютер і стала розглядатися в ряду понять, пов’язаних з технологічною грамотністю: комп’ютерною та ІК: комп’ютерна грамотність включає спеціальні технічні навички в області комп’ютерів і ІКТ грамотність включає комунікаційну складову, як набір користувальницьких навичок для використання сервісів і культурних пропозицій, які підтримуються комп’ютером і розподіляються через інтернет і інформаційно складову, яка заснована на знаннях суспільства, здатності находити, отримувати, обробляти, передавати, створювати і використовувати цифрову інформацію. Професійний розвиток викладача досягається за рахунок використання електронного навчання, що формує методичні навички, які згодом застосовуються в педагогічній практиці. Як універсальний засіб обробки текстів, комп’ютер сприяє універсалізації мовних засобів вираження. Необхідно враховувати, що вимоги глобального світу, змінюють якість інформації. Вона передається вже не лише на рівні понять, що вимагає її внутрішньої смислової обробки, а й на рівні образів, які сприймаються почуттями.

Процес комп’ютеризації суспільства, постійно оновлюється, несучи в собі      величезний гуманістичний потенціал. В інтелектуальній культурі вперше з’являється реальна можливість синтезу не тільки між гуманітарними і природничими науками, а й взагалі, між її усіма видами.

4.Інформаційна культура. Уфілософській, педагогічній та іншій суспільствознавчій літературі існують терміни «інформаційна культура», «медіа освіта», «медіа культура», «комунікативна культура» тощо. За визначенням вітчизняних дослідників інформаційна культура, як один із найважливіших чинників загальної культури людства, є сукупністю усіх видів інформаційно-комунікаційної діяльності людини й суспільства, та її наслідків. Як результат цієї діяльності, вона забезпечує здатність поводитись в багато джерельному інформаційному середовищі, тобто вчить вміти: орієнтуватися в потоках інформації, сприймати ті, чи інші явища, події, факти, орієнтуючись на власні інформаційні потреби. Ядро інформаційної культури складають взаємопов’язані компоненти – інтелектуальний потенціал, інформаційний світогляд, інформаційний менталітет, інформаційно-орієнтаційну діяльність, інформаційні установки та потреби, тощо. Основою інформаційної культури особистості є- знання про навколишнє інформаційне середовище, про закони його функціонування та розвитку, вміння орієнтуватися у інформаційному просторі.

5.Медіа освіта. Незважаючи на досить тривалий дискусійний період, на сьогодні, не існує чіткої концепції і відповідної термінології-«медіа», а є певна змішаність і невизначеність.

термінів. Термін «media» є похідним від слова«medium» (англ. – середина, центр, посередник). За допомогою терміна «медіа», можна поширювати відомості великої кількості людей без зусиль. Саме тому, термін часто згадується як синонім засобів масового інформування, або «мас-медіа». У комунікації «медіа» – це канали й інструменти, що використовуються для зберігання, передавання і подання інформації, або даних: допоміжних наукових і технічних засобів, які застосовуються у навчанні. Уперше над потребою вивчення й розуміння терміну «медіа» задумався відомий дослідних М.Маклюен. Він розглядає «медіа» не як засоби й канали передавання інформації, а, як посередник між людиною і суб’єктом. На основі аналізу теоретичних джерел, ми дійшли висновку, що «медіа технології» надають більше уваги способу взаємодії й передаванню відомостей у соціум. Тоді, як суміжний термін «мультимедіа» описує технічну сторону процесу передавання даних, охоплюючи різноманітні способи подання – звукові, текстові, графічні, відео, анімаційні, чи в одну систему, чи в поєднанні. «Медіа технології» можуть бути використані як засіб зовнішньої дії на розумову діяльність студентів, і як чинник, який діє уже на наявні знання, уміння та