співтрапезники і разом випивали, я хочу висловити тобі мою думку, щоб ти пам'ятав мої слова і знав це наперед, і міг прийняти для себе корисне рішення. Ти бачиш тут персів, які розважаються, і військо, котре ми залишили, щоб воно супроводжувало табір біля ріки? Не промине і багато часу і з усіх них мало хто залишиться живим» (2). Так сказав йому перс і одразу сльози йому потекли з очей. Терсандр, здивований цими словами, спитав перса, чи не треба сказати про це Мардонієві та персам, що сидять із ним? На це перс відповів йому: «Чужинцю! Що пошле бог, те і мусить статися, і людина не може цьому запобігти, бо коли навіть людина каже правду, –ніхто не хоче її слухати. Те, що я тобі сказав, це знає більшість персів, але ми, як скуті, ідемо за нашею долею. І нема більшого горя на цьому світі, як коли хтось багато чого розуміє, але нічого не може зробити». Це я почув від орхоменця Терсандра і ще те, що він одразу переказав іншим перед тим, як відбулася битва при Платеях.

17. На той час, коли Мардоній отаборився "у Фівах, елліни, які мешкали в тих краях і вже перейшли на бік мідійців, дали Мардонієві військо і вдерлися разом із ним в Афіни, а фокейці не взяли участі в його вторгненні, хоч і вони стали прихильниками мідійців, але не з доброї волі, а з необхідності. За декілька днів після прибуття Мардонія до Фів прийшли туди тисяча їхніх гоплітів на чолі з Гармокідом, одним із найславніших громадян. Коли фокейці прибули до Фів, Мардоній послав кількох вершників і попередив фокейців, щоб вони розташували свій табір окремо на рівнині. Ледве це відбулося, як прибула вся кіннота. Тоді з кінця в кінець еллінського війська, яке супроводило мідійців, поширилася чутка, що кіннота знищить фокейців, закидавши їх дротиками, і ця чутка поширилася також серед самих фокейців. Тоді їхній стратег, Гармокід, звернувся до них, щоб їх підбадьорити, з такою промовою: «Шановні фокейці! Ви добре розумієте, що ці люди хочуть, щоб ми побачили смерть на власні очі. Я гадаю, що на нас наклепали фессалій-Ці. Тепер кожен із вас усіх мусить показати себе відважною людиною. Адже буде краще, якщо ми, обороняючись, виявимо себе достойними, ніж дозволимо, щоб нас ганебно повбивали. Дамо їм зрозуміти, що вони варвари, і що елліни ті, яким вони хотіли вирити яму». Такою промовою він підбадьорив їх.

18. А вершники, оточивши їх ніби для того, щоб їх знищити і вже піднесли свої дротики, готові кинути їх. Проте фокейці вишикувались колом, якомога щільніше, зімкнувши свої лави. Тоді вершники змінили свою позицію і відступили. Я не можу сказати з усією певністю, чи причвалили вершники, щоб повбивати фокейців, бо цього хотіли фесса-лійці і, побачивши їх готовими оборонятися, побоялися, що й вони зазнають утрат і тому відступили нарешті згідно з наказом Мардонія, чи Мардоній хотів випробовувати, як вони поводитимуться. Коли повернулися вершники, Мардоній послав вісника, щоб той сказав: «Будьте спокійні, фокейці, бо ви вже довели, що ви люди хоробрі, а не такі, як про вас мені казали. І тепер ідіть добровільно на війну, бо і я, і Цар, ми вміємо нагороджувати і з лихвою за добро, яке нам зробили». Так сталося з фокейцями.

19. Тим часом лакедемонці, прибувши на Істм, отаборилися там. Коли про це дізналися інші пелопоннесці, які ще перебували у вітчизні, і побачили, як спартанці вирушили в похід, вирішили, що їм ще слід піти за лакедемонцями. Отже всі вони, коли їхні жертвоприношення виявилися сприятливими, вирушили з Істму і прибули до Елевсіни, а там принесли ще інші жертви, і оскільки вони також виявилися сприятливими, продовжили свій похід(1), а разом із ними і афіняни, що перейшли з Саламіну і зустрілися з ними в Елевсіні. Нарешті, вони прибули до Ерітрів і довідалися, що варвари отаборилися на березі Асопу, і, дізнавшися з певністю про це, вони зайняли позиції навпроти них на схилах Кіферону (2).

20. Мардоній, оскільки елліни не спускалися на рівнину, послав проти них усю свою кінноту, командував якою Масістій, котрого елліни називали Макістієм, видатна особа серед персів. Він виїжджав на коні з золотою вуздечкою і з іншою розкішною збруєю. Щойно ці вершники наблизилися до еллінів, як почали окремими загонами атакувати їх. Своїми наскоками вони завдавали еллінам багато шкоди, називаючи еллінів жінками.

21. Сталося так, що в найуразливішому місці всього розташування еллінів перебували мегарці і саме це місце було заатаковане. Отже витримуючи атаку кінноти, мегарці послали до еллінських стратегів вісника, який, прийшовши, сказав так: «Мегарці кажуть: ми, ваші союзники, одні не можемо відбивати напади перської кінноти на призначеній нам спочатку позиції. Але до цієї хвилини ми вперто чинимо опір із завзяттям, хоч нам дуже важко. І тепер, якщо ви не пришлете сюди інших, щоб нас заступили на нашій позиції, знайте, що ми її покинемо». Таку відомість він їм приніс, а Павсаній опитав еллінів, чи нема охочих піти на ту позицію і заступити мегерців. Більшість із них відмовилися, лише афіняни погодилися і триста добірних воїнів(1) із своїм начальником Олімпіодором, сином Лампона, пішли туди.

22. Вони, погодившися, як передовий загон еллінів, поспішили в Ерітри, щоб зайняти там позицію і взяли з собою лучників(1). Бій тривав довго і ось як він закінчився. Коли кіннота атакувала еллінів, коня Масістія, який скакав попереду інших, було поранено в бік стрілою. Від болю він здійнявся на дибки, піднявши задні ноги і скинув на землю Масістія. Ледве він упав, одразу кинулися на нього афіняни. Вони схопили його коня і, незважаючи на опір Масістія, вбили його. Спочатку вони не могли його вбити, бо його тіло було захищене: він був одягнений у золоту кольчугу, а поверх неї на ньому був пурпуровий хітон. Вони даремно били його по кольчузі, поки хтось здогадався вразити його в око. Так його було вбито. Я не знаю, як це сталося, що цього не помітили інші вершники. Вони не бачили, як він упав із коня, ні як його вбили. В своїх наскоках вони не помітили того, що сталося. Але коли вони зупинилися, вони почали одразу його шукати, бо не було нікого, хто би міг ними командувати. І коли вони довідалися, що сталося, підбадьорюючи один одного, вони всі разом приострожили своїх коней, щоб хоча б, принаймні, добути його тіло.

23. Афіняни, побачивши, що вершники нападають тепер не окремими загонами, а всі разом, покликали собі на допомогу інше військо. І коли поспішила на допомогу до них уся піхота, зав'язався запеклий бій навколо тіла Масістія. Поки триста афінян були без допомоги, вони не могли протистояти натискові і покинули труп. Проте коли прибуло поповнення, тоді вже перська кіннота не змогла встояти і не лише не забрала вбитого, але й втратила багато вершників. Отже, вони зупинили коней на