- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (12) »
Iван Карпенко-Карий
Безталанна
Драма в 5 дiях
ДIЄВI ЛЮДЕ
Iван — старий чоловiк, москаль. Софiя його дочка, молода дiвчина. Ганна удова. Гнат її син, парубок. Варка дiвчина. Параска дiвчина. 1-а, 2-а? дiвчата Омелько, Дем'ян, Степан? парубки. Явдоха — хазяйка на вечорницях. 1-й, 2-й? старости. Парубки, дiвчата i музики.
ДIЯ ПЕРША
Хата Явдохи.
ЯВА I
Входять Гнат i Дем'ян. Гнат. Через що ж то вечерницi забороняють? Дем'ян. Хiба ти не знаєш? Гнат. Не знаю, я тiлько що з города приїхав. Дем'ян. Вчора сiно у Вороного згорiло, а вiн скаржився старшинi, що, каже, парубки заходять з дiвчатами пiд сiно, курять цигарки, i сiно вони, виходить, пiдпалили. Гнат. I видумає старий чорт пiвтора людського! Хто ж то бачив, що парубки з дiвчатами пiд сiном стоять, та ще й цигарки курять? Дем'ян. Та це правда. Я сам бачив у тон вечiр, як случилась пожежа, Омелька i Варку пiд сiном Вороного. Гнат. Варку?! З Омельком?! Дем'ян. Еге. Гнат. Та ти сам бачив, своїми очима? Дем'ян. Своїми очима бачив. Гнат. Варку? Дем'ян. Варку. Гнат. З Омельком? Дем'ян. З Омельком. Гнат. Нi, то тобi так здалося… Дем'ян. Що ж то у мене куряча слiпота, чи як? Або не знаю я Варки и Омелька? Стояли, кажу тобi, ще й обнявшись, а як мене побачили, розiйшлися. Чудний! Думаєш, як ти до неї залицявся, то вона вже нi до кого бiльше не притулиться? Ого! Тебе ж не було, вона заскучала, а Омелько розважав! Ха-ха-ха! Гнат. Не смiйся! Не дратуй мене, бо так i тьопну! Дем'ян. Тю! Чого ж ти на мене сердишся? Сердься на Варку, а менi подякуй. Гнат. Ходiм. Дем'ян. Куди? Гнат. Ти куди хочеш, а я додому. Дем'ян. Не вигадуй бiси батька зна чого! Скоро зiйдуться хлопцi й дiвчата.
Гнат. Я не можу бачить ту прокляту фойду, я її тут буду бить, аж пiр'я летiтиме! Дем'ян. То й дурний будеш? Пристань до першої дiвчини — цим гiрше уразиш Варку, нiж тим, що поб'єш. Хiба мало дiвчат? Та перша Софiя — далеко краща за твою Варку; придивись — як паняночка… I нi з ким не знається. Гнат. Вона така недоторка: раньше всiх додому йде i все соромиться чогось. Дем'ян. Тим вона й недоторка така, що тебе любить. Гнат. А ти ж почiм знаєш? Дем'ян. Та вже знаю… Вчора Софiя приходила до моєї сестри, батько її хоче вiддать у городi замiж за якогось шевця. Вона розказувала про це сестрi… а я пiдслухав, — каже: я люблю, сестро, Гната i так, як на смерть, не хочу їхать у город. Гнат. Та брешеш! Дем'ян. Побий мене бог, правда! Я, брат, i сам хотiв до неї примоститься, та як почув, що тебе любить, охота одпала. Гнат. А вона ж сьогодня буде тут? Дем'ян. Безпремiнно, зайде попрощаться.
ЯВА II
Входять Явдоха i Варка. Явдоха. Е, шкода, хлопцi, сьогодня вечерниць у мене не буде! Старшина наказав, щоб не приймала вас, бо оштрапують. Все через сiно Вороного: кажуть, що ви пiдпалили. Варка. Я вже прийшла, щоб i кужеля свого взять! Гнате, ви б пошукали на тiм боцi, чи не прийме нас хто! Гнат. Пошли Омелька, нехай вiн пошукає задля тебе. Варка. Що ти кажеш? Гнат. Та те ж саме й кажу. Варка. Уже знову хтось набрехав? Гнат. На злодiєвi шапка горить! Зараз догадалась… Варка. Що догадалась, що догадалась? Чи ти не здурiв? Дивiться… Гнат. Дивись уже ти, а ми бачили. Варка. Нехай тому повилазить, хто бачив. Гнат. I бачили, i не вилiзло! Явдоха. Ану, заведiться! Послi собi побалакаєте, а тепер iдiть з богом з моєї хати, бо й другi на огонь почнуть сходиться. Дем'ян. Та не виганяйте-бо нас, тiтко, нехай уже цей вечiр у вас посидимо. Ще нiхто не знає, що не можна, i сьогодня зберуться з музикою. Явдоха. Ще й музика?! Їй-богу, не хочу! Ви менi наробите такого лиха, що оштрапують! Дем'ян. Пропаде вечiр. Гнат. Ми штрап ускладчину заплатимо! Варка. Тiтко, голубочко, не виганяйте! Бачите, й музика буде, вже давно не танцювали. Явдоха. Тобi, дзиго, аби танцi!.. Глядiть, щоб i вам чого не було. Дем'ян. Бiльш копи лиха не буде! Чуєте, вже хтось iде… Дiвчата, бо тоненько балакають. (Iде до вiкна.) Ач! Як гиндичата, пищать. Варка (до Гната). Чого-бо ти сердишся? Нехай тобi той Омелько сказиться! Притулив горбатого до стiни! (Лащиться.) Я тобi щось скажу. Гнат. Скажеш Омельковi. Варка. Чи ти не сказився? (Тихо.) Гнаточку, хiба ж ти не знаєш… Гнат. Знаю! Не прилипай. Варка. Тьфу! Дем'ян (у вiкно). Заходьте, заходьте! Чого ви радитесь там? Софiє, веди перед!
ЯВА III
Входять Софiя й дiвчата. Всi. Добривечiр! Софiя. А казали, сьогодня не буде вечерниць. Ми пiдiйшли тихенько-тихенько, та й стоїмо, i боїмося: чи йти, чи не йти. Гнат (пiдходить до Софiї). Погуляємо, Софiє? Софiя. Погуляємо! Для мене це послiднi вечерницi. Гнат. Чого так? Софiя. Поїду у город до батька. Гнат (тихо). I замiж там вийдеш за шевця? Софiя (соромиться). А ти почiм знаєш? Гнат (тихо). Знаю. Не їдь! (Шепче їй на вухо.) Софiя. Якраз! А Варка? Гнат. Я забув i думать про неї… Софiя. I за мене потiм так само забудеш? Гнат. Хiба ти Варка? Варка. Що там Варка тобi нав'язла в зуби? Iди сюди, Гнате! Гнат. Казав — учора прийде. Софiя (тихо). Iди ж, чом не йдеш? Гнат. Нехай їй чорт! Шепчуться з Софiєю та смiються, а Варка сердиться. Варка. Чи надовго спарувався?.. Гнат. А тебе завидки беруть, що не всi парубки бiля тебе? Буде з тебе й Омелька. Варка. Чого ти причепився до мене? Як та собака, гарчиш! Не велике щастя i ти, i твiй Омелько! Багато вас є, на однiй осицi й не перевiшаєш! Прощайте, тiтко! Я пiду, а то ще в холодну звiдцiля позабирають. Ходiм, дiвчата! Дем'ян. А музика ж буде! Ти збиралась танцювать i сама тiтку прохала, щоб не виганяла. Гнат. Та не зачiпай її, нехай iде! Варка. От же на злiсть зостанусь. Гнат. Менi на злiсть, собi на користь. Скоро й Омелько прийде. Жаль тiлько, що сiно згорiло.
ЯВА IV
Входять парубки. Дем'ян. О, бач! За вовка помовка, а вовк у хату шусть. Варка. Повiсь собi його на шию! Гнат. IIащо його вiшать, коли ти сама повiсишся у нього на шиї! Омелько. Кого це збираєтеся вiшать? Гнат. Та тут дiвчина вiшається одному парубковi на шию, та нема доброї мотузки, а на тонкiй обiрветься. Варка. Дурному вiчна пам'ять! Омелько. А нам на здоров'я. Гнат. Тепер, може, буде и вiчна. Воно все так: як є — не жалуєм, а нема — плачемо. Варка. Нема за ким плакать, нема кого и жалувать. Омелько. Нiчого не розберу. Бачу тiлько, що Варка з Гнатом глек розбили. Гнат. А ти черепки позбирай та в кишеню заховай. Омелько. Хоч би й за пазуху заховав, тобi яке до мене дiло? Гнат (смiється). Малi та дурнi раз у раз на смiтнику
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (12) »