на рогах. І тепер, шляк би тя трафить, містеру Брауну доводиться об'їжджати зліва засмічену дренажну руру, яка розмила півдороги; колеса з його боку ледь огинають канаву. Якби було, де розвернутися, він послав би все до біса й поїхав назад, але розвернутися було ніде.

Йому вдалося проїхати. Ледь-ледь.

-- Скільки ще? - запитав він Корін.

-- Близько п'яти миль. -- "МапКвест" (англ. MapQuest) завис, і вона й гадки не має скільки, але в її серці жевріє надія. Що добре. Багато років тому вона зрозуміла, що бути дружиною Френка і матір'ю Біллі та Мері -- зовсім не те, чого вона чекала, а тепер, в якості довбаного бонусу, з ними живе цей неприємний дідуган, бо вони не можуть дозволити собі відправити його в будинок для людей похилого віку. Надія допомагає їй триматися.

Вони їдуть відвідати стару даму, яка вмирає від раку, але Корін Браун сподівається коли-небудь вона поїде в круїз і буде попивати що-небудь, увінчане паперовою парасолькою. Вона сподівається, що у неї буде більше грошей, повніше життя, коли діти нарешті виростуть і стануть самостійними. Вона також хотіла б трахнутися з накачаним, засмаглим рятувальником зі сліпучою посмішкою повної білих зубів, але розуміє різницю між надією і фантазією.

-- Дідусь, -- каже Мері, -- чому вони назвали дорогу Слайд-Ін-Роуд? Хто послизнувся?

-- Це "Інн", з двома "Н" (Slide in - ковзнути куди-небудь. Inn - готель.), -- відповідає дідусь. Раніше тут був непоганий трактир, навіть з полем для гольфу, але він згорів дотла. Дорога стала гірше відтоді, як я останній раз їздив по ній. Раніше була гладкою, як дупця немовляти.

-- Коли це було, тат? - запитує Френк. -- Коли Тед Вільямс все ще грав за "Ред Сокс"? Тому що зараз вона виглядає абсолютно вбитою. -- Вони потрапляють у велику вибоїну. "Б'юїк" підстрибує. Френк скрегоче зубами.

-- Срань господня! -- вигукує дідусь, і коли Біллі запитує його, що це то є?, дідусь відповідає: так говорять, коли налітають на таку ось вибоїну. Правда, Френк? Ми частенько це говорили, хіба не так?

Містер Браун не відповідає.

-- Адже так?

Френк не відповідає. Кісточки його пальців на кермі побіліли.

-- Адже так?

-- Так, тато! Йди до біса.

-- Френк, -- з докором вимовляє Корін.

Мері хіхікає. Біллі регоче. Дідусь оголює свої зубні протези в черговий усмішці.

"Ну і веселуха, -- думає Френк. -- Господи, ось би ця поїздка тривала довше. От би вона тривала цілу вічність".

"Біда з цим старим козлом у тому, -- думає Корін, -- що він досі кайфує від життя, а люди, які кайфують від життя, не поспішають зіграти в ящик".

Біллі повертається до своєї гри. Він досяг шостого рівня. Попереду сьомий.

-- Біллі, -- говорить Френк, -- у тебе є поділки на телефоні?

Біллі ставить гру на паузу і перевіряє.

-- Одна, але й вона мерехтить.

-- Дуже добре. Чудово.

Ще одна "пральна дошка" стрясає "Б'юїк" і Френк зменшує швидкість до п'ятнадцяти. Він думає, чи не змінити йому ім'я, кинути сім'ю і влаштуватися в який-небудь маленький банк в Австралії. Навчитися називати людей "приятель".

-- Гляньте, діти! - гаркає дід.

Він нахиляється вперед, і з цієї позиції може перевантажити як праве вухо сина, так і ліве невістки. Вони смикаються в протилежні сторони не тільки від гучного звуку, але і від його дихання. Ніби у нього в роті здохла якась маленька тваринка і тепер розкладається. Майже кожен ранок він починає, відригуючи жовч, а потім прицмокує, ніби це якась смакота. Що б не творилося у нього всередині, це не може обіцяти нічого хорошого, і все ж він випромінює цю невичерпну життєву силу.

"Іноді, - думає Корін, - я майже готова його вбити. Серйозно. Тільки здається, що діти люблять його. Бог його знає чому, але вони люблять".

-- Гляньте, он там! -- скорчений артритом палець тицяє між містером і місис Браун. Ороговілий ніготь майже впивається в щоку місис Браун. -- Це старий трактир "Слайд-Інн" -- то, що від нього залишилося! Он він! Я бував там раз. З сестрою і нашими батьками. Снідали прямо в номері!

Діти слухняно дивляться на те, що залишилося від "Слайд-Інн":

кілька обгорілих балок і квадратна яма в землі. Місіс Браун зауважує старий автофургон, що стоїть серед трави та соняшників. Він виглядає навіть древнішим дідового "Б'юїку" -- його боки покриті іржею.

-- Круто, дідусь, -- вимовляє Біллі та знову повертається до гри.

-- Круто, дідусь, -- промовляє Мері й повертається до своїх картинок.

Руїни готелю залишаються позаду. Френк гадає, чи не спеціально господарі спалили його. Щоб отримати гроші по страховці. Тому що, ну хто поїде сюди на вихідні або, не дай Боже, на медовий місяць? В Мені є безліч чудових місць, але це не одне з них. Ви не потрапите сюди навіть проїздом, якщо тільки у вас немає іншого виходу. А він був. Будь воно все неладно.

-- Що якщо бабуся помре до того, як ми доберемося туди, дідусь? -- запитує Мері. Вона дочитала комікс. Наступний про Маленьку Лулу, і він їй не цікавий. Малятко Лулу схожа на гівняшку в сукні.

-- Ну, значить ми розвернемося і поїдемо назад, -- каже дідусь. -- Природно, після похорону.

Похорон. Господи, похорон. Френк навіть не подумав, що вона вмирає. Може навіть представитися під час їх візиту і тоді їм доведеться залишитися на похорон цієї старої бестії. А у нього немає змінного одягу ...

-- Стережись! -- кричить Корін. -- Стій!

Він зупиняється і якраз вчасно. Попереду ще одна забита рура і вимоїна на вершині пагорба. Тільки в цей раз вона перекриває всю дорогу. Ущелина здається не менше трьох футів в ширину. І Бог знає наскільки глибока.

-- Що трапилося, тато? -- запитує Біллі, ставлячи гру на паузу.

-- Що трапилося, тату? -- запитує Мері, перериваючи пошук іншого коміксу про Арчі.

-- Що трапилося, Френкі? -- питає дідусь.

Хвилину Френк Браун тільки сидить, поклавши руки на велике кермо "Б'юїку" і дивиться поверх довгого капота. У минулі дні вони розумілисяв машинах, любить іноді засуджувати його батько. Зрозуміло, в ті ж самі колишні дні, коли жодна поважаюча себе пані не ходила в магазин, не затнув пояс і не підв'язавши панчохи до підв’язувального поясу; дні, коли содоміти виходили на вулицю в страху за своє життя, а в кожному дешевому магазині продавали цукерки, звані "дитинчатами ніґерів" (Цукерки у вигляді маленьких чорних чоловічків.) за ціною в 5,5 центів за штуку. Нічого подібного до старих часів, так сер!

-- В гузицю твій курвий короткий шлях, --- каже він. -- Дивись, куди він нас завів.

-- Френк, -- починає