машини та бортовий ерг, оточуючи зореліт сферичним серпанком. Щоправда, в густій кроні світилися та проглядали тисячами вогників тонкостінні житлові відсіки. Мерехтіння схожих вогнів оторочувало незліченні платформи, містки, командні палуби, сходи та альтанки. Навколо окоренка корабля-дерева гроном наросли технологічні та вантажні сфери, схожі на чорнильні горішки гігантського розміру, за якими тягнулись біло-блакитні та бузкові вихлопи рушія — наче коріння завдовжки десять кілометрів.

— Інші чекають, — тихо повторив Гет Мастін і кивнув у сторону низьких подушок, де лежав консульський багаж, ладний розкритися від одного погляду хазяїна. І поки тамплієр замислено розглядав балки із яз-дерева, Консул одягавсь у майже діловий одяг для вечірніх заходів: бахматі чорні штани, начищені корабельні туфлі, широку в талії та на ліктях блузу білого шовку, топазову защіпку для коміра, напівсюртук із малиновими нашивками Гегемонії на еполетах, а також у м'який золотий капелюх на три кути. Сектор округлої стіни перетворився на дзеркало, в якому, прискіпливо поглянувши на своє відображення, Консул побачив чоловіка, старшого від середніх літ, у майже діловому одязі для вечірніх заходів, засмаглого, хоч і на диво блідого навколо сумних очей. Він спохмурнів, кивнув і розвернувся.

Гет Мастін махнув рукою, і крізь проділ у відсіку Консул рушив за цим рославцем у плащі на доріжку, що попід стіною кори вела кудись угору, біжучи довкруж масивного стовбура корабля-дерева і повністю зникаючи з очей. Консул завагався, підступив до її краю та миттю відійшов назад, адже до коренів дерева було щонайменше шістсот метрів униз, наскільки цей «низ» можна таким вважати при силі тяжіння (згенерованій сингулярностями^[6], що скніли поміж коріння корабля-дерева) в одну шосту від стандартної величини. Перил — зась.

Вони знову рушили вгору і метрів за тридцять, десь на половині спірального шляху, збочили з головної доріжки на хисткий підвісний місточок, що вів до гілки, завширшки метрів із п'ять. Їхня путь пролягала на периферію, де буйнолистя деревної крони купалося в промінні гіперіонового сонця.

— Мій корабель розконсервували? — поцікавився Консул.

— Він у сфері номер одинадцять, повністю заправлений і готовий до роботи, — відповів Гет Мастін. Подорожні пірнули в тінь від стовбура, і на чорних латках у темному мереживі листя з'явилися зорі. — Інші прочани дали згоду на спуск у вашому кораблі, якщо командування Збройних сил не матиме нічого проти, — додав тамплієр.

Консул протер очі і пошкодував, що йому дали так мало часу на те, щоби прийти до тями після холодних лещат кріофуги.

— Ви зв'язувалися із військовими?

— Так, звісно, з нами вступили в контакт, щойно ми вийшли з квантового стрибка. І цієї миті... військовий корабель... супроводжує нас. — Гет Мастін махнув рукою до латки неба в них над головами.

Консул примружився, але тієї миті фрагмент горішнього ярусу гілок виплив із тіні дерева, і все їхнє рясне листя зайнялося надвечірнім вогнем. Та навіть там, де все ще барилася тінь, пташки-світляки, що вгніздилися поміж гілля, немов японські ліхтарі, освітлювали доріжки, лискучу лозу-гойдалку та осяйні підвісні мости; світлячки зі Старої Землі та променисте павутиння з Мауї-Заповітної хоч блимали і підказували напрямки в кроні дерева, та все одно мішалися із візерунками сузір'їв, чим могли спантеличити навіть досвідчених в орієнтуванні по зірках мандрівців.

Гет Мастін ступив у корзину підйомника, що висів на линві з армованого вуглецю, яка зникала у дереві в трьохстах метрах над їхніми головами. Консул зайшов за ним, і в повній тиші їх потягнуло нагору. Неможливо було не помітити, що доріжки, відсіки і платформи абсолютно безлюдні, коли не рахувати нечисленних тамплієрів та мізерний екіпаж зорельота. Консул не пригадував жодного пасажира, якого б він запримітив у клопітному проміжку між зустріччю кораблів та своєю фугою. Тоді він вирішив, що це лише наслідок близького квантування і пасажири просто вже спокійно собі попивають у лежаках перед фугою. Однак тепер, коли швидкість упала до вкрай низьких релятивістських показників, гілки корабля-дерева мали би ломитися від роззяв-пасажирів. Своїм спостереженням чоловік поділився з тамплієром.

— Ви та інші шестеро — наші єдині пасажири, — відповів Гет Мастін. Корзина спинилася в густій частині крони, і капітан рушив до дерев'яного, зношеного від часу ліфта.

Консул здивовано кліпнув. Зазвичай, тамплієри на одному кораблі-дереві перевозили від двох до п'яти тисяч пасажирів. Це був і справді найприємніший спосіб подорожувати між зірками. Час-у-борг рідко перевищував чотири чи п'ять місяців, а переходи на відстані в кілька світлових років між недалекими зоряними системами були нетривалими та видовищними, що дозволяло пасажирам проводити мінімальний час у фузі. Подорож до Гіперіона в обидва кінці, на яку корабель-дерево витрачає шість об'єктивних років Усемережжя, без жодного комерційного пасажира — це просто катастрофічні збитки для храмовників.

Аж раптом Консул із запізненням зрозумів, що корабель-дерево ідеально підходить для майбутньої евакуації, витрати на яку пізніше відшкодує Гегемонія. Та все ж він чудово усвідомлював, що засилати на поле бойових дій «Іґґдрасіль», такий прекрасний і вразливий зореліт, один із-поміж п'яти свого роду, — це страшенний ризик для Братства тамплієрів.

— Ваші друзі-пілігрими, — проголосив Гет Мастін, коли вони разом із Консулом вийшли на широченну платформу з невеличким товариством, що сиділо за одним кінцем довгого дерев'яного стола. Над ними, періодично провертаючись, коли корабель починав рискати або кренитися, горіли зірки, а зеленим шатром зусібіч їх оточувало густе листя, так ніби вони всі опинилися всередині якогось великого круглого фрукта. Не встигли п'ятеро інших пасажирів підвестися, пропускаючи Гета Мастіна, як Консул збагнув, що це капітанська трапезна. Храмовник зайняв за столом чільне місце. Порожній стілець поруч із ним чекав на його супутника.

Коли всі нарешті вмостилися і за столом запанувала тиша, Гет Мастін офіційно представив їх один одному. Попри те, що Консул ні з ким із присутніх раніше не зустрічався, деякі імена були йому знайомі, тож він скористався тривалим дипломатичним вишколом та спробував розсортувати свої враження та персоналії по правильних поличках.

Ліворуч од Консула сидів отець Лінар Гойт — священик старомодної християнської секти, знаної як католицизм. На якусь мить Консул був призабув значення чорного вбрання та пастирського комірця, аж потім пригадавши лікарню св. Франциска на Хевроні, де